18 квітня 1959 року свій перший матч провела «Команда Кривого Рогу».
Ця гра стала початком славетної історії команди, яка нині носить горде ім’я «КРИВБАС».
Власне, в футбол на Криворіжжі грали ще раніше.
Ми не претендуємо на пальму першості в цьому питанні. Але якщо згадати, що саме і кінці ХІХ століття Кривбас переживав «залізну лихоманку» у зв’язку з початком промислового освоєння його незлічимих підземних багатств, та, що в числі тих, хто в цьому активно приймав участь, було чимало фахівців гірничої та металургійної справи з прародительки сучасного футболу – Англії, а також з Франції та Бельгії, де тоді вже щосили грали в футбол, то висновок напрошується сам собою: Кривий Ріг ніколи ні в чому далеко не відставав від визнаних лідерів у любій галузі, в тому числі – і в спортивній.
Тому знайдеться достатньо підстав стверджувати, що футбол у наших краях з’явився в ті ж часи, що й в Одесі, куди його завезли іноземні моряки, що і у Львові, що входив тоді до складу більш просунутої у Європу Польщі.
За часів Радянського Союзу в розіграшах Кубка СРСР грали криворізькі команди «Динамо» та «Руда». В після воєнні роки на республіканській арені виступали команди «Спартак», колективи рудників ім.Дзержинського та ім.К.Лібкнехта.
Але лише в 1959 році в чемпіонаті СРСР (в класі «Б») почала свій виступ команда, яка жодного разу не зникала з футбольної карти держави. Саме з її першого офіційного матчу й веде свою історію нинішній «Кривбас».
В Федерації футболу СРСР команду зареєстрували під назвою – «Команда м. Кривий Ріг» (чи – «Команда Кривого Рогу»). Чому – невідомо? Принаймні зазначимо, що в деяких протоколах назву команди вписували як «Гірник». А в Кривому Розі цю команду інакше, як «Гірник» і не називали.
В своєму першому матчі «Команда Кривого Рогу» вийшла на поле в такому складі:
Володимир Хохлов, Едуард Яшник, Едуард Случевський, Анатолій Гаркуша, Леонід Філатов, Віталій Ореховський, Іван Панасенко, Борис Герасимов, Олександр Крамар, Борис Басурін, Володимир Поліканов. Тренував команду Володимир Гринін.
Матч, що відбувся на криворізькому стадіоні «Гірник», криворіжці тоді програли. Програли команді «Труд» (Тула) з мінімальним рахунком – 1:2, пропустивши вирішальній м’яч за хвилині по фінального свистка. А єдиний м’яч в складі нашої команди провів Борис Герасимов.
З того часу кілька разів криворізька команда змінювала свою назву – «Авангард (1960-61), «Гірник» (1962-65). Нарешті, з 1966 року вона носить сучасну назву – «Кривбас».
«Кривбас» переживав злети на падіння. 4-разовий чемпіон УРСР (найбільше за інших серед команд другої радянської ліги), бронзовий призер першості 1974 року, двічі в своїй історії «Кривбас» представляв своє місто-трудівник в першій лізі радянського футболу.
В Новітній історії українського футболу «Кривбасу» також є чим пишатись. Дворазовий бронзовий призер чемпіонатів України, фіналіст Кубка держави, учасник двох сезонів розіграшів Кубка УЄФА. «Кривбас» делегував своїх гравців до збірних команд України.
Так, часом кривбасівці не показували гарної гри й не мали того результату, на які сподівались його численні прихильники.
Та завжди, в усі часи «Кривбас» грав для своїх вірних прихильників (до речі, в 1999 році «Кривбас» отримав приз «Разом з командою», що присуджується клубу, який має найбільшу кількість глядачів в сезоні).
Й наше свято – є, передусім, святом наших шанувальників, великої армії вболівальників «Кривбасу».
З Днем народження вас, друзі!
Й як же хочеться відзначити ще 55-ту річницю. І навіть більше.
