Після домашньої поразки від Словаччини один з відомих українських фахівців сказав, що нічого страшного не сталося, адже в останніх дев’яти поєдинках відбіркового турніру у збірної України є можливість набрати 27 очок.
Ясна річ, що мова йшла про теоретичні шанси, адже навіть найсильніші національні команди без втрат не обходяться.
Можна уявити, як непросто нині наставника нашої збірної Михайла Фоменка, який за майже дворічний період своєї роботи гіркоту поразки відчував лише двічі. Зараз його хвилює не тільки думка про те, як надолужити згаяне у стартовому матчі зі словаками, але і ким замінити вибулих з ладу футболістів.
Взяти, приміром, останній рубіж. Після того, як стало відомо про травму воротаря «Чорноморця» Дмитра Безотосного, вибулого не на один тиждень, в головну команду країни був викликаний голкіпер «Динамо» Олександр Рибка. Але як вже повідомлялося, в понеділок, коли збірна зібралася в Козині, ускладнила проблеми зі здоров’ям у дербі з «Шахтарем» страж воріт «Динамо» змусив тренерський штаб в терміновому порядку шукати йому заміну. Пошук кандидата на місце отримав пошкодження зв’язок гомілкостопа Рибки багато часу не зайняв – вже вчора у розташуванні жовто-синіх з’явився вже не раз залучався до її лав Рустам Худжамов.
Цей факт, напевно, увійде в аннали футбольної історії України, адже поява у збірній відразу двох воротарів з одного клубу – велика рідкість. У люблячої всілякі жарти та гостроти Одесі з цього приводу вболівальники напевно зробили свої висновки: якщо хочеш потрапити в національну команду, для цього потрібно значиться… в числі запасних «Шахтаря». Антон Каніболоцький проводить в донецькій «рамці» всі матчі чемпіонату, а не мають належної ігрової практики Андрій Пятов і Худжамов викликаються до збірної. Чи Не правда, парадокс?
Крім воротарської позиції Михайла Фоменка хвилює і питання з лінією атаки, що виник після від’їзду з Козина Євгена Селезньова. Варто було тільки форварда «Дніпра» відчути смак результативної гри у трьох поспіль матчах чемпіонату, як якраз перед візитом в національну команду йому знову довелося піти на лікарняний. У цій ситуації залишається лише поспівчувати Євгенію і побажати якнайшвидшого одужання. А тренерському штабу – знайти йому гідну заміну на найближчі матчі.
На відміну від Селезньова, настрій у інших збірок з «Дніпра» Дениса Бойко, Артема Федецького, Руслана Ротаня, Євгена Коноплянки та Романа Зозулі прекрасне. Воно й зрозуміло: у табір головної команди вони приїхали після чергової перемоги, упрочивших лідерство їхнього клубу. У відмінному настрої тренувалися напередодні виїзду в Білорусію і динамівці, членство яких також обчислюється п’ятьма футболістами, серед яких після тривалої паузи знову значиться відновився після травми Євген Хачеріді.
Кому нічим похвалитися в частині успіхів у чемпіонаті, так це представникам «Шахтаря», потерпілому вже друге поспіль поразки в чемпіонаті. Через загострення пристрастей в українському «класіко» з «Динамо» не зумів упоратися з емоціями Тарас Степаненко, нецензурно висловився на адресу суддівської бригади. Вчора півзахисник збірної України публічно приніс вибачення служителям Феміди допомогою одного з телеканалів. Хочеться сподіватися, що хлопець дійсно усвідомив власну неправоту і за своєю волею вирішив виправити ситуацію – нехай навіть заднім числом.
Тренерський штаб національної команди не став вносити корективи в перевірений часом звичний графік роботи. Вчорашній день пройшов дуже насичено: він включав в себе теоретичне заняття, в ході якого Михайло Фоменко знайомив підопічних з особливостями гри збірної Білорусії, а ввечері було проведено тренування, що відбулася на навчально-тренувальній базі столичних динамівців. По її ходу було помітно, що від емоцій, витрачених збірниками з «Динамо» і «Шахтаря» в очному суперництві не залишилося і сліду. Їх думки, що властиве справжнім професіоналам, нині спрямовані виключно на підготовку до майбутнього матчу з Білорусією в Борисові.
Сьогодні вранці збірна України покине гостинний Козин, звідки вирушить до Бориспільський міжнародний аеропорт. Виліт з головних повітряних воріт країни в Мінськ заплановано на 11.30.
УКРАЇНА VS БІЛОРУСЬ: ДВІ ПІДНІЖКИ ВІД СУСІДІВ
Хоча тренер збірної Білорусі Георгій Кондратьєв і нарікає на кадрові проблеми, у матчі з його командою постійно треба бути напоготові. Досить згадати, як непросто давалися українським футболістам попередні відбіркові поєдинки з білорусами.
ВІДБІРКОВИЙ ТУРНІР ЧС-2002
Україна – Білорусь – 0:0
Не варто дивуватися, що трибуни «Олімпійського» в той вечір були заповнені майже вщерть. Валерій Лобановський проти Едуарда Малофєєва (!), а Валентин Белькевич і Олександр Хацкевич проти своїх друзів і партнерів по київському «Динамо» – звичайно ж цей матч інтригував. І, звичайно ж, ми розраховували на перемогу.
Тим більше що турнірна ситуація зобов’язувала.
Той відбірковий цикл збірна України почала невдало, несподівано поступившись на своєму полі команді Польщі – 1:3. Потім, правда, була героїчна перемога над Вірменією – 3:2 в Єревані, де довелося відігравати два м’ячі (низький уклін Андрію Шевченку), і скромні, але архіважливі 1:0 в Норвегії, чия збірна переживала зміну поколінь. Враховуючи, що вибилися в лідери поляки теж втратили очки, зігравши в третьому турі 0:0 вдома з Уельсом, наші перспективи напередодні весняних матчів здавалися непоганими – Україна відставала від захопила лідерство Польщі всього на одне очко.
Врівні з нами осінню частину відбору пройшла і Білорусь, що було з одного боку несподіванкою – все-таки в двох попередніх циклах наші сусіди здобули лише дві перемоги. Але з іншого боку, склад-то в них був дуже навіть бойовий. Крім згаданих вище Хацкевича з Белькевичем, у розпорядженні у Малофєєва були Геннадій Тумилович, Сергій Гуренко, Сергій Штанюк, Максим Ромащенко, Василь Баранів… Такої компанії гріх було не поборотися за путівку на ЧС-2002, що вони, власне, і робили. Хоча букмекери вважали Україну явним фаворитом матчу: 1,2 – таким був коефіцієнт на нашу перемогу, 10,6 – на виграш білорусів.
Матч на «Олімпійському» почався з різкого випаду гостей: Ромащенко після дальнього закидання Хацкевича з лівого флангу виграв верхову боротьбу у захисника, а Шовковський на перехоплення не встиг. Нашим явно пощастило – м’яч у підсумку прокотився в якомусь метрі від штанги. Але, в принципі, ініціативою в цьому поєдинку володіли підопічні Лобановського.
Наші завдали тоді 25 ударів по воротах суперників, з них 10 – у рамку. Але десь не вистачило точності, а в кількох епізодах просто здорово зіграв Тумилович. Приміром, у першому таймі він потягнув складний м’яч з нижнього кута після удару Сергія Попова головою, а в другому – не дозволив Шевченка реалізувати вихід один на один. До того ж двічі воротаря гостей страхував Штанюк, який виносив м’яч з лінії воріт.
Загалом, як по-доброму, то вже на мінімальну перемогу ми в той вечір награли, але самовіддано билися білоруси відстояли нічию. Та ще й в кінцівці трохи було не забили – це коли Хацкевич знову передачею з глибини поля вивів на ударну позицію Романа Василюка, а той з меж штрафного послав м’яч трохи вище поперечини. Втім, у будь-якому випадку наші шанси на перше місце в групі помітно знизилися. Поляки свої три очки взяли і тепер випереджали нас і білорусів вже на три пункти.
Білорусь – Україна – 0:2
Це був момент істини для збірної Лобановського в тому груповому турнірі. Про першому місці вже не йшлося. Двічі зігравши внічию з Уельсом і знову поділивши очки з Норвегією, яка вже ні на що не претендувала, Україна поступилася Білорусі другу сходинку в турнірній таблиці. Гандикап становив два очки. Причому, команда Едуарда Малофєєва у разі перемоги могла навіть теоретично потягатися з лідирували поляками. Однак цього разу удача відвернулася від білорусів.
На початку матчу вони були дуже активні, але оборона збірної України на цей раз збоїв не давала. Захисники діяли майже бездоганно. І спокійно стримавши стартовий натиск суперників, хвилині до 30-ї підопічні Валерія Лобановського встановили повний контроль над грою.
За весь матч у господарів виник лише один реальний момент забити гол у другому таймі, коли Віталій Володенков, намагаючись завдати удару з п’ятачка після знижки Штанюка, просто не влучив по м’ячу. Але до того моменту ми вже вели з перевагою в два голи. Обидва значилися на рахунку Шевченка, який в черговий раз проявив себе, як справжній лідер. У першому випадку Андрій замкнув флангову передачу Геннадія Зубова. У другому – завершив сольний прохід вдалим ударом з-за меж штрафного м’яч потрапив у сітку рикошетом від спини Олександра Лухвича). Крім цього могли забивати Дмитро Парфьонов, чий удар з правої частини штрафного парирував голкіпер Василь Хомутовський, і Олександр Мелащенко, за кілька хвилин до фінального свистка вистрілив у поперечину. Та й у самого Шевченка було ще два непоганих моменти для взяття воріт.
Загалом, це була чиста перемога збірної України. Перемога на класі. А Едуард Малофєєв не придумав нічого кращого, як звинуватити у невдачі… Белькевича з Хацкевичем. Причому, звинувачувати почав ще в перерві (у результаті чого Олександр на другий тайм не вийшов), продовжив під час другого тайму (там був епізод, коли Едуард Васильович щось емоційно вимовляв Валентину відразу після його заміни). Ну а після матчу тренер назвав київських динамівців зрадниками, натякаючи на те, що вони цей матч здали.
Зрозуміло, що це була цілковита нісенітниця. Так, Белькевич з Хацкевичем провели не найкращий поєдинок, але як тут було не врахувати, що обидва вийшли на поле з незалеченными травмами?.. До того ж, погано в той вечір зіграла вся білоруська команда. І не тому що не хотіла, просто українці не дали. Проте емоційний Малофєєв не вгамовувався. Коли на наступний день після гри Белькевич і Хацкевич прийшли на базу команди, намагаючись якось порозумітися з тренером і налагодити контакт, він знову заговорив про зраду і сказав, що на вирішальний матч проти Уельсу команда вирушить без них. В результаті білоруси програли і валлійцям, адже якщо б перемогли – грали б замість нас в стикових матчах з німцями…
До речі, після матчу з Уельсом в роздягальні гостей теж сталася дивна ситуація. Ось що розповідав захисник Сергій Гуренко: «Ми програли і зайняли третє місце в групі, але тут Малофєєв раптово повідомив: «Братики, вітаю! Ми на другому місці і вийшли з групи!» Всі принишкли. А тренер продовжив: «Допінг-контроль у них обов’язково дасть позитивний результат, нам присудять перемогу». Говорив з таким жаром, що багато хто повірив…»
Нічого не поробиш. Винахідник терміна «щирий футбол» та великий шанувальник театрального мистецтва Едуард Малофєєв часом чудив не по-дитячому. Можна ще згадати, як він на установках перед іграми гравцям читав вірші, танцював чечітку і розповідав притчі про хитрих бабуїнів. Тільки одного не віднімеш: той відбірковий турнір поки що залишається найбільш успішним для збірної Білорусії. Так що не дарма в 2000 році президент Олександр Лукашенко викликав Малофєєва з Пскова, де той тренував однойменну команду другого російського дивізіону.
ВІДБІРНИЙ ТУРНІР ЧС-2010
Україна – Білорусь – 1:0
Це був перший матч того відбіркового турніру і дебют Олексія Михайличенка на тренерському містку збірної в офіційній грі. Він тільки починав будувати свою команду, зіткнувшись з необхідністю омолодження складу. І, загалом-то, не приховував, що найголовніше на початковому етапі – результат.
У підсумку – вигоріла перемога з розряду валідольних. Білоруси з зірковим Олександром Глєбом в складі і німцем Берндом Штанге на тренерському містку, в общем-то, мало в чому поступалися господарям поля. При цьому обом командам явно не вистачало різноманітності в атаках, в підсумку все звелося до обміну ударами з дальньої дистанції. І, до речі, у гостей вони виглядали не менш небезпечними. Принаймні, у двох випадках Пятов парирував м’ячі перед собою з ризиком отримати гол на добиванні.
Із загальної картини вибилася хіба що комбінація українців на 74-й хвилині, коли Сергій Назаренко нарешті зіграв нестандартно: зупинившись метрах в п’яти від лінії штрафного Білорусії, невловимим рухом прокинув м’яч між ногами опоненту на хід Олександру Алієву, але удар динамівця з кута воротарського спромігся парирувати голкіпер Юрій Жевнов.
Ну а коли вже здавалося, що все так і завершиться нульовою нічиєю, нам пощастило. Анатолій Тимощук на вході в штрафну з лівого флангу спіймав на протиході Андрія Чухлия, який невдало послизнувся і, падаючи, зупинив м’яч рукою. Не спеціально – це було зрозуміло всім. Але арбітр Ніколо Ріццолі не став ліберальничати і призначив пенальті, який був майстерно реалізований Андрієм Шевченком. Ось так, фактично в останній атаці Україна врятувала матч. Можна сказати, що в той день нам допоміг щасливий випадок.
Білорусь – Україна – 0:0
Якщо говорити відверто, цей матч повинні були виграти білоруси, які виглядали набагато краще в дебюті, почавши з масованих атак, і в другому таймі, коли поміняли тактику і зробили ставку на контргру. З небезпечних моментів вони вже точно цього разу перевершили українців. Зрізка Василя Кобіна, після якої Андрію П’ятову довелося демонструвати всі сто відсотків своєї реакції, вихід Гліба один на один (і знову вдала гра нашого воротаря), удар Сергія Корніленко головою, після якого здалося, що м’яч навіть зачепив поперечину воріт, його постріл з дальньої дистанції у хрестовину… У нас запам’яталися два непоганих дальніх ударів (Ярмоленко і Шевченко), ну і Дмитро Чигринський змарнував чудовий шанс: добиваючи м’яч у «рамку» після удару Артема Мілевського і сейва Жевнова, захисник «Шахтаря» з лінії воротарського влучив у лежачого голкіпера. Більше нічого команді Михайличенка вичавити з себе не вдалося, і після цього матчу на адресу тренера полетіла лавина критичних стріл: мовляв, і тактика у нього надто обережна, якщо не боязлива, і команда не зіграна, і швидкості їй не вистачає, і креативу…
Що ж, Олексій Михайличенко в тому груповому турнірі завдання виконав, обігравши на фініші Англію і випередивши в результаті Хорватії в суперечці за друге місце (шкода тільки не зміг прорахувати греків у плей-офф). Але матч у Мінську, дійсно, був для його команди найгіршим у відбірковому циклі. І, треба думати, білоруси за минулі п’ять років не забули, що можуть грати проти нас не тільки на контратаках, але і з позиції сили. Хоча з учасників поєдинку нині у них в складі залишилися лише четверо – воротар Жевнов, захисник Ігор Шитов, хавбек Тимофій Калачов і форвард Сергій Корніленко.
