Вчора 30-річний хорватський півзахисник Огнєн Вукоєвич, який відіграв у київському «Динамо» шість повних сезонів, залагодив формальність річної орендної угоди з «Динамо» загребським та провів з ним перше тренування. А після її закінчення – погодився на інтерв’ю.
Про те, що київські легіонери за прикладом іноземних гравців інших українських клубів не проти змінити країну перебування, говорилося чимало. Однак припустити, що в перших рядах виявиться Вукоєвич, не міг ніхто: вболівальники відразу полюбили хорватського хавбека, визнавши його своїм, а він відплачував їм тією ж монетою, освоївши мову і жодного разу не забувши після фінального свистка підійти до сектору динамівських ультрас і сказати їм «спасибі» за підтримку.
– Менше за все хотілося б, щоб уболівальники вирішили, ніби я виїхав з-за політичної обстановки в країні, – голос футболіста в трубці звучав схвильовано. – Так, ситуація непроста, але я сподіваюся, що Україні скоро настане мир і спокій, і ваші люди, яких за шість проведених тут років встиг полюбити всім серцем, перестануть турбуватися про майбутнє – своє і дітей.
Мені просто дуже хотілося повернутися додому, і пропозиція, подоспевшее цього літа від загребського «Динамо», виявилося як не можна до речі. Дуже вдячний Ігорю Суркісу за проведені в Києві щасливі роки, а ще – за те, що він відгукнувся на моє прохання і встиг домовитися зі своїм хорватським колегою перш, ніж закрилося трансферне «вікно».
– Термін завершення орендної угоди збігається з датою закінчення вашого контракту з київським «Динамо». Чи означає це, що український клуб ви більше не повернетеся?
– Зараз мої думки пов’язані із загребським «Динамо», перед яким в цьому сезоні, як і раніше, стоять великі завдання на внутрішній і міжнародній арені. До літа майбутнього року точно буду грати тут, а що потім… Важко прогнозувати, але, швидше за все, як гравець я попрощався з Києвом остаточно.
Сказав слова подяки Ігорю Михайловичу, попрощався з тепер вже колишніми партнерами по команді, тренерським штабом, з усім персоналом, який працює на базі. Хотів би висловити повагу Григорію Суркісу, який багато зробив для розвитку українського футболу і зумів, всупереч усім труднощам, привести в рідну країну чемпіонат Європи.
Словом, шість років у київському «Динамо» назавжди залишаться в моєму серці. А мені є що згадати: було безліч феноменальних ігор і в чемпіонаті України, і в єврокубках, і ці спогади не потьмяніють через роки.
***
– Які з 207 матчів, 16 голів за український клуб згадайте, навіть якщо розбудити серед ночі?
– Ніколи не забуду, як перемагали «Шахтар» з рахунком 3:0. Як в єврокубках грали на рівних з «Манчестер Сіті», «Бешикташем», «ПСЖ», лондонським «Арсеналом», з тим же «Металістом» у Кубку УЄФА. Називаю вам врізалися в пам’ять гри не в порядку їх значущості – у кожної була своя історія, свій сюжет. Але якщо ви питаєте про найяскравіших матчах – мабуть, назву зустрічі зі «Спартаком», який у рік мого переходу в київське «Динамо» ми обіграли двічі – 4:1!
А голи… (Задумався). Напевно найкрасивіший і важливий – тут все співпало – вдався в київському єврокубковому поєдинку проти «Металіста». Пам’ятаєте, як я забив головою? І взагалі, якщо брати мої роки в київському «Динамо», в 2008-му і 2009-му, за Сьоміна, наша гра була найбільш симпатичною.
– Відсутність ігрової практики останнім часом – головне ваше розчарування за ці шість років?
– Ні, що ви! У минулому сезоні я зіграв за «Динамо» тридцять матчів. А в цьому – ось вам ще один збіг – прагнення до змін виникло одночасно і у мене, і у київського клубу. Я відчув, що пора щось змінювати у власній кар’єрі, а Сергій Ребров, очоливши команду, став більше довіряти молодим українським футболістам. Це правильне рішення – сподіваюся, у них все вийде, і в нинішньому сезоні команда стане чемпіоном.
– Відсутність Євгена Хачеріді у київського клубу виникали неабиякі проблеми в центрі оборони. Коли ви ще не думали про повернення в Загреб, Ребров не пропонував трохи пограти на позиції, яку, до речі, довелося освоювати взимку на зборах?
– Все життя граю в опорній зоні, і на цьому місці, впевнений, що можу приносити найбільшу користь своїм командам. Що, природно, не виключає форс-мажорних ситуацій, коли центральні захисники отримують травми і зайві картки. Але зараз у «Динамо» є достатньо виконавців цього амплуа – Домагой Віда, Данило Сілва… Здатний допомогти в скрутну хвилину в центрі Сергій Сидорчук. Мені здається, до закриття «вікна» варто було б придбати одного гравця в оборону і одного в атаку – і кияни будуть здатні боротися за золоті медалі.
Після чемпіонату світу у вас виникли розбіжності з головним тренером хорватської збірної Ніко Ковачем, так і не дала вам шансу в Бразилії. В результаті ви заявили, що завершує кар’єру в національній команді. Не погарячкували?
– Анітрохи. Це було не емоційне, а цілком обдумане рішення. Сторінка збірної в моєму житті перегорнуто, і повертатися до неї в тій частині, що стосується цього мундіалю, мені більше не хотілося б. В її складі я виступав на двох чемпіонатах Європи, одному чемпіонаті світу – це була красива історія, яка наразі залишається в минулому.
– Травма завадила зіграти в Бразилії Ніко Кранчар, який повернувся з оренди в «КПР», залечившему травму і вже зіграв за динамівський дубль. Не знаєте, він планує залишатися у Київі або наслідувати ваш приклад?
– Напевно, буде краще, якщо ви запитаєте про це самого Ніко. Крім нього ніхто не може сказати, що для його кар’єри краще.
– Тим часом Артем Мілевський нарешті знайшов собі клуб, підписавши контракт з «Хайдуком». Він не радився з вами, приймаючи це рішення?
– Ні, у Теми були інші порадники (колишній тренер «Динамо» з фізпідготовки Борис Пейрек, який зараз працює в «Хайдуку». – прим.). Але буквально три дні тому я зв’язався з Мілевським, ми довго говорили. Як я розумію, в нього є велике бажання знову грати, і останнього слова у футболі він все ще не сказав. Скажу більше: Артем входить у п’ятірку кращих нападників серед тих, з ким мені доводилося грати в одній команді. А грав я, на хвилиночку, з Шевченком, Манджукичем, Едуарду…
***
– Перше тренування в загребському «Динамо» ви вже провели. А коли належить перший матч?
– Сподіваюся, що вийду на поле в найближчу п’ятницю: в чемпіонаті Хорватії граємо з «Спліт» – тим самим, що вибив «Чорноморець» з Ліги Європи. А вже наступного тижня очікує єврокубкова зустріч з румунським «Петролулом».
– І на завершення: що хотіли б сказати на прощання вболівальникам київського «Динамо»?
– Велике спасибі за роки, проведені в Києві. У тому, що столиця вашої країни стала для мене другим домом, велика заслуга прихильників команди. Я відчував, що вони мене люблять, і це почуття було взаємним. Завжди буду пам’ятати, як нас підтримували – і на старому клубному стадіоні, і на великому «Олімпійському».
Повторюся: «Динамо» назавжди залишиться в моєму серці. По мірі можливості я буду приїжджати на матчі і вболівати за клуб, без якого я, напевно, ніколи не став би тим Вукоєвичем, якого ви знаєте…
