Наставник національної збірної України Михайло Фоменко розповів про останні матчі команди та проаналізував гру своїх підопічних.
– Михайле Івановичу, передусім мушу й хочу привітати вас із учорашнім тріумфом (розмова відбулась у середу перед обідом.)!
– Спасибі! Утім, чесно кажучи, в цьому становищі краще було, щоби мене не турбували, зокрема журналісти: а то вчора гра, сьогодні, щойно приїхав до Києва, та ось – ні хвилини спокою. Однак хіба вам відмовиш?
– Робота така… Чи знаєте, що настільки успішного старту – три перемоги в трьох перших матчах – не було в жодного наставника першої збірної?
– У житті всяке трапляється. Інколи хороше, інколи не зовсім. Приємно в будь-якому разі.
– Вам уже хтось повідомив про згадане історичне звершення?
– Звісно ні: хто ж, як не ви звернете увагу на такий факт і ощасливите мене ним!
– Переходячи до суті справи, хочу зайти з далекого й запилюженого чорного входу… Був колись такий югославський воротар Іван Чуркович – пам’ятаєте його?
– Ні. А мав би?
– Навесні 1976-го ви в складі київського “Динамо” перетиналися з його французьким “Сент-Етьєном” у чвертьфіналі Кубка чемпіонів. Після виграшу в столиці України – 2:0, у гостях ми програли – 0:3.
– Щось таке ніби пригадую… Здається, сьогодні він посідає якийсь відповідальний пост у Федерації футболу Сербії – віце-президента чи щось у тому плані. Отож?
– Якось Чуркович розповів, що головна особливість команди Валерія Лобановського полягала в чудовому вмінні контратакувати й цілковитому невмінні атакувати, діяти “першим номером”. Чи не звідси – наші проблеми, від системи, через яку порівняно добре граємо із сильнішими й завжди натужно – зі слабкішими.
– Ну, я цілком незгодний – ані з вами, ані з тим товаришем. Недарма в нього таке прізвище, якщо він подібні дурниці говорить… Запам’ятайте: на “контрах” усім командам світу грати легше, попри стиль гри та спосіб підготовки до матчів! Чому? Бо в момент контратаки виникає простір і час, чого в принципі не існує за умови масованої атаки супроти колективу, котрий лише обороняється…
Що відбувається в той момент, коли умовна “команда А”, перед тим нападаючи, змушена відходити назад, ліквідовуючи наступальний випад “команди Б”, яка перед тим оборонялася? “Б” володіє відчутною перевагою, бо “А”, чисто з міркувань “фізики”, не встигає перелаштуватися, перейти з фази атаки до фази захисту… – в такий момент суперника можна “ловити на живе”. Зрозуміло?.. У цьому, в принципі, вся суть гри: як конкретний колектив уміє використовувати дві глобальні категорії – простір та час. Ну, звичайно, й психологічні фактори не останні… Щодо власне матчу з Молдовою: хіба ми не робили ключового – йдеться про створення голевих моментів?
– Створювали. В обох таймах.
– Отож. Але не скористалися ними: то бракувало вміння форвардам, то в окремих епізодах їхній голкіпер виручав (хоча відіграв він загалом неоднозначно)… У чому величезна складність такого поняття, як спарені поєдинки? У тому, що вони надзвичайно непрості психологічно: часто після першого такого матчу на другий сил уже немає. Тут веду мову не про функціональні особливості – “фізику” майже завжди можна підтягнути, а ось емоційний стан футболістів, їхні душевні поривання… Ми майже все, що в нас було, залишили у Варшаві, тож і виходили на Молдову ось із таким “багажем”. Виграли, визнаю, лише за рахунок “морально-вольових”. І, безумовно, класу.
– На мою думку, нам підсобило те, що зіграли в Одесі. Цікаво, чи вже узгоджено розклад наступних міст, які прийматимуть поєдинки “синьо-жовтих”?
– Наразі ні. Пропозицій маємо дуже багато, проте, зізнаюся, поки навіть не розглядали їх – не на часі. Я так працювати – постійно перестрибуючи через певні послідовні сходинки, – не можу.
– Дражливий момент – фінанси: преміальні збірна отримує після кожної перемоги чи вже наприкінці відбору, за умови…
– …Даруйте, що перебиваю: адресуйте цей запит Анатолієві Дмитровичу Конькову чи іншим керівникам ФФУ.
– Перейдемо, з вашого дозволу, до іншого делікатного моменту: складу українців. Не заперечуєте?
– Хм, на що зможу відповісти, поговоримо, а коли ні… Ви ж, як я вже запам’ятав, ставите зазвичай запитання делікатного характеру, щоби не сказати більше…
– Буду обережний… Ви двічі не пустили на поле Ярослава Ракицького; виникла теза, що взялися за його перевиховання…
– Та, Господь із вами!!! Я хто йому – тато, вчитель чи священик? Ми що – у дитсадку? Про яке перевиховання доцільно говорити на рівні національної збірної держави? Уся сіль у здоровій конкуренції: на даний момент, як вирішив мій тренерський штаб, Ярослав програє щодо рівня гри та готовності двом іншим центральним захисникам. І все – ніякої “підкладки” поза цим… До речі, не зіграв не лише він – чому ви не цікавитеся цими виконавцями?
– Ось зараз поцікавлюся: ви дали змогу дебютувати Дмитрові Гречишкіну, фактичному дублеру в “Шахтарі” (принаймні поки що), натомість навіть не викликали Сергія Назаренка – півоборонця з тонким пасом, котрий не завадив би нам в Одесі, а також місцевого фаворита Сергія Політила, одного з найкращих наших опорників сьогодні.
– Таке бачення – ваше право. Знаю, що ці думки поділяють чимало обізнаних у вітчизняному футболі людей, зокрема тренер “Чорноморця” Роман Григорчук. Але! У нас, наставників національної команди, інший погляд на ситуацію… Якщо відповідати банально, то справа ось у чому: ми насправді слідкуємо за всіма українськими гравцями, проте, як гласить народна мудрість, “Не все, не всім і не одразу”… Щодо Гречишкіна: по-перше, ми вирішили дати йому шанс улитися в колектив, по-друге, безпосередньо переконатись у його потенціалі. Можу сказати, що не помилилися.
– А як щодо передньої лінії? Україна, вже незвично, діяла з двома нападниками: це зумовив рівень Молдови, яка явно поступається Польщі?
– Причина № 1 – вони, десь так, як у нас, виступають у своєму клубі, тобто можемо вести мову про зіграність. Інша справа, як хлопці відіграли – Роман, а особливо Євген. Одним із них ми не дуже задоволені, здогадайтеся, ким…
– Ще цікавий момент – пара опорних: я помітив, що більшість команд світу, навіть за такої схеми, змушують одного із хвилерізів активніше діяти в нападі…
– …А у нас, ви хочете сказати, і один, і другий лише оборонялися? Тактику, її підбір, як відомо, спричинює конкретний суперник та конкретний матч: у вівторок ми мали достатньо креативних виконавців (щонайменше четверо), щоби доручити двом іншим руйнівні ролі.
– Завершуючи тему складу: недавно ви подякували Олегові Блохіну за те, що той, мовляв, виховав багатьох футболістів для збірної. Утім, виховують не всі: припустімо, “Металіст” – наразі клуб № 2 прем’єр-ліги. Часом, не мали на цю тему діалогу з Мироном Маркевичем?
– Звичайно, ні! Та хто я такий, аби влазити в роботу іншої людини? Хто мені право дав відповідне?! Мирон Богданович зводить команду так, як уважає за необхідне, він піклується про свою ділянку роботи, а загальнонаціональні інтереси… Складно сказати, як би я в таких умовах діяв. Іще: не забуваймо, що Маркевич має роботодавців, не впевнений, чи все він вирішує.
– Михайле Івановичу, тиждень тому ми були аутсайдером, нині небагато поступаємося лідеру. До того ж, маємо чудовий календар: два матчі із Сан-Марино, домашні зустрічі з поляками та англійцями. В якому статусі легше? Що ж надалі?
– Про статуси нічого не можу сказати. Далі? Наступний матч – із Чорногорією. А ще – завдання виходу з групи, що його ніхто не знімав. Поки все.
