Доля дає людині шанс, але далеко не кожному вдається цим шансом скористатися. У нападника Олександра Гладкого у нинішньому сезоні поки виходить бути на коні.
Хоча ще півроку тому здавалося, що зоряний час кращого бомбардира чемпіонату України-2006/2007 давно пройшов… Тепер він знову, як і на зорі своєї кар’єри, входить до числа топ-команд вітчизняного футболу.
А ще Олександр довів, що, всупереч прислів’ю, можна вдало увійти в одну і ту ж річку двічі. Влітку він повернувся в «Шахтар» після чотирирічного відсутності і зразу почав забивати. З першого ж матчу! Перед стартом ” гірників ” у груповому турнірі Ліги чемпіонів це не може не радувати.
У суботу Гладкий поклав у свою гольову скарбничку черговий міні-шедевр, успішно вийшовши на заміну у зустрічі з «Чорноморцем» в Одесі.
– Саша, підняв собі настрій перед першим матчем у Лізі чемпіонів з «Атлетіком»?
– «Чорноморець» – хороша шановна команда, і перемогти її було не так-то просто. Перед виїздом у Більбао, вважаю, створили самі собі потрібний психологічний фон.
– Розглядали зустріч в Одесі як репетицію перед стартовим туром в Лізі чемпіонів?
– Якоюсь мірою так. До матчу з «Атлетіко» ще три дні (розмова відбулася в неділю. – Прим. авт.), і у нас ще є можливість більш детально вивчити басков. Починаючи з сьогоднішнього дня будемо присвячувати цій команді багато часу на теоретичних заняттях.
– Дивився суботню гру «Атлетика» з «Барселоною»?
– Не вийшло: адже ми в суботу в цей час також проводили свій поєдинок у чемпіонаті. У неділю на теорії переглядали іншу недавню зустріч з участю басков. А поєдинок з каталонцями, напевно, розберемо в понеділок. Те, що команда Ернесто Вальверде близько 80 хвилин зберігала свої ворота сухими у матчі проти такого суперника, як «Барселона», вже говорить багато про що…
– Закінчився баскетбольний чемпіонат світу в Іспанії. Цікавий збіг: збірна України, яка була дебютантом цих форумів, всі свої поєдинки проводила саме в Більбао. Випадково, не вболівав за наших велетнів перед телевізором?
– Вдалося подивитися уривки деяких матчів. Завзятим фанатом баскетболу я себе не назву, але, звичайно, тримав за земляків кулаки. Шкода – для виходу в 1/8-ю їм не вистачило самої малості… В будь-якому випадку баскетбольні результати навряд чи позначаться на настрої нашої команди перед матчем з футболістами «Атлетика».
– Наскільки близький «Шахтар» до своєї оптимальної форми?
– Ми цілеспрямовано готувалися до групового турніру Суперліги, так що команда в хорошій формі. Найголовніше, що в поєдинках чемпіонату України ми відчули впевненість у своїх силах, перемагаємо у всіх матчах і підходимо до міжнародних змагань з хорошим настроєм.
– А як оцінюєш свої власні кондиції? Судячи з того, що забиваєш майже в кожному поєдинку, поки гріх скаржитися?
– Забивати голи я прагнув на всіх етапах своєї кар’єри, просто далеко не завжди це вдавалося. Не хотілося б ворушити минуле – бували у мене і чорні смуги, коли м’яч вперто не йшов у ворота протягом багатьох матчів поспіль. Зараз я радий тому, що ці невдачі позаду. Забивати я люблю!
– Втім, і виводити партнерів на гольові позиції у тебе виходить не гірше… В тому ж поєдинку з «Чорноморцем» ти видав ідеальний пас Бернарду…
– Ми в «Шахтарі» граємо в комбінаційний футбол, так що ніхто не шкодує. Бернард віддав мені, а я повернув, тому що він перебував на чудовій позиції для удару. «Чорноморець» повинен бути вдячний своєму воротареві за те, що той впорався з дуже складним ударом.
– У тому моменті, коли ти забивав, кіпер вже нічим не міг допомогти…
– Дякую Алексу Тейшейрі – він виконав ідеальну подачу на дальню штангу. Мені залишалося встигнути потрапити в порожній кут.
– Гол вийшов на диво. А для тебе має значення краса забитого м’яча?
– Ні. Тут же не баскетбол, де є трьох – і двухочковые кидки. У футболі можна забити хоч головою, хоч п’ятою… Все одно гол – це гол.
– А який із забитих в цьому сезоні м’ячів приніс тобі найбільше позитивних емоцій?
– Для мене дороги всі мої голи – кожен з них приносить радість і додає впевненості у своїх силах.
– А взагалі ведеш реєстру своїм м’ячам?
– Мені ніколи цим займатися, тому настільки відповідальну місію доручаю батькові.
– Не цікавився, скільки у тебе голів назбиралося за всі роки?
– Ні, не питав, та, мабуть, і ні до чого все це. Математикою буде час зайнятися на пенсії, коли закінчу кар’єру (посміхається).
– А статті, вирізки з газет з твоїми інтерв’ю батьки теж не колекціонують?
– Ні, вони більше футболками цікавляться. Якщо після матчу змінююся з кимось з гравців суперника верхньою частиною амуніції, то відкладаю. Потім, коли приїжджаю додому, в Лозову, надаю всі в батьківську колекцію.
– Для фахівців вже давно не секрет, що футболісти «Шахтаря» левову частку своїх голів проводять з меж штрафного майданчика. І в цьому плані ти не виняток.
– Дальні удари у нас рідко, але проходять: наприклад, Тайсон забив красивий гол в одному з останніх турів у ворота «Олімпіка». Але взагалі ти правий: найчастіше забиваємо після розіграшу комбінацій з близької відстані. Це стиль «Шахтаря», який, як мені здається, подобається уболівальникам. А якщо говорити особисто про мене, то в дальнобойщиках я ніколи не числився (посміхається).
– Вірно, адже у тебе як у нападника є інші достоїнства. До речі, хто навчив тебе так добре вибирати позицію під час атаки?
– Це заслуга Містера. Під час мого першого приходу в донецьку команду я багато почерпнув з наших тактичних занять. Луческу розповів, як правильно відкриватися, куди бігти, як шукати вільні зони. Румунський наставник – це тренер найвищого рівня, хороший педагог. Мені пощастило, що граю і тренуюся під його початком.
– Як ти думаєш, що заважало тобі перед цим показувати таку ж результативність в «Карпатах» і «Дніпрі»?
– Завжди шукаю причину в собі. В принципі, мені складно пригадати матч, в якому у мене не було зручних моментів для взяття воріт. Хоч і кажуть, що нападник – залежна професія у футболі, мої партнери в кожній з команд намагалися робити все, щоб постачати мене м’ячами. Тому можу звинувачувати тільки себе. Можливо, іноді мені не щастило, іноді – просто розслаблявся перед вирішальним ударом… Не виключено, що вся справа в психології. Знаю тільки одне: зараз я знову відчуваю себе в повному порядку, впевнений у своїх силах.
– Ти, звичайно ж, звертаєш увагу на таблицю голеадорів нинішнього чемпіонату України, де ти ділиш першу сходинку з Артемом Кравцем… Наскільки для тебе важливо виграти гонку бомбардирів?
– В першу чергу, намагаюся приносити користь своїй команді, а якщо при цьому і мої особисті досягнення не страждають, то це, природно, подвійний плюс. Що стосується Артема, то він довго не грав, повернувся у футбол після великої перерви, і як нападник я йому небайдужі. Артем заслужив, щоб і в його кар’єрі нарешті настала світла смуга.
– «Шахтар» вже звик до Львова, де вам належить проводити домашні матчі Ліги чемпіонів?
– Так. У нас вже з’явилися тут віддані вболівальники. Хотілося б звернутися до них, щоб особливо підтримували нас в міжнародних зустрічах. Адже ми захищаємо честь не тільки клубу, але і країни.
– До тебе львівські фани завжди ставилися тепло?
– Так, не можу поскаржитися. У Львові дуже хороша публіка!
– Заходиш після матчів в Інтернет, щоб почитати відгуки вболівальників?
– Саме після матчів – ні. Та й взагалі намагаюся поменше уваги приділяти форумів, волію спілкуватися з уболівальниками особисто.
– Згадай найнесподіваніше місце, де тебе дізналися і попросили дати автограф.
– Таких випадків було багато, так що виділити якийсь один не зможу. Дізнаються часом і на відпочинку в жарких країнах… Завжди ставлюся до цього з розумінням – це, можна сказати, неминуча частина моєї роботи.
– Як любиш проводити час в літаках?
– Включаю якийсь фільм. А ще краще – просто поспати.
– Поділися враженнями про повернення в збірну України після шестирічної перерви.
– Було приємно, звичайно, знову побувати в національній команді. Новачком себе у збірній не відчував. Звичайно, багато за ці роки змінилося: інший тренерський штаб, у якого є свої вимоги, та й ситуація дещо змінилася, адже базуємося вже не в Кончі-Заспі, а на новому місці. Але потрапляють до стартового складу раніше тільки кращі з кращих. Так було раніше, так є і зараз.
– Не прикро, що ти не опинився в числі обраних в матчі зі словаками?
– Визначати стартовий склад – виключно прерогатива головного тренера, тому які можуть бути образи? Хоча спостерігати за грою з лави запасних, не приховую, було складно. Дуже хотілося вийти на поле і допомогти хлопцям…
– Чому, на твій погляд, нашій команді не вдалося перемогти у першому матчі відбору?
– Якби ми забили бодай один гол, то, думаю, виграли б. Напевно, це був не наш день – м’яч категорично не хотів йти у ворота. Згадайте, які моменти були у Роми Зозулі, Тараса Степаненка!.. Ми грали здорово, але підвела реалізація. Суперник же, навпаки, використовував, по суті, свій єдиний шанс.
– Після поразки Михайла Фоменка багато критикували за те, що він віддає перевагу ветеранам. А на твій погляд, чого у нинішньої збірної більше – досвід чи молодість?
– Я вважаю, що у нас грамотне поєднання того й іншого. У команді чимало лідерів, у яких є чому повчитися – це і Тимощук, і Кучер, і Гусєв, і Шевчук. Але ж молоді впевнено стукають у двері. Рано чи пізно їм відкриють…
– Завдання виходу у фінальну частину Євро самі собі значно ускладнили?
– Відбірковий етап тільки почався, тому часу на виправлення помилок у нас достатньо. Вийти безпосередньо з групи нам ще по силам.
– Саша, а хто оберігає твій тил?
– Моя дружина Марія. Як і личить охоронниці вогнища, Маша в усьому мене підтримує. Для мене це дуже важливо.
– Я чую в слухавці дитячий голос. Познайом з його володарем.
– Нашому синочкові Дружині скоро виповниться чотири рочки. Він один з найголовніших моїх уболівальників. Не тільки дивиться матчі по телевізору, але іноді приходить на стадіон, зрозуміло, разом з мамою.
– Яка у Нього улюблена команда?
– Я в нього питав. Він каже: та, в якій грає тато. Отже, «Шахтар».
– А з м’ячем Женя теж потроху знайомиться?
– Форма у нього вже є, включаючи і бутси. В м’ячах, зрозуміло, теж нестачі не відчуває. Справа залишилася за малим – щоб з’явилося бажання забивати голи. Хоча, думаю, і за цим не заіржавіє.
– А хто у Жені друзі?
– Він любить спілкуватися з сином Саші Кучера Лук’яном і доньками Андрія П’ятова. Так що у нас вже і великий вибір потенційних наречених є. Жартую, жартую (сміється).
