Дотримувався принципу «перемога вдома, нічия на виїзді»
«Лобановський розробив стратегію на чемпіонат, по дистанції команда проходила за формулою «перемога вдома, нічия на виїзді». Це дуже не подобалося владі, тому що ситуація була дійсно анекдотичною: кияни сильні і могли на виїзді грати на перемогу, а замість цього перекочують м’яч, прагнуть завоювати очко.
Відома історія – Лобановський як-то в ЦК партії змушений був говорити, коли почали в черговий раз відчитувати за ці нічиї. І тренер відповів на закиди: «Коли шахісти домовляються про нічиєї на 11 м ходу, ви ж їх не лаєте за те, що не грають до останньої фігури, не борються за перемогу до самого кінця! Це їх тактика, а це – наша» (Євген Ловчев, футболіст збірної СРСР 1969-1977)
Забороняв спартаківські «стінки»
«Свою гру Лобановський будував через математику. Забороняв спартаківські «стінки». Він говорив: якщо суперник перехоплює м’яча у гравців, які вирішили зіграти в «стінку», то не у справ залишаються відразу двоє. З точки зору математики неправильно…» (Євген Ловчев)
«Якось грали в Австрії, у нас з Федьком у першому таймі не вдалася «стіночка». У перерві сидимо в кріслах. Лобановський підходить впритул до нас з Федором і пильно дивиться на нас зверху вниз з хвилину, напевно. А потім суворо запитує: «Що ви там робили?» – «Так у «стінку» зіграли». Змахнувши вказівними пальцями, Лобановський випалив скоромовкою: «Яка стінка? Рахунок – 0:0. Убр-р-рать!». Проте пізніше Валерій Васильович визнав «стінку» (Сергій Родіонов, футболіст збірної СРСР 1980-1990)
Намагався вивести гравців на пік фізичних можливостей
«Тренування будувалися за певним моделям: вправи, медичне забезпечення, фізпідготовка. Готувалися, немов до польоту в космос. Все було по-науковому строго. Була модель, відповідно до якої футболісти повинні були вийти на пік форми в певний час.
Пригадую один збір в горах. Було вправу, зване «музичною скринькою». Назва така, бо в невеличкій кімнатці стояло кілька тренажерів, які необхідно було «проходити» по ланцюжку. Гул від заліза стояв пристойний, тому і прозвали «музичною скринькою». 15 секунд виконуєш вправу в повну силу, потім – півхвилини паузи, перехід до нового тренажера… Так от, під час одного з таких підходів я втратив свідомість – просто не було сил, напруга – дике.
Але потім став помічати, що не всі хлопці працюють на сто відсотків. Хитрощі пояснив мій друг Володя Трошкін, захисник збірної. Треба додавати поступово: не рвати з перших метрів дистанції», інакше скоро вийдеш на пік і сдуешься… А потім у тебе зафіксують спад і почнуть виводити на новий пік. Два піка за короткий час небезпечно для організму» (Євген Ловчев)
За його вимогу чемпіонат країни розділили на дві частини
«1976 рік, Київ. На вимогу Валерія Лобановського, в ту пору фактично керівника радянського футболу, чемпіонат був розбитий на дві частини – весняну та осінню. Все робилося заради підготовки до чемпіонату Європи та Олімпіади, а гравці збірної готувалися до цих турнірів на базі київського «Динамо».
Був березень, на носі гра з Аргентиною на чолі з великим Менотті. «Динамо» перед цією зустріччю грало матч єврокубків. І Лобановський, щоб поберегти киян, випустив іногородніх» (Євген Ловчев)
Партія вимагала заборонити йому працювати зі збірною
«В 1983 році збірна програла Португалії в гостях вирішальний матч відбору на Євро-1984, нам забили з пенальті, якого не було. І це при тому, що вдома ми португальців розбомбили – 5:0. Керівник Спорткомітету Марат Грамов на «розборі польотів» вимагає «заборонити товаришеві Лобановському працювати у футболі». Добре, партійні органи України відстояли Валерія Васильовича» (Володимир Радіонов, тренер молодіжної збірної СРСР 1986-1990)
