Свій попередній огляд я завершував тезою, що з нетерпінням буду чекати розбору гри нашої національної збірної зі словаками.
Дочекався лише на 50%. «Профутбол» практично обійшов цю тему стороною – всього кілька слів у студії. На свій пряме запитання, я почув від хлопців відповідь, мовляв, і телевізійних прав у нас не було на відео цього матчу, так і з понеділка багато води витекло. Не погоджуся. Керуючись подібною логікою, має закритися більшість світових підсумкових інформаційно-аналітичних телепрограм. Чому? По-перше, в кожній країні один, максимум два канали – райтхолдера на матчі своїх національних дружин, значить, інші канали «відпочивають»? По-друге, підсумкові передачі завжди проходять в кінці тижня, так що понеділкові матчі ніяк не повинні випадати з їх поля зору?
Інтернет все одно пережене ефірне ТБ. Висновки за матчами національних збірних завжди актуальні для вболівальників їх країн. Що стосується безпосередньо «ПФ», я впевнений, що експерти, які працювали у минулі вихідні: Олег Венглинський і Максим Калиниченко – і без відео здатні докладно розібрати дії гравців і команд цілком, а, головне, донести власні думки масовому глядачеві зрозумілим і стилістично грамотним мовою.
У «Великому футболі» розбір зустрічі Україна – Словаччина я вважаю найвдалішим розділом з усієї їх верстки. Цей розбір творчо поділений на дві частини. У першій з них знамениті збірки попередніх років: Сергій Федоров, Дмитро Михайленко та Андрій Шевченко – пояснювали власне бачення індивідуальних дій українських футболістів. Кожен – своєю «рідною» лінії оборони, центральної зони і атаки. Другий – вже в студії відбувалося обговорення колективної гри жовто-синіх, їх перспективи на весь відбірковий цикл Євро-2016. При цьому діалог був об’єктивний, професійний за змістом і компактний, без звичного часто недорікуватості з боку деяких колишніх зірок.
Велика частина обох ефірів була присвячена огляду минулого туру нашої Прем’єр-ліги. Тут хітом обох версток, зрозуміло, стало, може, не відоме, як «Динамо» – «Шахтар», зате саме «стародавнє» і принципове протистояння «Металіста» і «Дніпра». Розігріту ситуацію виправдовувало відразу кілька факторів: змагальний момент як раз між цими суперниками в останні сезони; делікатність ситуації Мирона Маркевича, що привіз своїх нових підопічних битися з тією командою, з якою пов’язані його особисті успішні останні 9 років; давня, ще з часів СРСР принципова «взаємна любов» фанатів.
Важлива ремарка: наші фанати – без гучних заклинань, патріоти. І формула великого британського тренера Білла Шенклі «Футбол більше ніж життя» хороша завжди, крім суспільно-політичної ситуації, в якій реально зараз живе Україна. Тому нинішнє загострення між «тхорами» і «дніпрянами», природно, не настільки жорстке – загальна мета та загальні сподівання об’єднують. Обидві програми, кожна по-своєму, видали міцні матеріали на цю тему, але я «на половину корпусу» вперед виділяю продукт «ПФ» саме з-за їх історичного екскурсу в це протистояння, впевнений, багато молоді глядачі дещо дізналися вперше з ефіру «2+2».
У «ВФ» я б виділив післяматчеві прямі включення діалогу студії з головними тренерами «Ворскли» і «Карпат». Не скажу, що такий сценарний хід вперше у світовому чи українському футбольному ефірі, але Василь Скачко та Ігор Йовічевіч виглядали в цьому діалозі як розумні і лаконічні герої. Це, напевно, ще й тому що і питання до них звучали зі студії чітко і по справі.
У «ПФ» був свій свіжий драматургічний прийом. Кореспондент Дмитро Поворознюк, розбираючи готовність «Шахтаря» до першого в цьому сезоні матчі Ліги чемпіонів з «Атлетіком» з Більбао, покликав до себе в співрозмовники і «асистенти» завжди вдумливого і об’єктивного тренера «Чорноморця» Романа Григорчука. Органічним продовженням цього матеріалу було есе Ольги Зоріної про суперника гірників – команді басков. Тут важливо відзначити одну деталь: Оля сама в Більбао зйомкою не керувала, питань там героям не ставила, її сюжет побудований на чужому відеоматеріалі. Це важко. Кожен репортер хоч раз у житті стикався з подібною ситуацією, але мало хто її любить – я суджу з власного досвіду.
Доля і футбольний календар підкинули творцям обох передач ще один «валідольний» матеріал – матч «Зоря» – «Динамо», причому пристрасті почали розпалюватися задовго до стартового свистка. Кожен з ефірів на цій зустрічі був цілком розумний і неупереджений. Втім, симпатії до нинішньої «Зорі», до роботи Юрія Вернидуба зі своїм «молодняком» читалися. Так вони виникли у всіх нас, і по грі луганчан, як у відбірковому циклі Лізі Європи, так і у внутрішніх турнірах. Матч з киянами – взагалі красень, хоч планових очок біло-сині не добрали, але їх прогрес останнім часом очевидний. Та укладання програм відповідали такої реальності.
«ВФ» пред’явив прем’єру свого нового продукту «Леон – кілер!». До речі, панове піарники, у світі театру, кіно і ТБ з давніх пір прийнято це слово – «прем’єра», а не «презентація». То родом з бізнес-світу лихих 90-х років. Такий формат – інтертеймент (розвага) – все більше завойовує навіть «серйозний» телеефір, подобається це комусь або не подобається. Судити по першому випуску, в якій ролі Віктор Леоненко органічніше – шоумена або аналітика – передчасно. Рубриці потрібно дати шанс «розігнатися». Інша справа, на екрані і в ефірі амплуа дико затискають навіть справжніх зірок. Великі коміки і мріяти не могли про ролі Гамлета, чеховського дяді Вані. Втім, Олександр Денисов як щиро любить кінематограф, це розуміє і без нас. Були унікальні винятки – Юрій Нікулін у фільмах «20 днів без війни», «Коли дерева були великими». Але ці винятки зайвий раз стверджували загальне правило. Можна, звичайно, вольовим зусиллям його ігнорувати згідно зі старим висловом героя п’єси «Без вини винуваті» акторові Шмаге: «Публіка – дура, і так все з’їсть!». От чи буде від цього користь для самого ефіру? Втім, як обіцяли, чекаємо…
«ПФ» Телеканал «2 +2». Аудиторія 20 – 50+ Частка – 3,33 Кількість глядачів – 385 тис.
«ВФ» «Футбол – 1» Аудиторія 20 – 50+ Частка – 0,5 Число глядачів – 60 тис.
«Україна» Аудиторія 20 – 50+ Частка – 3,8 Число глядачів – 195 тис.
