У Федерації футболу України винаходять новий епістолярний стиль. Ось як починається повторне привітання президента ФФУ Анатолія Конькова його заступнику Анатолію Попову: «Шановний Анатолію Володимировичу! Від імені Федерації футболу України та від себе особисто прийміть сердечні вітання з нагоди Вашого Дня народження…» ВІД СЕБЕ ОСОБИСТО. Іншими словами, привітайте себе самі.
Філологічні знахідки – не єдиний і далеко не самий значимий успіх головного футбольного відомства нашої країни. Тут перевертають уявлення про фінансову та кадрову політику, про відкритість та прозорість, про бухгалтерію та діловодстві. І дійсно, чому віце-президент не може привітати себе, коханого, з іменинами, якщо його бос не гребує візувати службові записки, адресовані йому… самим собою.
Хто не пам’ятає, копія такого чудо-документа в свій час стала надбанням громадськості. До речі, саме з подачі Анатолія Попова, виявило факти корупції президента ФФУ і його найближчого оточення. У цивілізованому суспільстві подібні звинувачення моментально стали б приводом для відставки. Однак Анатолій Коньков, уподібнюючись відомому двічі не судимому діячеві, наполягає на тому, що не тільки цілком живий, але і легітимний. І, очевидно, готовий продовжувати свою, як він вважає, бурхливу діяльність на благо українського футболу.
Інший на його місці, може, і пішов би. Тільки люди, які призвели Анатолія Дмитровича на високий громадський пост, не зрозуміють такої «не пацанською» слабкості. Адже це офіційно Коньков очолив ФФУ за підсумками голосування Конгресу федерації у вересні 2012-го. А неофіційні підсумки безальтернативних виборів, кажуть, були відомі заздалегідь і «спущені» з тодішніх високих поверхів влади. Найбільш, кажуть, високих.
Два роки тому здійснилася мрія тих, хто знемагав від «засилля і свавілля підім’явши під себе всі братів», хто роздував «конфлікт інтересів», підключаючи всі підконтрольні ЗМІ, що діяли в дусі сьогоднішніх рашистских рупорів. Футбол виявився не менш дієвим важелем впливу на уми і серця «електорату», ніж економіка, політика і дипломатія. І, ясна річ, треба було вкласти цей важіль у надійні і слухняні, нехай іноді і злегка тремтять, руки.
Кандидатура Конькова підійшла для цієї мети як не можна краще. Формально – для плебсу – її пристрасті ділилися між Києвом і Донецьком рівно наполовину. Корінний представник донецької команди, починав шлях у великий футбол у «Шахтарі», своїх найвищих досягнень в якості гравця він домігся в столичному «Динамо». Досвідом футбольного функціонера Анатолій Дмитрович також володів. Зовсім не обов’язково, правда, було уточнювати, що досвід цей, скажімо так, не зовсім позитивний – колись Конькова видворили з усіх посад у ФФУ за підривну діяльність і саботаж.
Зате досвід цього на нинішньому етапі дозволяв новообраному господареві українського футбольного дому навести свій порядок – в рамках «генеральної лінії», з урахуванням інтересів тих, хто «замовляв музику» і «смикав за ниточки». А що панували «нагорі» звичаї та сходинку в сімейній ієрархії передбачали відповідне «забезпечення». Недополучившему заслужених протягом кар’єри бонусів Конькову випав ще один шанс відчути себе якщо не королем, – кумом королю.
Пригадується анекдот про тільки що отримав зброю новачка-міліціонера, якого інструктує начальник: «Аванс у нас – п’ятого числа, зарплата – 25-го». «Тю, – відповідає новоспечений правоохоронець, – та хіба ж я з пістолетом собі на життя не зароблю?!» Це я зовсім не до того, що найяскравішу частину кар’єри майбутній глава ФФУ провів у «міліцейському» клубі. І не до того, що на початку 1970-х тодішній захисник «Шахтаря» в одному з донецьких ресторанів став фігурантом п’яного дебошу зі стріляниною, отримавши дискваліфікацію від Федерації футболу СРСР. Мова про інше.
У попередній період перебування Анатолія Конькова у ФФУ розвиток інформаційних технологій і відсутність соцмереж ще дозволяло приховувати багато цікаві нюанси діяльності футбольних чиновників. Сьогодні робити це набагато важче. Не зовсім зрозуміло, чому у президента федерації викликала таку образу публікація деяких документів з фінансової звітності, адже це цілком відповідало задекларованого ним при вступі на посаду прагненню до гласності і плюралізму. Наскільки знаю, громадськість з інтересом вивчала звіти про відрядження та інші папери, з яких випливало, що глава національної асоціації живе вже практично при комунізмі – віддаючи по здатності, але отримуючи за потреби.
І – не лише за своєю потреби, але і з урахуванням запитів всіх тих, кого він «приручив», тобто привів на роботу в ввірену йому організацію. Кадрові зміни, раздувшие футбольний апарат замість оголошеного Коньковим скорочення штатів, жодним чином не сприяли поліпшенню роботи федерації. І це дуже м’яко кажучи. Без причини звільнялися кваліфіковані фахівці, їх місця віддавалися мало що розуміє у футболі, зате лояльним співробітникам, а то й просто родичам або близьким «боса» і його оточення.
Повільно, але вірно ФФУ з авторитетною асоціації європейського значення перетворювалася в «піраміду», схожу з тими, що за колишньої влади зросли і в інших сферах. Настільки схожу, що з часом це цілком може стати цікавим матеріалом для компетентних органів. При Конькові навіть з’явився «наглядач». Офіційно ставши «помічником президента», він займав місце поряд з Анатолієм Дмитровичем практично на всіх важливих заходах, включаючи, наприклад, навіть такі, як жеребкування відбірного турніру Євро-2016 в Ніцці. І без того чималі представницькі витрати з казни ФФУ у зв’язку з цим довелося як мінімум подвоїти…
Багато з вище переліченого, за великим рахунком, можна було б закрити очі, якби не страждало СПРАВУ. Але, по суті, жодна з передвиборчих обіцянок Анатолія Дмитровича виконано так і не було, ФФУ загрузла у чварах і скандалах. Її імідж всередині країни і на міжнародній арені впав нижче плінтуса. А деякі дії (або бездіяльності) Конькова просто змушували задатися питанням про його адекватність.
До речі, ось вам і ще один штрих до роздвоєння особистості президента. Відповідаючи півроку тому на звинувачення Анатолія Попова, він заявив: «З першого дня я говорив про Попові, що це чоловік, який ніколи не працював на творення і футбол…» У сьогоднішньому ж привітанні, з якого я почав ці полемічні нотатки, можна прочитати наступне: «Найщиріші слова людині, що залишила свій слід в історії українського футболу. Ві завжди і в усьому були прикладом для своїх колег. Нехай Ваша віддана любов до Гри мільйонів і в подальшому служити надійною основою для зміцнення солідарності всієї футбольної сім’ї».
При бажанні, звичайно, можна знайти між «найщиріших слів» і другий, і навіть третій сенс. Скажімо, по-різному можна трактувати словосполучення «гра мільйонів»…
До речі, про мільйони. З 15 вересня, якщо не помиляюся, у ФФУ діє давно очікувана там група аудиторів. З результатами її роботи було б надзвичайно цікаво ознайомитися. Пам’ятається, у вересні 2012-го з трибуни звітно-виборного Конгресу було офіційно заявлено, що на момент передачі влади команді Анатолія Конькова на рахунках федерації представлено понад 37 000 000 доларів.
Продовжуємо з інтересом стежити за новинами на офіційному сайті ФФУ…
