З 2004 року до літа 2012-го його графік був розписаний буквально по хвилинах – знаємо це не з чуток. Іван Федоренко був одним з найважливіших гвинтиків механізму підготовки до, мабуть, найважливішої спортивної події за історію нашої країни – Євро-2012.
А в понеділок досвідченому спортивному керівнику виповнюється 70 років. Йому є що згадати…
– Іван Никифорович, після завершення Євро-2012 пройшло вже два роки. Якими вони були для вас?
– Я займався консультаціями – до мене, як і раніше, звертаються з Кабінету міністрів, Адміністрації Президента… А основну частину часу працював над книгою – «Літопис європейського і українського футболу», яку я підготував разом з співавтором Михайлом Шиптуром. Це видання з повним правом можу назвати енциклопедичним. Сподіваюся, воно займе гідне місце в бібліотеці кожного поважаючого себе вболівальника. Ми опрацювали колосальний обсяг історичних матеріалів, потрібно було переконатися в достовірності кожного факту.
До речі, хотів би подякувати і журналістів – ми вивчили сотні статей в електронних і друкованих ЗМІ, в тому числі газеті «КОМАНДА». Ваша робота дуже допомогла нам. Паралельно проводив зустрічі з видавцями, яких переконував у тому, що книга повинна бути саме такою, якою ми її задумали…
Зрозуміло, залишався час і на сім’ю – все-таки за попередні роки я їй занадто багато заборгував уваги, тому зараз надолужую згаяне. Часто зустрічаюся або спілкуюсь з друзями, колишніми колегами…
– Зокрема, ваш колега, який працював головою оргкомітету Євро-2012 Маркіян Лубківський, керував штабом підготовки до іншого великого проекту – Євробаскету. Але поки що реалізація цього змагання в Україні залишається мрією…
– З Маркіяном Романовичем ми не втратили один одного, і доля баскетбольного чемпіонату Європи мене хвилює, як, втім, і дуже багатьох у нашій країні. На жаль, поки втілення в життя нашої нової мрії не вдається – через тих подій, які відбуваються на сході. Хоча, підкреслю, у нашої країни спочатку були всі передумови для того, щоб провести баскетбольний турнір на високому рівні. Брали б у ньому, по суті, ті ж міста, що приймали Євро-2012 – додалися б Одеса і Дніпропетровськ. Велика частина інфраструктури у нас вже готова – аеропорти, готелі…
Проблеми полягали в будівництві спортивних арен, які, відповідно до концепції, повинні бути призначені не тільки для баскетболу, але і для багатьох інших видів спорту. Треба визнати, що в нинішніх умовах в України немає необхідних економічних складових ні для зведення, ні для експлуатації нових об’єктів. Треба думати і про те, щоб ці палаци спорту приносили їх власникам прибутки, а не збитки.
Мені, наприклад, складно зрозуміти, чому в Києві будують спорткомплекс так далеко від центру міста-на Окружній дорозі. Виникає серйозна транспортна проблема, адже досить складно організувати проїзд в це місце десятків тисяч вболівальників.
– У чому полягає спадщина Євро-2012, як вважаєте?
– Ми маємо шість нових стадіонів! Це, по-моєму, чимало. На мій погляд, нам вдалося змінити ідеологію і відношення людей, в першу чергу, до футболу. Хіба зараз можна без розчарування згадати, як був організований комфорт на старому «Олімпійському»? Сходити в туалет – ніде, поїсти ніде, купити сувенір – теж не можна. Зараз же не тільки на «Олімпійському», але і як мінімум на шести найбільших аренах країни відвідування футбольного матчу – це свято. Принаймні, з організаційної точки зору.
У Києві та інших містах з’явилося багато нових готелів – сім-вісім років тому в це важко було повірити. У нових готелях і ресторанах, що відкрилися перед Євро-2012, знайшли роботу 34 тисячі чоловік! Молодь, яку ми працевлаштували, добре знає англійську мову – зовсім не та ситуація, що спостерігалася у минулі десятиліття. Перед іноземцями вже не соромно.
– Над реалізацією цього масштабного проекту працювали десятки тисяч людей, але, можна сказати, що саме ви були одним з небагатьох, хто пройшов всі етапи, і вірили в нього з самого початку. Голова Київської міської федерації футболу Ігор Кочетов згадав цікаві подробиці одного з вирішальних Конгресів УЄФА в Будапешті, де свої заявки на Євро-2012 представляли три фіналісти – українці та поляки спільно, Хорватія та Угорщина також як співорганізатори і окремо Італія. Процитую: «Після презентації делегати конгресу вийшли в хол, де були розміщені величезні стенди учасників тендеру. Іван Никифорович поставив біля українсько-польського стенду невеликий столик, на якому розмістив горилочку і бутерброди з салом. Всі підійшли до нашого стенду, два інших ніхто не помітив. Це був джек-пот!»
– Ігор Миколайович назвав мене душею нашої заявки. Звичайно, спасибі йому за це. Але, мабуть, ще сильніше, ніж я, вірив у наш успіх інша людина – Григорій Суркіс. Приблизно десять років тому, в середині 2004 року, він попросив НОК відпустити мене у Федерацію футболу України з конкретною метою – я повинен був очолити дирекцію ФФУ з організації заявки на отримання Євро-2012.
Майже відразу після повернення з Олімпійських ігор в Афінах я приступив до роботи на новому місці. Був подоланий величезний шлях. Досить тільки сказати, що довелося співпрацювати з чотирма віце-прем’єрами – кожному з них я дохідливо і багато пояснював, що, власне, представляє з себе чемпіонат Європи.
Багато спілкувалися з Миколою Томенко, В’ячеслав Кириленко, Іваном Васюником, Борисом Колесніковим. Чимало праці коштувало переконати і мерів міст у важливості проекту Євро.
Читав лекції я і полякам. У них в свій час, якщо пам’ятаєте, теж було багато проблем – досить згадати розборки всередині їх федерації. Багато хто з поляків не вірили, що нашим країнам довірять Євро-2012.
Чому ми виграли тендер Євро? Тому що у нас було величезне бажання це зробити. Тому що у нас було багато ідей. І, нарешті, тому що у нас був такий капітан команди, як Григорій Суркіс. Працювати з таким професіоналом було легко і складно водночас. Зізнаюся, у мене дружина не витримувала. Я йшов ночувати в іншу кімнату, тому що Григорій Михайлович міг несподівано зателефонувати в будь-який час. Дві години ночі або чотири ранку – час доби для нас значення не мало. З півночі могли з ним обговорювати кожну дрібницю.
Пам’ятаю, як ми летіли на чергову презентацію в Женеву, і Григорій Михайлович за два з половиною години в літаку повністю вивчив текст промови англійською мовою. І потім виступив перед колегами з УЄФА без жодної заминки!
– Іван Никифорович, а нинішні спортивні функціонери використовують ваш багатий досвід?
– Я завжди знаходив порозуміння з президентом НОК України Сергієм Бубкою, готовий допомогти йому доброю порадою. А от нинішній міністр спорту Дмитро Булатов призначив мені вже третю зустріч, і вона не відбулася. Як і дві попередні… У будь-якому випадку я ще зможу бути корисним спорту, зокрема футболу. Завжди на зв’язку з керівником КГФФ Ігорем Кочетовим. Якщо моя допомога знадобиться іншим федераціям, в тому числі національної – готовий іти назустріч…
Футбольна енциклопедія
Минулого четверга у конференц-залі Київської міської федерації футболу відбулася презентація енциклопедичного видання «Літопис європейського і українського футболу», авторами якого стали Іван Федоренко, а також публіцист і історик з Івано-Франківська Михайло Шиптур.
Книга, видана в ужгородському видавництві «Карпати», містить 360 сторінок статистичної та довідкової інформації про чемпіонатах Європи, єврокубкових турнірах, володарів «Золотого м’яча», а також про історію українських клубів, чемпіонатах і Кубках України з часів незалежності до 2012 року.
За словами Івана Федоренка, при створенні книги був використаний матеріал, накопичений їм до Виконавчої дирекції з проведення Євро-2012. Книга видана накладом 1 000 примірників. Частина тиражу буде розіслана в обласні федерації футболу та бібліотеки спортивних вузів.
За час презентації присутні поринули в далекі роки перших європейських успіхів наших вітчизняних клубів, згадали чудових історичних особистостей – Михайла Баку, Валерія Лобановського і багатьох інших.
Наприкінці заходу президент столичної федерації Ігор Кочетов, подякувавши авторів книги за виконану роботу, відзначив велику актуальність виходу цього видання для розвитку і популяризації футболу. Крім того, за значні заслуги перед футболом спеціальними нагородами федерації були відзначені співавтор видання Михайло Шиптур і відомий спортивний журналіст Семен Случевський.
На завершення всі бажаючі отримали автографи від авторів книги на тільки що презентованих примірниках.
