Для воротаря найголовніше – стабільність. Голкіпер донецького «Шахтаря» і збірної України Андрій П’ятов по праву міг би пишатися цим якістю, але він цього не робить. Скромно виходить на поле і скромно ловить м’ячі…
З деякими помилками, але без провалів. Останній поєдинок національної команди зайвий раз підтвердив, хто тепер у нашій країні воротар номер один!
Ми домовлялися про інтерв’ю в неділю ввечері, коли були суцільні емоції, але на наступний день після матчу в зазначений час один з головних героїв двох останніх поєдинків збірної підняв трубку і сказав: «Уважно тебе слухаю». Я поставив свій перший питання, а сам пригадав слова одного авторитетного наставника, як-то сказав про те, що найбільш відповідальні люди – це воротарі…
«МИ ВЗЯЛИ ШІСТЬ ОЧОК – ЦЕ НАЙГОЛОВНІШЕ. БУДЕМО ДОДАВАТИ ЩЕ»
– Андрію, як тобі спалося після такого матчу?
– Відмінно (посміхається). Коли виграєш, завжди гарний настрій.
– На ліжко, напевно, впав без задніх ніг – роботи було багато.
– Так це ж добре, коли голкіпер весь час перебуває в тонусі. Буває, вдарять раз по твоїх воротах – і чекай неприємностей.
– Польові гравці після напружених поєдинків довго не можуть заснути. Кіперів це теж стосується?
– Звичайно. Чим ми від них відрізняємося? Ми втомлюємося точно так само, при цьому емоційна втома у воротарів, напевно, вище. Весь час зберігаєш увагу.
– Скільки страж воріт втрачає кілограмів за гру?
– Я точно не знаю. Десь читав, але на собі такі експерименти не проводив. Знаю, скільки ми пробігаємо – в «Шахтарі» такий облік ведеться.
– Яка у тебе норма?
– У середньому – п’ять кілометрів.
– В неділю ти, мабуть, перевершив цей показник?
– Не думаю. Це тільки так здається.
– Коли твоя команда атакує, ти весь час у русі…
– Намагаюся розбігатися, тримати себе в тонусі. В останніх матчах ще розминаю хворе плече.
– Що сталося?
– Нічого особливого – отримав пошкодження на тренуванні. Трохи болить, але терпимо. Для повного відновлення потрібна пауза, а її ми отримаємо вже в грудні. Потерплю.
– Як ти оцінюєш останню гру збірної?
– Рахунок – на табло. Якби ми забили пенальті або зробити ще якусь мить, яких вистачало, не було б такого нервового другого тайму. Все пішло б по-іншому. Але ми не скаржимося. Перемогли, зіграли на нуль.
– Двома останніми поєдинками ви реабілітувалися за поразку від Словаччини. Чи Не так?
– Подивимося в кінці відбіркового турніру. Невдачі бувають у всіх команд, і початок нинішньої кваліфікації це підтверджує. Тут важливо зробити правильні висновки, не опускати голову і йти далі. Ми намагалися так і вчинити.
– Словаки порушили твою сімейну традицію, згідно з якою до народження своїх дочок ти граєш на нуль.
– Так, раніше якось так виходило, а тут довелося трохи перенести цю традицію. Але це не найголовніше.
– Стартовий матч відбору міг стати для тебе історичним. Довго переглядав той гол, який не зарахував арбітр?
– Звичайно, я дивився цей момент в запису, читав думки експертів і прийшов до висновку, що ситуація була – 50 на 50. В запалі боротьби я судив по реакції суперників, ніхто з яких навіть не обурювався, тому відразу після гри був упевнений, що гол – чистий.
– Останнім часом ти почав часто підключатися до стандартів на останніх секундах.
– Почнемо з того, що для воротаря це крайня міра. Краще б таких ситуацій не було. Коли рахунок влаштовує твою команду вперед адже не побіжиш. Ну а якщо треба, так треба. Чому б не поборотися за верховий м’яч? З моїм зростом.
– Тоді, по воротах словаків, ти, напевно, завдав свій перший удар в кар’єрі. Якщо випаде можливість пробити пенальті, підійдеш до точки?
– Ні, це точно не до мене (посміхається). Адже Я не Рожеріо Сені, який забив у всіх турнірах, здається, 120 голів. Вважаю, що кожен повинен займатися своєю справою, хоча якщо голкіпер впевнений в собі, а тренер і команда йому довіряють, то чому б і ні?
– Повернемося до зустрічі з Македонією. Ключовим моментом для тебе став сейв після удару Адіса Яховича?
– Не для мене, а для всієї нашої команди. Хоча я б не став перебільшувати: там не стільки я відбив м’яч, скільки нападник мені в руку потрапив. Пощастило (посміхається).
– Чого ти так скромничаешь? Адже потрібно було скоротити кут обстрілу, вибрати правильну позицію і так далі.
– Я не люблю себе хвалити, а якщо хтось хвалить мене, то відразу червонію. Краще до всього ставитися критично. Даси слабину – відразу з’їдять.
– Яхович, до речі, «Шахтар» вже засмучував. Запам’ятали його за виступами у «Ворсклі»?
– Звичайно. Ми тоді програли в Полтаві, коли він забив. Важкий форвард – в хорошому сенсі цього слова. Ми з ним парою слів перекинулися, він знає, що я теж колись виступав у «Ворсклі».
– У клубі це для тебе буде в порядку речей, але в збірній ти раніше не вводив м’яч в атаку так швидко. Нові вимоги?
– Чому нові – старі! Все залежить від ситуації, потрібно відчувати момент, коли може пройти швидкісна контратака. Адже ми і так забили гол: швидко вибили від воріт, потім пішов переклад на Коноплянку, Зозуля забрав захисника на ближню штангу, і Женя прострілив у штрафну.
– Правда, що Мірча Луческу тебе більше не лає за пропущені голи, а за довгі введення м’яча?
– Так і є. У нас в клубі такі швидкі виконавці, що відразу після перехоплення вони і не думають брати паузу – моментально відкриваються, розсипаються по всьому полю. Так що від воротаря тут справді багато залежить. Особливо у команді з такою ігровий філософією, як у «Шахтаря».
– У Білорусії у тебе теж роботи вистачало. Згоден?
– Так робота є в кожному матчі! Просто іноді ти більше підказуєш, читаєш, а іноді – частіше вступаєш в гру. Така наша доля.
– В останніх двох поєдинках у твоїх воріт було 30 стандартних положень! Що відбувається з захисниками збірної?
– Все нормально – ми ж у цих матчах не пропустили. А велика кількість штрафних може свідчити про ступінь настрою футболістів. Хлопці самовіддано захищалися, агресивно вступали у відбір, стелилися у підкатах, йшли на все перехоплення, блокували подачі, вибивали м’яч на кутовий.
– Скоро у Борисов приїде «Шахтар». Як тобі стадіон і атмосфера на ньому?
– Все просто чудово. Коли там грала збірна, то нам здавалося, що це домашній поєдинок – стільки було наших уболівальників, і настільки завзято вони нас підтримували. Думаю, що на поєдинок Ліги чемпіонів приїде чимало фанатів «Шахтаря». Головне, щоб їх пропустили, щоб не було ніяких конфліктів.
– Ви за своїм шанувальникам вже скучили?
– Питаєш! Важко передати словами, наскільки складно весь час грати в гостях, хоча в поєдинку з «Порту» у нас була чудова підтримка. Хочу ще раз подякувати за це львівських уболівальників. Низький їм уклін.
– З фанатами «Шахтаря» часто спілкуєшся?
– Буває, зустрічаюся з ними в Києві, розмовляємо. Я людина відкрита, хоча в різних там соціальних мережах ні з ким не спілкуюся.
– Раніше кожен український футболіст мріяв зіграти на «Донбас Арені». Тепер така мрія – у гравців «Шахтаря»…
– Мені важко говорити на цю тему (зітхає). Для мене і моєї сім’ї Донецьк давно став другим домом. Там практично все, що у мене є. Там частинка мого серця. Звичайно, ми мріємо туди повернутися і грати на арені, де часом просто захоплювало дух.
– Ти встиг вивезти звідти всі свої призи і медалі?
– Так. Футбольні нагороди мені дуже дорогі.
– У твоїй особистій колекції, якщо брати клубні досягнення, не вистачає лише однієї медалі за перемогу в Лізі чемпіонів. У зв’язку з нинішньою ситуацією президент «Шахтаря» не змінив обраний курс розвитку команди, одним з пунктів якого як раз і є завоювання найпрестижнішого європейського трофею?
– Я такого ніде не чув, але, наскільки я знаю нашого президента, він ніколи не міняв своїх цілей. Труднощі нас не лякають, а загартовують. Наше завдання – жити від гри до гри, перемагати в кожному найближчому матчі. Зараз на порядку денному – «Волинь».
Потім буде БАТЕ. Всі тільки і говорять: обігравати двічі білорусів – і путівка в плей-офф, по суті, в кишені. Ти так не вважаєш?
– Це на словах все так просто, а на поле свою силу потрібно ще довести. Звичайно, ми постараємося взяти максимальну кількість очок, але не забувай, що у БАТЕ теж досвідчена команда, яка обіграла іспанський «Атлетик». Ви нас не розслабите (посміхається).
– У двох перших турах групового раунду Ліги чемпіонів «Шахтар» зіграв внічию. «Порту» буде сильніше іспанців?
– По грі, думаю, так. Це фаворит нашої групи, хоча у нас були всі шанси здобути над ним перемогу.
– У поєдинку з португальцями ти відбив пенальті і ледь не відбив ще один удар з точки, хоча раніше говорив, що це – не твій коник. Тепер твій?
– Не знаю. Може, це прийшло з досвідом, але я не буду мудрувати – просто так вийшло.
– У тебе є якась спеціальна підготовка з частини 11-метрових? Наприклад, підходить тренер і каже: «Такий-то гравець б’є в один кут на точність, а такою-то – в інший насилу».
– Безумовно, аналіз присутній – як же без нього? Але це вже наші секрети (посміхається). Внутрішня кухня – вибач.
– У складі вашого найближчого суперника «Волині», останнім часом пенальті штампує Ерік Бікфалві. Будеш вивчати стиль його ударів?
– Я сподіваюся, що в цьому матчі до такого не дійде. Думаю, в обороні ми зіграємо строго і надійно.
– У збірній ти часто відбивав 11-метрові?
– Два рази, і обидва – не так давно. Спочатку – у поєдинку з Чорногорією два роки тому, а потім – у спарингу з Норвегією, коли Михайло Фоменко проводив свій перший матч на посаді головного тренера національної команди (під керівництвом нинішнього наставника збірної Андрій Пятов провів 18 ігор, в яких пропустив сім м’ячів і 13 раз відстояв на нуль. – Прим. авт.). Так що, як бачиш, я прав – не моя це спеціалізація (посміхається).
– А на юнацькому рівні подібні подвиги були?
– Нечасто. Найяскравіший приклад – півфінал молодіжного чемпіонату Європи 2006 року. Ми тоді з сербами грали, і за пару хвилин до закінчення додаткового часу Олексій Михайличенко мене замінив.
– Можна було трохи поступитися.
– Та ні, ти що! Я, навпаки, відчув якусь впевненість в команді, адже знав, що Сашко Рибка в цій справі фахівець. У підсумку він ту серію пенальті і витягнув.
– Стежиш за його кар’єрою в «Динамо»?
– А як же! Радий, що Риба знайшов себе в рідному клубі, він зараз прогресує – і це після такої паузи. Я бажаю йому удачі.
– Андрій, після трьох матчів відбору збірна України набрала шість очок. Два роки тому було два. Значить, ростемо?
– Я б сказав так: додаємо від гри до гри. Поступово, але набираємо.
– Ти дивився поєдинок Словаччина – Іспанія?
– Бачив тільки моменти – і, до речі, витратив на це чимало часу. Що тут скажеш? Молодці словаки, особливо їхній воротар. Іспанці, правда, завдали 26 ударів, подали 19 кутових, але статистика – це одне, а рахунок на табло – зовсім інше.
– У нашій групі вимальовується така картина, що за прямі путівки на Євро-2016, будуть боротися три збірні. Чи Не так?
– Не треба поспішати з висновками. Все буде видно на фініші. Ти ж сам кажеш, що два роки тому на цьому етапі у нас було два очки, що не завадило нам зайняти друге місце і відстати від першого лише на один пункт. Треба вирішувати завдання по мірі їх надходження. Виграти в Люксембурзі – і з нормальним настроєм піти за зимову перерву.
– Чув думку одного спеціаліста, який сказав, мовляв, якщо у Македонії було стільки моментів, то що ж буде в поєдинку з Іспанією?
– Не чув, але можу сказати, що матч на матч не доводиться. На кожного суперника ми готуємось індивідуально. Теорії в штабі збірної приділяють багато уваги, так що перед зустрічами з іспанцями нам все докладно покажуть і розкажуть. Може, ми зіграємо на контратаках, від оборони. Повторюся, зараз на порядку денному Люксембург.
– Підбиваючи підсумок львівського поєдинку, можеш сказати, що він увійде в число твоїх кращих матчів за національну команду?
– Я не веду такий рейтинг. Найкращий, не найкращий. Знаю, що помилок я наробив достатньо. Які саме, не всі, може, побачили, але найголовніше, що вони відомі мені. Загалом, буду працювати.
– З твоїм досвідом перемикатися зі збірною на клубні справи вже нескладно?
– Звичайно. Тут вже працює коробка-автомат (посміхається). В даний момент, наприклад, як раз готуюся до тренування «Шахтаря».
– Твій клуб вперше за 10 років програв два матчі чемпіонату поспіль. Спад?
– Ми самі винні в тому, що сталося, хоча нічого страшного не сталося. З усіма буває. Ось виграємо один поєдинок – і все знову піде нормально.
«ПЕНАЛЬТІ – НЕ МІЙ КОНИК, ХОЧА З РОКАМИ ВСЕ ТРОХИ ЗМІНЮЄТЬСЯ»
– Мірча Луческу почав давати якісь тривожні інтерв’ю. З вами він веде себе так само схвильовано?
– Ні. Містер завжди впевнений у своїх силах і спокійний в роботі з командою, якій все це передається. Нам це завжди допомагало.
– Тебе не ображає, що грати доводиться, по суті, по черзі з Антоном Каніболоцьким?
– Та які образи! Це моя робота – тренуватися, рости, доводити. У «Шахтарі» висока конкуренція.
– Часом здається, що з цим клубом у тебе довічний контракт. Так і ювілей можна відзначити.
– Рано ще – тільки восьмий рік йде (посміхається). А якщо серйозно, то моя угода з «Шахтарем» закінчується вже через рік.
– Запропонують нове – підпишеш?
– Таке бажання у мене є. Думаю, це велика честь для будь-якого футболіста грати в такому клубі і на такому рівні. Я щасливий, що став частиною цієї команди. Машини по завоюванню різних титулів. «Шахтар»- це моя доля.
