На прилавках кіосків з’явився свіжий випуск журналу «Шахтар». Головним персонажем квітневого номера став Дуглас Коста. А поки ми публікуємо один із центральних матеріалів березневого випуску, присвячений наставнику «гірників» Мірчі Луческу.
Французькі журналісти люблять спілкуватися з Мірчею Луческу. Окрім того, що головний тренер «Шахтаря» – сам по собі є персоною цікавою, так ще й вільно говорить їх мовою. Нещодавно у France Football вийшло велике інтерв’ю Містера, в якому він вперше розповів про те, як формувався його фірмовий тренерський стиль. Пропонуємо вашій увазі найцікавіші витяги з цієї статті, опублікованої в паризькому журналі.
Найхитріший
«У нас найбільша бразильська команда в Європі», – вперше Мірча Луческу сказав це майже 4 роки тому, коли «Шахтар» виграв Кубок УЄФА. Відтоді румунський тренер не змінив свою футбольну релігію. Ядро в його схемі 4-2-3-1 завжди бразильське: більше того, зараз у «Шахтарі» грають аж десять латиноамериканців. Рекорд! Містер, що тренує команду протягом от уже дев’яти сезонів, пояснює це так:
– Сьогодні бразильці вже марка «Шахтаря». Завдяки тому, що вони говорять однією мовою й однаково відчувають гру, ці футболісти привносять особливу техніку, видовищність і узгодженість в нашу манеру атакувати.
До того ж присутність бразильців у команді – це відмінний заділ, щоб завойовувати титули, зберігати статус команди № 1 у країні, вносити родзинку в матчі Ліги чемпіонів, постійно заповнювати стадіон у 52 000 місць і приносити задоволення мільярдеру Рінату Ахметову – власнику клубу й людині, що посідає 39-те місце в світі зі статком у 12 мільярдів євро.
У 2002 році 22-річний Брандау першим приїхав до Донецька «піднімати футбольну цілину». Щоправда, Луческу зізнається, що «він так ніколи і не адаптувався». Потім пішли інші двадцятирічні, як, наприклад, Матузалем, який сьогодні грає в «Дженоа», або Елано, який виступав у складі збірної Бразилії на чемпіонаті світу – 2010. Тож насіння остаточно зійшло і рецепт продовжує діяти.
– Клуб має гроші, і в ньому створена виняткова структура, – пояснює Містер. – «Шахтар» платить дуже хорошу зарплату. Але оскільки при цьому він не може битися з усім світом, доводиться бути більш хитрим і більш винахідливим, ніж інші. Коли хочуть відправитися на пошуки молодих якісних гравців за кордон, в основному нападників або атакуючих півзахисників, бразильський ринок невичерпний! Коли ми зрозуміли, що завдяки Матузалему «Шахтар» зробив якісний ривок, я порадив моєму президенту й надалі слідувати обраній стратегії. Це якраз те, що потрібно: він обожнює футболістів технічних, швидких і здатних продемонструвати видовищну гру. Щоб заповнити наш стадіон і залучити нових уболівальників, нам вдалося поєднати футбольні результати й видовищність. Утім, все це змінило сенс і моєї роботи. Відтепер я вибудовую гру і проводжу тренування в залежності від бразильців, збільшуючи, наприклад, вправи на коротких просторах – там, де вони найбільш сильні.
У чому ключ до такої специфічної комплектації? Отже, для початку потрібно вирушити на пошуки молодих гравців «18-19-20 років, у яких ще немає поганих звичок».
– Потім добре їх виховати і створити для них сприятливі умови. Поки вони щось не доведуть на полі, – продовжує Луческу, – забороняти їм давати інтерв’ю. І, нарешті, не накладати на них відповідальність занадто швидко, щоб не обпалювати їх крила. Спочатку я даю їм грати чверть години або 20 хвилин. Час від часу я їх відчуваю протягом півтора років або двох. Таким чином, вони краще вивчають гру команди, а я завжди маю готову рівноцінну заміну у разі, якщо один із них йде. Щоб створити здорову конкуренцію серед бразильців, як ви напевне помічаєте, я часто роблю заміни серед них. Єдина проблема з латиноамериканськими гравцями – це оточення й агенти.
Так, наприклад, взимку «Шахтар» позбувся одного зі своїх найкращих футболістів – лівого півзахисника Вілліана, який мріяв про англійську Прем’єр-лігу, але врешті-решт спокусився на 35-мільйонний трансфер в «Анжі» та «чудовий» контракт на 5 років.
– Я передчував цей удар, хоча багато хто волів не звертати уваги на такі розмови. Але ми попередили цю подію й купили Тайсона, який уже грав у Україні, в Харкові. Завдяки його вибуховій швидкості, дриблінгу та вмінню добре використовувати простір, я сподіваюся, що він скоро вразить Європу.
Потрібні голови, а не ноги
Бразильці надають команді стиль, інтуїцію і особливу манеру гри. Наприклад, Фернандіньо, екс-переможець молодіжного чемпіонату світу, який прибув у 2005-му, є незаперечним лідером по техніці. Середня результативність команди за гру – 2,74 в цілому у всіх турнірах! Нарешті, донеччани вибили «Челсі», чинного володаря кубка Ліги чемпіонів.
Успіх «Шахтаря» – це, перш за все, успіх всієї команди, вибудуваної терпляче, послідовно, розумно і копітко. Команди, що має справжню ігрову філософію. У чому ж полягає філософія Мірчі Луческу як тренера?
– Брати молодих, навчати, робити з них великих професіоналів, змушувати їх рости і прогресувати разом, поетапно, з хорошим ставленням і обов’язковою дисципліною. Особливо волати до їх розуму, але не ламаючи і не ущемляючи їх індивідуальність, – каже Містер. – А також розвивати інші їх якості, крім простого інстинкту. Як я їм часто кажу: мені необхідні ваші голови, а не ваші ноги. Тож результат, який вони демонструють на газоні, це тільки наслідок невидимої роботи. Я дуже уважний до найдрібніших деталей у житті колективу, щомить я стежу за балансом у команді. Я її будую, зважуючи кожен інгредієнт з максимальною точністю, як в аптеці.
Домогтися цього можна шляхом зміни позиції гравця.
– Я зробив це, наприклад, із Ракицьким, спочатку лівим захисником, якого змістив у центр. Або з Хюбшманом, який прийшов як центральний захисник і якого я згодом зробив опорним півзахисником, де він став дуже важливий, – продовжує головний тренер.
Можливо, ці слова допоможуть зрозуміти структуру команди зсередини – команди дуже молодої в організації наступальних дій, дуже європейської, все більш експериментує в оборонній лінії й дуже бразильської. До речі, навіть вірменський лідер атак «Шахтаря» Мхітарян провів 4 місяці в Сан-Паулу, коли йому було 17 років! Луческу завжди каже:
– Щоб команда могла продемонструвати свої якості та грати так, як я хочу, в певних випадках потрібно жертвувати собою і починати служити таланту. Це про Дугласа Косту, який має здатність до запаморочливого ривка, або про Алекса Тейшейру, якому варто тільки торкнутися м’яча – і він здатний приголомшливо його контролювати.
Відібрати або вибухнути
Залишаємо принципи гри і важливі слова румунському тренеру: рваний ритм, дрібний пас, прориви по флангах, зміна ритму і напрямку, створення вільного простору вздовж бровок, чисельну більшість…
– Концепція, – говорить він, – полягає в тому, щоб контролювати гру, володіти м’ячем і створювати моменти в кожній зоні, в кожній ситуації, навіть при кутових! Для мене єдиний момент, коли можна залишитися без м’яча, це під час нанесення удару по воротах і в завершальній фазі атаки.
Стиль «Шахтаря» базується на кількох ключових моментах: контролі м’яча, грі в пас, ефективності передач – щоб або колективно відібрати м’яч, або всім вибухнути й рушити вперед. А також на якості першого пасу, перекладі акценту гри на протилежний фланг, на вмінні півзахисників увірватися у штрафну в кінцевій фазі атаки. І якщо ефективність у цілому досягається завдяки флангам, зокрема правому, то якість подач (а це 40% забитих голів), фундаментальність і сила двох латералей, Срни і Раца, залежать, насамперед, від командної гри. Разом атакувати і пресингувати під час втрати м’яча, створювати щільність там, де це потрібно!
– Такий гравець, як Мхітарян, дуже креативний, він використовує вільні зони, створені Луїсом Адріано, але він також і самодостатній і відіграє велику роль при відборі м’яча, – підкреслює Луческу.
Два роки тому «Шахтар» вийшов у чвертьфінал Ліги чемпіонів, де був зупинений «Барсою» – кращою у своїй історії. Сьогодні «Шахтар» мріє про той час, коли він надовго влаштується в топ-10 європейських клубів і зміцнить свої позиції на цьому ринку. Ніколи не відрікатися!
– Ми найкраща команда Східної Європи, – заявляє Мірча Луческу. – Я пишаюся нашою грою, в мене здорова атмосфера в роздягальні. Нам не вистачає дещиці – трохи досвіду і нахабства, щоб досягти інших висот і конкурувати з грандами. Але коли в тебе немає такої історії, таких грошей і такої сили в медійному світі, я знаю, наскільки це важко…
Мірча Луческу: «У мене особливий зв’язок із Бразилією»
Головний тренер «Шахтаря» відкрив для себе Бразилію в 22 роки під час турне зі збірною Румунії. Ця зустріч із країною футболу і самби вплинула на його бачення гри.
– Містере, звідки до вас прийшла ця пристрасть до Бразилії?
– Вона бере початок від подій більш ніж 40-річної давності – від першої поїздки в складі збірної Румунії взимку 1967–1968 років. Її організував ліванський менеджер – дуже великий друг майбутнього президента ФІФА Жоао Авеланжа. Мені було тоді 22 роки, і я щойно зіграв матч у Кіншасі проти збірної Конго – це було саме перед Різдвом. Я був змушений самостійно провести три дні в Дакарі, щоб дочекатися свою візу. Тому вирушив вивчати прилеглі території. Пізніше ми провели більше місяця в Бразилії, перетинаючи країну з півдня на північ, від Порту-Алегрі до Форталези. Це був приголомшливий досвід… Можете уявити, якою мірою захоплення й подив відчував я, молодий футболіст, виходець із соціалістичної країни, про існування якої у світі знали тільки завдяки карті. У ту епоху, ще сповнену безтурботності, але вже з психоделічними елементами, я відкрив для себе те, що складає сутність кожного бразильця: футбол, самба, пляж і секс. Я краще зрозумів, чому цього їм достатньо, щоб жити щасливо. Все крутилося навколо цього! Так, і не забути ще Brahma Chopp – пиво номер один у країні… Пам’ятаю, як ми випили його по пляшечці в Мілані з Роналдо, коли я тренував «Інтер» протягом 6 місяців наприкінці 1990-х.
– Що ви передусім відзначили для себе в цій подорожі?
– Атмосферу на стадіонах, де ти граєш в ритмі самби з кожною групою вболівальників, які відгукуються щоразу, коли їх команда перехоплює м’яч і атакує. Усе це створює унікальну атмосферу і на трибунах, і на полі, яка мене неймовірно вразила. Гравці дуже сильно її відчувають. За два роки після того турне я знову повернувся до Бразилії – це був початок 1970 року народження, у січні – лютому, за кілька місяців до старту чемпіонату світу в Мексиці. Ми зіграли в Белу-Орізонті, в Куритибі, заскочили в Перу на карнавал, тому що в той момент усе зупинилося і все інше не мало значення. Потім ми поборолися на турнірі на «Маракані» з «Фламенго», «Васко да Гамою» і аргентинським «Індепендьєнте», де я став кращим гравцем за версією журналу O Globo. У мене вдома ще має бути цей трофей…
– Звідси й такий ваш стиль гри – трохи бразильський?
– Я однаково грав і на лівому фланзі, і на правому, оскільки я «двоногий» футболіст. Іноді навіть в атаці. Але я завжди був гравцем дуже технічним, із хорошим дриблінгом, із хорошими і націленими передачами у штрафний майданчик. Так, було щось бразильське. Щоразу, коли я грав у Бразилії – а я сюди повернувся ще раз у 1971 році з «Динамо» (Бухарест), – почувався приголомшливо. Це відповідає тому, що я розумію під натхненням, креативністю та віртуозністю. Крім усього іншого, в ту епоху Румунія грала у футбол, заснований на утриманні м’яча і затягуванні часу. Команда добре використовувала вільні зони й розумно поверталася назад, терпляче вибудовуючи гру в короткий пас. Як барселонська тики-така сьогодні… Але вершиною було все-таки те, що румунам вдалося зіграти з великою збірною Бразилії у Гвадалахарі на чемпіонаті світу в 1970 році, трохи пізніше цього турне. У той день ми програли 3:2. Пеле забив два голи наприкінці матчу. І я зміг помінятися з ним футболками. Я так її і зберігаю, що не перучи. І відтоді вона займає особливе місце в моїй колекції сувенірів. Таким чином, я можу говорити, що в мене особливі відносини з Бразилією і що цей зв’язок тягнеться з далекого минулого. Іноді я прокручую в голові ті роки і розповідаю своїм бразильським гравцям про країну та епоху, яку вони не знають. Так я створюю особливу атмосферу чутливості й встановлюю зв’язки, які допомагають налагодити контакт між тренером і футболістами.
– Цей досвід вплинув на вас не тільки як на гравця, але особливо як на тренера?
– Цей досвід багато в чому пояснює мою філософію гри і мою однозначну любов до футболу технічного, атакуючого, видовищного й розумного. Де б я не тренував, мої команди завжди грають добре. Ніхто не може цього заперечити! До речі, з того періоду я зацікавився культурою країни, її менталітетом, її музикою і мовою. Сьогодні, наприклад, я вільно розмовляю португальською. А потім перекладаю російською для решти… Одного разу я зрозумів, що мені буде набагато простіше навчитися швидко говорити португальською, аніж продовжувати викликати вчителя російської мови для бразильських футболістів. Хоча… Фернандіньо, який прийшов до нас у 2005 році, сьогодні все-таки говорить російською.
Троє ключових гравців «Шахтаря»
Фернандіньо, лідер у техніці
Думка Луческу: «Це приголомшливий футболіст – у минулому нападник, якого я трансформував у півзахисника. Його індивідуальні технічні здібності, його бачення гри та якість його пасів просто виняткові. Він відмінно включається в гру, асистує та часто виконує чорнову роботу. Крім того, він незмінний учасник усіх важливих моментів матчу. Це найбільший професіонал, дуже шанований у своєму ремеслі, який завжди діє у згоді з командою. Я не розумію, чому він досі регулярно не грає в збірній Бразилії, оскільки, на мою думку, за нинішнього її складу Фернандіньо кращій за Раміреса («Челсі»). Я не здивуюся, якщо одного разу він опиниться в дуже сильному клубі».
Даріо Срна, лідер у роздягальні
Думка Луческу: «Це капітан і душа команди. Як футболіст, який дуже довго виступає за «Шахтар», він є втіленням цінностей і філософії гри нашої команди. І Дарійо дає їм подальший розвиток. Від того часу, як Жадсон пішов у «Сан-Паулу», провівши з нами шість сезонів, Срна став абсолютним лідером у командному середовищі, не тільки в роздягальні! Він грає дуже важливу роль під час інтеграції нововведень, стежачи при цьому за балансом між різними генераціями всередині «Шахтаря». Ну й, звичайно, на полі він залишається приголомшливим гравцем на своїй правій бровці, зокрема завдяки вмінню створювати чисельну перевагу, свій обсяг виконуваної роботи та якість передач».
Генріх Мхітарян, лідер в атаці
Думка Луческу: «Гравець надзвичайно розумний, який живе тільки футболом. Я його помітив, коли йому було 17 років і він грав проти «Шахтаря» у кваліфікаційному раунді Ліги чемпіонів у складі єреванської команди. Але в нас ніхто тоді особливо не довіряв вірменським футболістам. А я наполягав – і він до нас перейшов за два з половиною роки, але вже з іншого донецького клубу, «Металурга». Генріх прискорює гру, завжди дуже добре відчуває ситуацію, контактує з іншими футболістами на полі, він володіє приголомшливим чуттям, відіграє важливу роль у створенні моментів і при цьому забиває багато голів. Завдяки якісному ривку, який він зробив за рік, зріс рівень гри команди в цілому».
Прес-служба ФК «Шахтар» за матеріалами березневого випуску журналу «Шахтар»
