Ейфорія від виступу збірної (и не передчасна судячи по грі в Одесі?) Знову змінилася внутрішніми розбірками охоплених «срібною лихоманкою» клубів.
Більш того, вперше за довгий час в Україні вирішили повернутися до теми «упередженого суддівства», відкрито звинувачуючи арбітрів у свідоме втручання в гонку за місце в Лізі Чемпіонів.
Власне, тема суддівства нікуди і не зникала – кожен тур безглузді суддівські помилки нагадували уболівальникам про рівень наших арбітрів (немудро, що у ФІФА вирішили жодного вітчизняного рефері на гарматний постріл не підпускати до Бразилії-2014).
Однак, нарікання того ж Севідова, що мовляв команду «топлять», всі слухали якось в пів-вуха – не той масштаб.
Або коли в Луганську в ворота «Волині» призначається пенальті (на радість почесного президента “Зорі” Геллера і його сусіда по VIP-ложі Єфремова) за фол, який був в метрі від штрафної, всі теж недбало розводять руками і змінюють тему.
Це нецікаво. А інтерес з’являється тільки в тому випадку, якщо в гру вступає хтось із «важкоатлетів».
І ось ми стаємо свідками справжнього воскресіння – меседж «Суркіс все купив» з усіма його принадами повернувся до лексикону українських уболівальників. Тренд «суркісокупівлі» послідовно сходив нанівець паралельно зі спадом у грі «Динамо». На якийсь час (розпал – «Ваксогейт» в минулому чемпіонаті) він навіть передав естафету своєму аналогу – «Ахметов все купив».
Здавалося б, що після відходу Григорія Суркіса з посади голови Федерації футболу, журналістам і вболівальникам буде вже якось не з руки вбачати в браті президента «Динамо» такого собі «сірого кардинала», відповідального за всю несправедливість, що панує у вітчизняній Прем’єр-лізі. Але він повернувся. Він – це Суркіс, який купив все.
Істерія прес-служби «Металіста» цілком з’ясовна – як по-іншому відвернути увагу від весняної гри у виконанні команди? Наприклад, у Донецьку «дортмундський кошмар» перекрили темою потенційного догляду Луческу, за яким вишикувалася черга від Парижа до Мілана. Приблизно як за Мілевським взимку …
А ось мої слобожанські земляки вирішили не винаходити велосипед і повернутися до теми суддівства. Насправді, крок вельми грамотний, який дозволяє:
а) розжарити градус протистояння напередодні особистої зустрічі з «Динамо» (аналогічну стратегію вибрав Луческу і канал «Футбол» приблизно рік тому: чим закінчилося – пам’ятаємо);
б) мобілізувати розчарованих весняної грою команди вболівальників;
в) вислужитися перед новим «босом».
Уболівальники «Металіста» цілком правомірно можуть дорікнути мене в свідомому ігноруванні суті претензій. Пенальті був? Був. Шість хвилин додати можна було? Можна було (до речі, бідолаги-криворіжці вже один раз постраждали в «пост-компенсований» час в Донецьку, коли наважилися удев’ятьох грати внічию з чемпіоном).
Хіба що згадка про Хачеріді зайве – тільки дуже відданий вболівальник не проведе паралель між хамством від автора гола у ворота Молдови та вчинком Папи Гуйє (епізод з Бартулович). Та й, згадуючи першу очну зустріч харків’ян з киянами, мимоволі задумаєшся, як же «купив все» не зміг перекупити бічного, який помилково скасував гол Мехмед у ворота «Металіста» за рахунку 0:1?
Уболівальники (і вже тим більше працівники клубів) кожної з команд Прем’єр-ліги могли б скласти значні за своїми розмірами нарізки подібних епізодів – за 22 туру у всіх накопичилося достатньо матеріалу. Так чи інакше, боротьба за “срібло” перейшла у відкриту фазу. При цьому у «Металіста» на руках всі козирі – саме в Харкові команда зустрінеться з головними конкурентами.
Прихильність календаря пропоную оцінити самостійно. Відзначу лише те, що найближчі чотири тури – це тест для «Дніпра», який цілком може першим випасти з гонки (все-таки обидві ключові зустрічі підопічні Рамоса проведуть на виїзді, та й вояжі в Одесу і Львів не обіцяють легкого життя).
І
На завершення ще раз звернуся до тексту заяви прес-служби «Металіста»: «… У світлі подій, що відбуваються хочеться поставити одвічне питання, qui prodest, кому вигідні ці помилки, які заважають командам на футбольному полі, в чесній та конкурентній боротьбі з’ясовувати – хто краще? Попереду нас чекають вирішальні матчі за участю трійки претендентів і головне питання – чи буде футбол головувати в цій боротьбі … ».
А ось під цим готовий підписатися! Дуже хотілося б, щоб доля другого місця вирішилася в особистих зустрічах основних претендентів, які не були б затьмарені ні суддівськими скандалами, ні штучним нагнітанням обстановки і провокаціями.
А головне – щоб рівень гри команд відповідав їх амбіціям, так як поки питання.
