Безумовно, своїми березневими успіхами зі збірною України Михайло Фоменко зміцнив позиції Анатолія Конькова на посаді глави ФФУ.
Ну а той прекрасно розуміє, в наскільки складний бій вплутався його старий товариш – з аналогічною місією 18 років самому Анатолію Дмитровичу впоратися не вдалося.
Дійсно, ні для кого не секрет, що напередодні виборів тренера національної команди саме Коньков проводив з майбутнім «керманичем» переговори віч-на-віч, і що саме він закликав членів Виконкому ФФУ віддати за цього фахівця свої голоси.
Так що найважливіші перемоги у Варшаві та Одесі додали очок не тільки синьо-жовтим, а й персонально президенту федерації.
Між тим, ще пару місяців тому, коли Фоменко тільки робив перші кроки в новій іпостасі, доводилося читати, що його положення – на всі сто безпрограшне. Так, у збірній, мовляв, – ні гри, ні результату, але справа це завалена попередниками. А з який кинувся на амбразуру «камікадзе» який попит? Його фіаско сприймуть як щось логічне, а тріумф – як справжнє диво.
Однак Фоменко очевидно не з тих, хто покладається на авось. Прорахував ситуацію і вирішив, що задачка таки має вирішення. В іншому випадку за неї б просто брався.
Мало того, тренер сам відрізав собі шляхи до відступу, заявивши, що розуміє специфіку роботи зі збірною, і що навіть не маючи відповідного досвіду, адаптується до неї швидко і безболісно. Про побудову нової команди з прицілом на наступний цикл не говорив, навпаки – підкреслював, що не вважає її шанси в поточній кампанії нульовими.
До найближчого відбіркового матчу залишалося менше трьох місяців, більшу частину цього терміну потенційні кандидати проводили на зборах – в Еміратах та Іспанії, в Криму та Туреччині. Зрозуміло, що все це ускладнювало і без того нелегке завдання.
Але Фоменко і його помічники відведений час використовували з максимальною користю, спостерігали за гравцями «живцем», спілкувалися з клубними тренерами, роблячи висновки на підставі гарячої та перевіреної інформації. Те, як вона була оброблена, ми всі з вами побачили – спочатку під час проби пера в грі з Норвегією, а потім і в бойових умовах, де одна помилка могла перекреслити всі витрачені зусилля.
У підсумку кадрові рішення – деколи дуже сміливі і десь нелогічні – себе повністю виправдали, причому футболісти діяли з позамежним настроєм, чого в осінній грі з тією ж Чорногорією явно не спостерігалося. Все це з укупі і забезпечило результат.
Цінність успіху Фоменко не тільки в тому, що команду, на якій багато хто вже встиг поставити хрест, він змусив грати по-новому. Але і в тому, що зроблено це було в умовах найжорсткішого цейтноту. Як відомо, свою роботу в збірній України з трьох виграшів починав тільки Мирон Маркевич, однак тоді, в 2010-му, в програмі синьо-жовтих не було офіційних матчів, до яких би треба було, як зараз, готуватися з ножем у горла …
Та й взагалі, Фоменко по суті став лише другим тренером в історії національної команди, якому довелося впрягатися в процес по ходу відбірного циклу. Першим був … Анатолій Коньков, який спробував витягти команду-дебютанта у фінальний турнір Євро-1996. Нагадаю, що в тій кваліфікації після домашньої поразки від литовців у першому турі був звільнений Олег Базилевич, а змінивший його Йожеф Сабо тільки на дві зустрічі – до призначення нового рульового.
Нинішня збірна, яка починала відбір з Олегом Блохіним, а продовжила під керівництвом «тимчасового» Андрія Баля, виявилася в дуже схожій ситуації. Навіть нового наставника вона отримала в ті ж терміни: Фоменко затвердили 26 грудня, Конькова – 5 січня.
На відміну від свого друга і колишнього партнера по «Динамо» останнім дива зробити не вдалося. У березні 1995-го Хорватія з Шукером і Просінечкі, Італія з Дзола і Мальдіні були явно не по зубах нашим співвітчизникам. Як підсумок – 0:4 від «картатих», 0:2 від Скуадри Адзурри, про поїздку в Англію можна було забути.
У розпорядженні послідовників Конькова – того ж Сабо, Валерія Лобановського, Леоніда Буряка, Олега Блохіна, Маркевича з Юрієм Калитвинцевим – було по 8-9 місяців для того щоб провести рекогносцировку на місцевості і підготуватися до офіційних стартів. Фоменко довелося грати в «бліц», але до його шаленого темпу він виявився готовий.
Втім, упевнений, сам тренер зможе отримати справжнє задоволення від виконаної роботи лише наприкінці дистанції. А зараз його думки вже в Подгориці.
