Зізнатися, в умовах війни на сході України мені було складно уявити, що в нашому футболі може статися щось таке, що дійсно відвернуло б вболівальників від цієї вкрай напруженої ситуації в країні.
Але, тим не менш, такий грім серед військового неба все-таки прозвучав. Правда, напевно, там, де цього зовсім ніхто не чекав – звільнений навесні з «Динамо» за стабільно низькі результати Олег Блохін вирішив, що з ним вчинили несправедливо і почав судові тяжби зі своїм рідним клубом з метою отримати грошову компенсацію.
Багато хто вже висловилися щодо цієї події – від рядових вболівальників, і до безпосередніх учасників цього ініційованого Олегом Володимировичем конфлікту. Само собою, і мені, як людині, який, будучи малим, ріс одночасно і на перемогах «Динамо», і на успіху Блохіна, є що сказати. Постараюся при цьому не повторювати всього того, що вже і так прозвучало, але озвучу те, що особисто мене зачепило в цій ситуації, але досі не було ніким сказано.
Почну, мабуть, з першої свою реакцію на новину про те, що Блохін вирішив добиватися від «Динамо» грошової компенсації за звільнення. Як тільки я прочитав ці рядки, відразу ж пригадалася остання прес-конференція Олега Володимировича в якості головного тренера «біло-блакитних». Так-так, саме та, ультракороткая прес-конференція після чергової поразки (на цей раз знову від «Шахтаря»), коли Блохін дослівно сказав наступне: «У мене всього два слова. Я йду у відставку. Це мені зараз передали. Все, спасибі! Всі інші питання – до президента клубу». Сказав, і покинув зал для прес-конференцій.
Хочу зробити акцент, що цей вислів Блохіна наведено дослівно. У цьому кожен може переконатися при бажанні особисто, докопавшись до відеозапису прес-конференції. Тобто, тоді ще наставник «Динамо», повідомляючи про свій відхід із займаної посади, озвучив, що він саме йде у відставку. До речі, відразу ж після цього всі ЗМІ саме в такому ключі рознесли «гарячу новину» – ні про яке звільнення мова не було. Само собою! Звідки ж візьметься щось інше, якщо Блохін не сказав, що його звільнили, а сказав, що він подає у відставку, пише dynamo.kiev.ua.
Це вже через якийсь час після прес-конференції клуб прояснив ситуацію, уточнивши, що ні в яку відставку Блохіна не подавав, його туди відправили. Цікаво, правда? Умовно кажучи, співробітника, який геть завалив довірену йому роботу, закономірно і заслужено звільнили, але він, коментуючи колегам свій відхід, озвучує: «Нееееет, ну що ви, я сам йду». Зручно, правда? А точніше, бридко! Точніше, бридко у квадраті, бо через кілька місяців після цього висловлювання Блохін подасть позов до «Динамо» про дострокове розірвання контракту. Вдумайтеся, людина, промовляючи, що сам іде у відставку, подає при цьому позов до роботодавця! Це приблизно, як брехливі російські ЗМІ: з їх вуст військові дії «ополченців» відбувалися на території «Новоросії», але «Боїнг», виявляється, збитий все-таки над територією України. Чертовски зручно!
Власне, саме ось цей стан речей мене зачепило найбільше. Не знаю, чому. Мабуть, тому що, повторюся, будучи хлопчаком, я ріс, у тому числі, і на успіхи Блохіна, а коли час показав його образ як людини, то це викликало почуття, дуже схоже на відчуття, що тебе зрадили – саме таке відчуття виникає, коли настає цілковите розчарування в тому, кого вважав своїм кумиром тривалий час.
Емоції, скажете ви. Звичайно, емоції, але хіба не вони є основною складовою футболу? Втім, на випадок, якщо відповідь на це питання – «ні», зовсім нескладно в рамках цієї публікації перейти до сухої прагматиці, якій у футболі, само собою, є результат і досягнення. Спробую максимально компактному вигляді викласти досягнення Блохіна в «Динамо».
Отже, головним тренером «Динамо» Олег Володимирович Блохін був призначений у вересні 2012 року. А звільнений він був у квітні 2014 року. Таким чином, біля керма команди цей наставник пропрацював два з половиною роки. Не знаю, як у кого, але в моєму розумінні, це достатній термін, щоб при будь-яких (!) розкладах показати прогрес у плані результатів і гри. Підкреслюю, просто прогрес – не досягнення якогось абсолютно результату у вигляді, наприклад, чемпіонства або виходу в чвертьфінал Ліги Європа, а просто загальне поліпшення результатів. Подивимося, чи було це.
Єврокубки
В даному випадку, мені здається, необхідно оперувати винятково фактичним результатом виступів, оскільки тут немає якоїсь виділеної когорти основних суперників – всі опоненти в єврокубках є прямими.
Отже, сезону 2012/13 Блохін почав шлях з «Динамо» до групового етапу Ліги чемпіонів, куди команду, нагадаємо, вивів її колишній наставник Юрій Сьомін. У групі з ПСЖ, «Порту» і загребським «Динамо» кияни зуміли здобути лише одну перемогу і набрати 5 очок, що закінчилося для киян третім місцем у групі і вильотом в Лігу Європи, де команда не зуміла впоратися з французьким «Бордо» (1:1, 0:1).
В єврокубковому сезоні 2013/14 «Динамо» розпочало свій шлях з останнього кваліфікаційного раунду Ліги Європи, де не без нервів зумів впоратися з грандом казахстанського футболу в обличчі «Актобе» (2:3, 5:0). А в груповому турнірі команда з величезними труднощами вирішив завдання виходу з групи, в якій суперниками кияни були вельми скромні «Генк», «Рапід» і «Тун». Ну а в 1/16 фіналу «Динамо» за всіма статтями поступився іспанській «Валенсії» (0:2, 0:0).
Чемпіонат України-2012/13
Перемог: 13
Нічиїх: 2
Поразок: 6
Зокрема, у матчах з прямими конкурентами за призові місця («Шахтар», «Дніпро», «Металіст», «Динамо» Блохіна показало просто провальну статистику: з 5-ти таких зустрічей, кияни програли 4, і тільки один раз здобули перемогу на своєму полі в грі з «Дніпром»). Тобто, якщо резюмувати таку статистику, то виходить, що «Динамо» при Блохіні абсолютно поступилося прямим конкурентам і втрачало очки в матчах як з середняками, так і з аутсайдерами (поразки від «Таврії» і донецького «Металурга», нічия з «Іллічівцем»).
Чемпіонат України-2013/14
Перемог: 11
Нічиїх: 3
Поразок: 5
І, знову ж таки, в матчах з прямими конкурентами за призові місця («Шахтар», «Дніпро», «Металіст», «Динамо» Блохіна провалилося: з чотирьох поєдинків три програло, один звів внічию і жодного не виграло. І знову в програних матчах у ворота «біло-блакитних» влітало не менше двох м’ячів. Крім того, були поразки від «Чорноморця» і «Зорі», яка зуміла всуху обіграти киян (2:0).
Тобто навіть якщо провал у попередньому чемпіонаті можна було хоч якось списати на дебют нового тренера, який «розбирається», то на цей раз нічого подібного в якості виправдання існувати не могло: сезон вже наступного, а динаміки в результатах абсолютно ніякої! І це я навіть не заводжу мову про малюнок гри, який протягом сезону демонструвала команда – як і обіцяв, оперуємо виключно результатами.
Ну і загальний підсумок виступів «Динамо» в чемпіонатах України двох останніх сезонах відомий – третє місце у 2013-му році і четверте місце в 2014-му році. Причому, останній результат, що теж в неприємному сенсі відомо уболівальників «біло-блакитних», є антирекордом клубу: ніколи раніше «Динамо» не залишалося без медалей української першості.
При цьому важливо зробити акцент, що всього цього Блохін «досяг» не в ситуації, коли тренеру доводиться працювати з тим набором футболістів, які є під рукою, а діставши всіх (підкреслюю, всіх!) виконавців, яких він побажав бачити в своїй команді. Причому ця «трансферна закупівля» стала певним селекційним рекордом «Динамо»! Ніколи раніше клуб не проводив настільки потужне посилення як за якістю футболістів, так і по їх кількості! Тобто, отримавши від «Динамо» максимум, Блохін досяг з командою мінімуму. Як тренер. А як людина він тепер за це грошей з клубу вимагає.
Ну і наостанок ще один, так би мовити, штрих до потрету. Вже після звільнення Блохіна я мав розмову з одним із представників «Динамо», який працює безпосередньо в команді. Не буду називати ні імені цієї людини, ні його посади, бо не маю на це жодного морального права. Але суть короткій з ним бесіди я все ж опублікую, оскільки вона також досить точно передає ступінь ефективності роботи Блохіна в «Динамо». Власне, наше спілкування торкалося не самого Олега Володимировича, а відновленої після його відходу практики відкритих для ЗМІ тренувань (мова не про обов’язкових, передбачених регламентами Ліги чемпіонів і Ліги Європи відкритих тренуваннях, а про заходи, що проводяться виключно з ініціативи самого клубу), в рамках яких журналісти завжди отримують можливість поспілкуватися з головним тренером з актуальних питань.
І ось, в цій розмові я без всяких задніх думок порадів відновлення таких відкритих тренувань і висловив жаль, що при Блохіні цих заходів спершу майже не було, а потім не стало зовсім. На що мій співрозмовник відповів: «А який був сенс їх проводити, якщо головний тренер не може сформулювати свої думки?». Підкреслю, що це було сказано без найменшої частки злості – з негативних емоцій в інтонації була присутня лише відверта смуток…
