Тренер «Волині» Віталій Кварцяний розповів про команду, завдання та реаліях клубу, торкнувшись також гострі проблеми українського футболу.
Про молодих гравців
У нас велика проблема. Ось зараз йде матч проти молодіжної команди «Шахтаря», а наших кращих гравців забирають, крадуть. «Шахтар» же пустив коріння скрізь. Кожне село, регіон, місто окуповані агентами «Шахтаря», і мене фінансову базу вони забирають найкращих. Ми даємо 100 тисяч, а вони кажуть, ми – 300 тисяч, ми даємо 500, а вони – 5 мільйонів. І ми нічого не зробимо. А потім один тренер кричить, бігає, нервує, підганяє під рівень можливості команди, а другий сидить і сміється.
Про рівне чемпіонаті
В одному чемпіонаті у тренерів зарплата однакова, керівництво всім однакові умови створює, всім однакові завдання ставить виграти Лігу чемпіонів. Давайте такий комунізм створимо в нашому чемпіонаті.
Про завдання «Волині»
І не можна сказати, що ми ображені увагою інвесторів, є те, що необхідно, щоб грати. Є забезпечення, але немає конкретної мотивації, немає конкретного завдання, яка нас би більш організувала і зробила більш відповідальними в кожному матчі. Немає можливості штрафувати гравців, тому що немає премії за матч. Немає сенсу обманювати, я ж місцевий, куди мені бігти? Дайте трошки і ми зробимо Лігу Європи, дайте більше, ми зробимо Лігу чемпіонів. Ми готові.
Про настрій на гру
Зараз у нас спокій, а раніше ми включали музику. Футболістам подобається. Ось у 89-му ми сідали в автобус, водій відразу включав «Яблука на снігу», і ми так всі вигравали. Потім якусь гру ми програли, з’явилася пісня «Синій туман», футболістам подобалася, і ми ставили її.
В роздягальні, коли всі виходять, я подаю руку хлопцям. Вони всі обіймаються, все тут, вже виходять на гру, і я бажаю: «Давай щасливо, давай серйозно, давай з концентрацією, до кінця». Виходять, половину вони, звичайно, забувають.
Коли йдемо через тунель на полі, ця ситуація мене взагалі заводить перед початком матчу, всисток, гра, в цьому є щось небесне. Але гра є гра, і кричиш футболісту не для того, щоб його принизити, а яке слово потрапило, таке і вилетіло.
Про селекції та гравців
Раніше було більше можливостей займатися селекційною роботою, привозили мені гравців. Я казав: «Не везіть мене невисоких гравців, менше 1,90 дивитися навіть нікого не буду». Ці невисокі гравці змушують тренера забути, які у них габарити, тому що вони швидше. Звичайно, є такі великі футболісти, як Дрогба, Джеррард, Турі, це півзахисники, то, звичайно, я б таких хотів би мати, ніж Хаві та Іньєсту, нехай не ображаються. Мені такі подобаються більше.
Про прес-конференціях
Чесно сказати, я завжди шукаю привід, як не прийти на прес-конференцію. Від нас вимагають сказати правду, допитують мене, що було, в душу лізуть журналісти. Кажеш, а потім тебе за це штрафують, як би теж не чесно. Потрібно поважати наше ставлення, нашу відвертість. Хочете – ми відповімо на питання, але потім ми від цього страждаємо. Журналісти і вболівальники отримують якийсь кайф від сказаного, а потім кажуть, мовляв, навіщо так говорити, так, у своєму стилі, хтось пише, що він дурень.
Про операції на серці
Мені здається це був сон, я не хочу його приймати. Шрами на тілі залишилися, а все інше намагаюся забути. Футбол мене рятує, і я не переживаю. Я іноді приходу додому, а мені дружина каже: «Ти що, ти забув ти, де ти, куди біжиш?». Я кажу: «Все нормально, це все футбол»
