Керівники ФФУ повинні розуміти, що розвиток або, навпаки, занепад відбуваються під впливом всього лише трьох складових, принаймні, в пострадянських країнах: політика, економіка і, як не прикро, звичайний людський фактор…
Так, Україна переживає смутні часи: Росія нахабно анексувала Крим, эскалирует агресію на сході нашої країни, намагаючись зруйнувати її цілісність. Паралельно великий брат вносить розруху і футбольне господарство, підім’явши під себе три кримських, де-юре – українських, клубу, вже беруть участь у розіграші кубка і першості Росії. Одним словом, оттяпала частина українського футболу за мовчазної згоди його «керманича» в особі пана Анатолія Конькова.
Автору цього матеріалу ставлять запитання: чому так сталося і взагалі, що змусило президента ФФУ демонструвати кричущу інфантильність у цей важкий для країни час
Актуальність таких питань зростає, особливо після брифінгу в Будинку футболу, де Анатолій Дмитрович спробував як завжди «лаконічно» відрапортувати про підготовку національної збірної до матчу з Парагваєм. При цьому президент ФФУ вкрай некоректно пішов від найактуальніших питань, як це і передбачалося…
Безумовно, хороший керівник повинен вміти грамотно делегувати завдання. Це дійсно непогано виходить у Конькова, чому свідчення його відповіді в ході останнього брифінгу: щодо збірної – «головний тренер все розповість», питання з приводу місця проведення домашніх матчів «Іллічівця» – «задавайте ці питання Прем’єр-лізі», питання Криму – це вже до ФІФА з УЄФА.
Ну не чарівник ж людина, а просто керівник національної асоціації. А чи не час бити в дзвони, Анатолій Дмитрович, щоб не довелося потім слухати дзвін набату? Стукайте в двері ФІФА з УЄФА, заручившись підтримкою асоціацій інших країн для спільного звернення з приводу санкцій до РФС аж до позбавлення Росії права на проведення ЧС-2018!
Так вже смішно від ваших страхів брати на себе відповідальність і приймати виважені рішення… Не той час!
А тепер час відповісти на поставлені вище питання на прикладі розвитку професіонального футболу в Україні.
На початку жовтня 2013 року колективні члени Федерації футболу – регіональні «дочки» ФФУ – отримали листи єдиного змісту. Депеша містила прохання-указ надати конструктивні ідеї щодо виведення з організаційного і фінансового криз клубів Професійної футбольної ліги. Вже наближається вересень 2014-го, а втілених у життя гіпотетичних пропозицій немає.
Більш того, якщо вже йдеться про професійному футболі, то виникає ще одне резонне питання: чому б не включити в кейс і Прем’єр-лігу? Та й взагалі – охопити всю піраміду футболу: від дитячо-юнацького до професійного, коль скоро вся структура футболу перебуває у відомстві національної асоціації? Футбол – це єдина система, де все взаємопов’язано і підпорядковано одній меті. Але це в ідеалі.
На цілком законних підставах ФФУ передала права на проведення змагань з футболу серед професійних команд двом структурам: Прем’єр-лізі та ПФЛ. Худо-бідно, справляються. Чемпіонати проводяться. Інша справа, що відбувається всередині клубів. Як фінансуються, як регулярно виплачуються зарплати, так і виплачуються взагалі, чому вболівальників на стадіонах стає все менше, як залучити або повернути клуби в професійний футбол, як вилікувати футбол від політики – це ні, це не за адресою, адресат – не ФФУ.
Отже, по порядку. У Федерації хотіли отримати розгорнуту відповідь на питання з ряду риторичних: що робити з футболом у нижчих дивізіонах? Стурбовані чиновники зокрема питаннями управлінськими та грошовими. А чи не запізно? Чи Не настав час врешті-решт зібратися всім разом і виробити єдину систему управління, бо те, що відбувається у кабінетах ФФУ – це хаос.
Втім, навіть хаос можна втиснути в рамки пояснюваного. Теорія хаосу передбачає залежність складних систем від вихідних умов. Але якщо вихідні умови, отримані від попередників на чолі з Григорієм Суркісом, були більш ніж прийнятні, то в чому проблема? Що ж не склалося в розробці єдиної управлінської стратегії досвідчених функціонерів? Чому настільки грамотні менеджери вищої ланки не в змозі вибудувати злагоджену бізнес-систему, що працює як годинник? Або хоча б не зруйнувати те, що було відбудовано до феєричного пришестя… «Не руйнувати, а вдосконалювати», – прав Петро Столипін.
Поряд з цим замість розвитку і просування спостерігається сильне наслідування вырожденческим догмам: вирушаєш – задвинем. Бажано подалі, без права на реабілітацію. У Федерації не люблять ініціативи. Ініціатива – це погано. А ідеї, конструктивні пропозиції і готові до реалізації проекти змітають зі столів через алогічність або «підліткового прагнення» бути першим, мовляв, ми самі з вусами. Таки так, але чи надовго – у світлі того, що відбувається?
Вихідні позиції кандидата в президенти ФФУ в 2012 році могли викликати заздрість у кого завгодно. Як же: пану Конькову приписують тісне спілкування з колишнім президентом України Віктором Януковичем. Втім, Анатолій Дмитрович не приховував цього. Думається, у нього досі є почуття вдячності «тата» за місце біля керма ФФУ.
Найпотужніша підтримка досвідченого функціонера Анатолія Попова, фахівця в питаннях економіки Володимира Мариновского, а також Андрія Павелко – експерта з питань зовнішньоекономічних зв’язків – повинні були компенсувати можливі прогалини в компетентності з цих питань чинного президента. «Щоб керувати – треба знати», – говорив академік Микола Амосов…
Таким чином, навіть перебуваючи в статусі англійської королеви, президент ФФУ зобов’язаний організувати процес безперебійного функціонування апарату. Однак, як Коньков може розраховувати на допомогу і підтримку апарату управління ФФУ, якщо вся компанія виразно нагадує персонажів оповідань «Помпадуры і помпадурши» Салтикова-Щедріна, де неосвічені нібито ліберали, щосили говорячи про реформи, негайно показують справжнє обличчя, ледь дорвавшись до влади. Абсолютно несподівано деякі представники менеджменту ФФУ з високоосвічених управлінців в очах громадськості перетворилися в медіа-эпатеров, раз від разу вражаючих уяву футбольного співтовариства.
Відсутність загальної ідеології, брак «фаховых» співробітників, а таких «кормчої» рукою звільнено з ФФУ предостатньо, – ось у чому проблема теперішньої федерації. Зашкарублість у поглядах, крутійство, жахлива бюрократія, суперечливість у поглядах на самій верхівці влади – це вже характерні риси сучасної системи управління в головному футбольному апараті країни. У нинішніх керівників геть відсутні прогресивність мислення, прагнення до оволодіння новітніми технологіями – в першу чергу, управлінськими. Ржавость думки і совковість – тому причина. Досвід в даному випадку навряд чи має якесь значення, бо придбаний не в тих кабінетах і не в потрібний час: не факт, що з успішного футболіста вийде гідний тренер, так само як і успішний менеджер.
Цілком очевидно, що нинішнім керівникам не під силу наздогнати за тенденціями розвитку маркетингових і управлінських технологій, бо менеджмент-стратегії змінюються з феноменальною швидкістю. Дуже застосовна тут думка відомого письменника і соціолога Елвіна Тоффлера: «Безграмотними в 21-му столітті будуть не ті, хто не вміє читати і писати, а ті, хто не вміє вчитися, разучиваться і перевчатися». Вже воістину.
Ми хочемо будувати європейську державу, в тому числі і футбол? Нам не побудувати його на принципі «кум кумові – брат», не побудувати його на умовах, коли співробітники в штат ФФУ набираються за дружньо-родинним принципом: брат-друг-товариш по чарці.
Нинішньому главі ФФУ мабуть, невтямки, що величезне підприємство вимагає розумного розподілу людських ресурсів. Звідси і відсутність природних інтересів і прагнення персоналу розробляти і реалізовувати нові технології управління футбольним господарством.
Немає у Федерації футболу жодного орієнтира на розвиток, який, по ідеї, повинно бути першорядною задачею для керівного складу ФФУ. Так, Ковзанів приймає участь в урочистих відкриттях тренувальних полів у ДЮСШ, дарує м’ячі, і при цьому залишає без контролю питання участі у чемпіонаті краматорського «Авангарду», свердловського «Шахтаря», які опинилися в катастрофічній ситуації.
Вже зіграно 4-й тур, де-юре клуби залишилися в складі ПФЛ, але де-факто матчі з їх участю не проводяться. Ні ПФЛ, ні ФФУ не прийняли жодних рішень про їх подальшу долю. В історії футболу є приклад трагічних подій з ташкентської командою «Пахтакор», коли в авіакатастрофі загинули всі футболісти і керівний склад команди. Тоді федерація СРСР прийняла рішення дати трирічну відстрочку на відновлення команди із збереженням місця у вищій лізі. Чому б ПФЛ і ФФУ не прийняти рішення про перерву в участі Свердловська та Краматорська в чемпіонаті до закінчення військових дій на території Донбасу? Це до питання про розстановку пріоритетів.
За межею розуміння обраних і призначених 2 роки тому функціонерів залишається те, що сучасний футбол слід розглядати як наймасштабніший бізнес-проект і значиму частину соціальної програми держави.
І якщо при грамотному розподілі вихідних ресурсів, перше, хоч ефемерно, але можливо, то участь держави у розвитку футболу практично повністю виключається. З іншого ж боку, чи не левова частка місць в управлінні футболом, особливо на регіональному рівні, закріплена саме за представниками влади: мери, заступники губернаторів і самі губернатори. Чи в змозі державні мужі застосувати наявні знання і викроїти час на проблеми футболу, враховуючи стан справ по країні в цілому. Так і футболять: з одного кабінету в інший, віддаючи справи на відкуп заступників, замзамов, а віз і нині там.
На даному етапі розвитку футболу ФФУ зобов’язана взяти до уваги всю обстановку в країні, де політика жахливо впливає на розвиток бізнесу. Внаслідок відсутності інвестицій руйнується частина піраміди всього професіонального футболу: клубах першого дивізіону не по кишені виступу в Прем’єр-лізі.
Різниця в обсягах бюджетування колосальна: якщо в першій лізі річний бюджет на утримання команди становить 8-10 млн. гривень, то у вищому дивізіоні мінімальні цифри ідентичні, тільки перерахунок вже ведеться в іноземній валюті. Тому не дивно, що та ж «Олександрія» або алчевська «Сталь» швидше віддадуть перевагу підремонтувати свої стадіони або докупити потрібних футболістів, ніж витрачати кошти на практично безперспективна односезонное животіння в вишці.
Дискусія про майбутнє професійних футбольних клубів ніколи простою не буде, бо коров’ячі темпи введення гіпотетично розроблених реформ призведуть лише до чергового етапу розвалу футбольного господарства.
Керівники ФФУ повинні розуміти, що розвиток або, навпаки, занепад відбуваються під впливом всього лише трьох складових, принаймні, в пострадянських країнах: політика, економіка і, як не прикро, звичайний людський фактор. І саме останнє, по всій видимості, заважає нинішньому главі ФФУ дотримуватися курсу, озвученого на всіх рівнях в його передвиборній програмі.
Від редакції. «Футбольний клуб» запрошує до дискусії на тему, підняту екс-президентом ПФЛ України Міланом Бальчосом, всі зацікавлені сторони. Будемо раді обговоренню та багатьох інших проблем, актуальних для сучасного українського футболу.
