Півзахисник «Зорі» Максим Малишев про що йде і минулому чемпіонаті, Лізі Європи, згуртованому колективі, збірної і чому іншому поспілкувався з кореспондентом прес-служби.
Залишився таким же скромним хлопцем, як і був
– Максим, і в першу чергу хочу поцікавитися, як настрій після матчу з донецьким «Металургом»?
– Була бойова гра з хорошим суперником. Обидві команди хотіли виграти. У підсумку, вийшов нічийний результат. Ми грали на виїзді, тому рахунок 0:0, враховуючи непросту статистику відносин з «Металургом», вважаю позитивним фактором.
– Коли я вперше побачив тебе в «Зорі», то переді мною постав скромний, сором’язливий хлопець. Минув час, ти прогресуєш, видно, що набираєшся досвіду і впевненості. Можна сказати про те, що не тільки «Шахтар», але і «Зоря» зробили з тебе того футболіста, яким ти є тепер?
– Я залишився таким же скромним хлопцем, як і був. Звичайно, змужнів, зміцнів. Все-таки, граю в Прем’єр-лізі, а це зовсім інший рівень. Саме в «Зорі» я розкрився повністю. Впевнений, що можу ще краще. Потрібно багато над собою працювати, прогресувати і не зупинятися на місці.
– Хотілося б дізнатися, як починалася твоя кар’єра? У 99% хлопчиків історія звучить так: «Батько взяв мене за руку і привів у футбольну секцію»…
– Ми грали у дворі, як і всі хлопці. З нами грав друг нашої сім’ї. Він запропонував моїй мамі відвести мене в футбольну школу донецького «Шахтаря». Мене залишили після першого заняття, я продовжував тренуватися. Так пішло і поїхало…
– Ти ж сам з Донецька?
– Так, це моє рідне місто.
– На жаль, його тепер побачити непросто…
– Зараз склалася важка ситуація в східному регіоні країни. Дуже боляче на все це дивитися. Там я народився, там мої знайомі, друзі, рідні.
– Де, до речі, зараз знаходяться твої батьки?
– Мама в Донецьку. Побула зі мною в Запоріжжі деякий час. Зараз вона там. Все-таки, треба працювати. Буде приїжджати сюди на вихідні.
– Не можу не запитати про людину, яка тебе теж завжди підтримує і живе футболом. Мова йде про твоїй сестрі Наталі…
– Вона теж не в Донецьку. Але переживає за мене дуже. Дивиться кожен матч. Хоче, щоб я добре грав, щоб все вдало складалося. І вона, і мама дуже серйозно підтримують мене. Без їхньої підтримки я б не зміг домогтися таких результатів.
– Деякі футболісти кажуть, що їх підтримує батько, деяких підтримує брат. У тебе так вийшло, що основну підтримку тобі надає жіноча лінія…
– Жінки завжди більше переживають. Особливо близькі (посміхається). У мене вийшло так.
ФУТБОЛ – КОМАНДНИЙ ВИД СПОРТУ
– Ти почав кар’єру в донецькому «Шахтарі», пройшовши від самих низів…
– Я потрапив в академію «Шахтаря». Туди відбирали хлопчаків. Потім після академії був відбір у третю команду – «Шахтар-3». Саме там я набирався досвіду.
– У підсумку ставши капітаном…
– Так, так і було, але з часом. Спочатку природно ніхто капітаном мене не зробив би. Всі ці моменти у «Шахтарі-3» дуже пам’ятні у моєму житті. Я запам’ятаю цей час назавжди. У нас зібрався дуже хороший колектив, склад, тренерський штаб, який допомагав нам.
ТОДІ ГРАВ У НАС СЕРГІЙКО БОЛБАТ, РУСЛАН МАЛИНОВСЬКИЙ, САША КАРАВАЄВ.
– Хороший колектив – запорука успіху…
– Колектив дуже важливий. Тим більше, що футбол – колективний вид спорту. Як на полі, так і поза його. Ми були дуже дружні і заряджені однією думкою. Вийти і грати командою. Не кожен сам за себе. Це приносить свої плоди.
– Ти пройшов шлях в Академії, потім був «Шахтар-3», після чого тебе помітила «Зоря»… З кимось із хлопців спілкувався перед переходом в нашу команду?
– Листувався з Максимом Білим. Він грав у «Шахтарі-3» тоді, коли я туди прийшов. З Ярославом Олійником підтримував добрі стосунки. Для мене перехід в «Зорю» – серйозний крок у кар’єрі, тому я деяку інформацію у них дізнавався.
– Часу для адаптації було небагато, тим не менш, освоївся в нашій команді ти дуже легко…
– Так, адаптація пройшла, можна сказати, швидко, тому що багато хлопців я знав. Плюс, чималу роль в адаптації зіграло і те, що в команді було багато українців. Мені допомагали всі: і старші хлопці, і ровесники.
– Важко, коли доводиться доводити свою спроможність з нуля? Академія, «Шахтар-3», «Зоря», збірна?
– Футбол – такий вид спорту, в якому все потрібно доводити заново. І самому собі, і тренерському штабу, і вболівальникам, безпосередньо на футбольному полі.
– Футбол – не тільки позитивні емоції. Ти в свій час довго був травмований. Як справлятися з такими, можна сказати, ударами долі?
– Важко було психологічно, звичайно. І по-людськи теж. Тільки набираєш кондиції і знову травма. Вибуваєш на довгий термін. Це дуже важко. Хоча здавалося, що роблю все правильно. І режим підтримую, але травми – частина футболу.
ВДЯЧНИЙ ЮРІЮ ВЕРНИДУБУ ЗА ПІДТРИМКУ
– Підтримка батьків і команди грають, напевно, величезну роль в такі моменти?
– Безумовно. Я вдячний Юрію Миколайовичу Вернидубу за те, що коли я був травмований, він завжди підтримував мене і вірив. Підбадьорював і говорив, що все буде добре. Це додавало сил. В такі моменти подібні слова дуже важливі для людини. І рідні теж дуже серйозно мене підтримували.
– Як почуваєшся зараз?
– У мене хороше самопочуття.
– Після переходу в «Зорю» твоя кар’єра пішла по зростаючій. Ти став гравцем основного складу, закріпився в молодіжної збірної, грав в Лізі Європи… Подобається такий завантажений графік? Адже з одного боку, часу майже ні на що крім футболу немає, але з іншого боку це досвід, який так потрібен футболісту…
– Досвід відіграє велику роль. Той відрізок, коли ми проводили багато ігор і в Кубку, і в Чемпіонаті, і в Лізі Європи – все це йде на користь.
– А якщо уявити неможливу ситуацію: завтра у нас одночасно три гри. У Лізі Європи, у Чемпіонаті, і в збірній. Яку б вибрав?
– Важке питання (посміхається). До кожної гри ставлюся з відповідальністю. Важко вибрати щось одне. Так, така ситуація неможлива, але я хотів би зіграти у всіх трьох іграх по черзі. Кожна гра по-своєму важлива.
– «Зоря» демонструє дуже серйозну гру на протязі останніх сезонів і змусила про себе говорити на всю країну. В нашій команді багато молодих гравців. Як тобі нинішній сезон? Багато говорили, що «Зорі» не вдасться утримати планку стабільності, але ми бачимо, що всі критики помилилися…
– Я б не став виділяти тільки молодь. Як вже говорив, що футбол – командний вид спорту. Важливо, якою колектив. Сюди включаємо і тренерський штаб. Ми – цілеспрямована команда. Тренерський штаб не дає нам розслаблятися. Тому слабинку ми собі не даємо, а звідси і хороший результат. Колектив підібрався дуже злагоджений. Всі заряджені однією думкою – виходити на поле і показувати хороший футбол. Хочеться вигравати.
– Згоден, що «Сплав досвід + молодість = результат»?
– Однозначно. Досвідчені хлопці теж допомагають. Без них було б дуже важко. В якійсь мірі вони нас вчать.
– Ми часто відзначаємо, що секрет нашого успіху полягає в злагодженості колективу…
– Це так. Ми сильні командою. Звідси й такі результати.
ВСЕ ЗАКЛАДЕНО В БАТЬКІВСЬКОМУ ВИХОВАННІ
– Футболісти – люди популярні. Завжди на виду. Як залишатися людиною, не «зловити зірку», не зазнатись? Ти як раз зірковості не схильний…
– Дякую за комплімент. Всі, насамперед, закладено у батьківському вихованні. Людські якості важко натренувати. Так виховала мене мама.
– Кращий матч, на твій погляд, у виконанні нашої команди у цьому сезоні?
– Я б виділив звичайно гру з «Шахтарем». Не тому що забив тоді. Ми в тій зустрічі дуже добре зіграли командно. Повністю виконали установку тренера. Обіграли «Шахтар» у справі. Був гарний матч і хороший футбол.
– А воля боротьби до останньої хвилини в матчі з «Динамо»?
– Так, ця гра теж була дуже гарною. Напруження боротьби був до останньої хвилини.
– Згоден з тим, що чим вище місце у чемпіонаті – тим вище відповідальність?
– Напевно, ти прав. Та й команди до нас по-іншому ставляться. Налаштовуються дуже серйозно.
– Адже приємно?
– Безумовно (посміхається). Чим вище рівень – тим краще. Але потрібно працювати сильніше і більше для того, щоб і далі демонструвати хороші результати.
– Руслан Малиновський в одному з інтерв’ю сказав, що у нього була подвійна мотивація для того, щоб проявити себе в матчі з «Шахтарем». Ти теж хотів проявити себе у грі з клубом, якому належить твій контракт або не заморачиваешься над цим?
– Для мене кожна гра відповідальна. Намагаюся показати себе з кращого боку і принести користь «Зорі». З «Шахтарем» десь підсвідомо, може бути, і була подвійна мотивація, тому з Русланом погоджуся.
– Осібно стоїть молодіжна збірна України… Сергій Ковалець регулярно тебе викликає…
– Молодіжна збірна була моїм першим етапом. У більш ранніх збірних грати мені не доводилося.
– Які почуття випробував, коли за путівку на Євро довелося боротися зі збірною Німеччини?
– Звичайно, хотілося виграти. Та й взагалі хочеться перемагати в кожному матчі. Нам попався дуже серйозний суперник. Нічого вже не змінити. Вважаю, що в цих двох матчах ми отримали величезний досвід. Хотілося звичайно потрапити на Чемпіонат Європи, але, на жаль, не вдалося.
– Дуже важко грати проти футболістів, які виступають у провідних футбольних клубах Європи…
– Було важко. Але у футболі все можливо. Все вирішується на футбольному полі.
З НІМЕЧЧИНОЮ БУЛО ГРАТИ ДУЖЕ ВАЖКО
– Ми спілкувалися з тобою після матчу з Німеччиною. Настрої у тебе не було абсолютно. Як вибиратися з можливих психологічних ям?
– Психологічно було дуже важко. Незважаючи на серйозного суперника, ми підсвідомо розраховували на те, що можемо потрапити на Чемпіонат Європи. Те, що ми вийшли в плей-офф – вже велике досягнення. Це вже непогано.
– Критики говорили, що ми не зможемо пройти Швейцарії. Радий, що довели протилежне?
– Критики нехай говорять. Ми їм відповіли на футбольному полі своєю грою. Показали, що вони помиляються.
– Після фінального матчу на твоїй офіційній сторінці в одній із соцмереж побачив фотографію збірної в повному складі. Це було зворушливо і приємно…
– Від того моменту залишилися цілком позитивні емоції. Сергій Ковалець вперше викликав мене в молодіжну збірну. У нас був хороший колектив. Тренерський штаб, доктора. Всі були відкриті. Хотілося б продовжити цей час на більш тривалий термін.
– Ти відгукуєшся про Сергія Ковальце, як про дуже грамотного фахівця і тонкого психолога…
– Я згоден з цим. Він завжди спілкується з тобою, викликає, цікавиться. Всіма питаннями. Не тільки футбольними. Запитує, як справи в родині, в особистому житті. Все спокійно пояснює і допомагає. І завжди просить бути «з холодною головою» і впевненим у своїх силах.
– Те ж саме можна сказати і про Юрія Вернидубе…
– Безумовно. Завдяки йому і всьому тренерському штабу в цілому вийшла така атмосфера в команді.
– Приємно, адже в команду, і в збірну ти їдеш з задоволенням…
– У футбол потрібно грати з задоволенням.
– З ким із хлопців збірної підтримуєш стосунки?
– В першу чергу, скажу про наших хлопців. Крім того, з Сергієм Болбатом дуже тісно дружу. Це дуже важлива людина для мене. Хотілося б частіше бачитися.
– Процитую Сергія Ковальця: «Як справи в особистому житті?»
– Поки що я один. Так що можу сказати дівчатам: «Моє серце відкрите».
– Що для тебе є прогресом у твоїй футбольній кар’єрі?
– Найважливіше для мене – приносити користь улюбленої команди. Хороша гра плюс максимум очок – це і є прогрес. Потрібно домагатися позитивного результату, рости як футболіст, працювати над собою.
– Якщо тренер або партнери по команді вказують на твої помилки, ти прислухаєшся до порад?
– Звичайно. Все відкладається в голові. Якщо досвідчені хлопці або тренер підказують, обов’язково це слухаю. Намагаюся виправляти помилки.
– У цьому сезоні «Зорі» випала честь зіграти у Лізі Європи, куди ми повернулися після майже 40-річної перерви. У твоїй клубній кар’єрі це перше серйозне випробування для тебе…
– Хвилювання було присутнє у повному обсязі. Перед нами стояла велика відповідальність. Як за команду, керівництво та вболівальників, так і перед усією Україною. Юрій Вернидуб говорив, що ми потрапили в Лігу Європи, проробили величезний шлях і вилетіти на першій-другій стадії було б дуже прикро. Дуже хочеться знову грати в Лізі Європи.
ХОТІВ БИ ЗІГРАТИ НА «СТЕМФОРД БРІДЖ» І «КАМП НОУ»
– Не кусаєш лікті, що відпустили «Фейєноорд» у Києві?
– Звичайно, прикро. Вже нічого не повернути. Зараз вже немає сенсу міркувати. Результат вже не перепишеш.
– Вже позаду матч з «Металургом»… Історія ігрових взаємин складається у нас з цим суперником непросто…
– «Металург» – хороший суперник. Але і ми не подарунок. Була хороша, бойова гра. Обидві команди хотіли перемогти.
– Не засмутився, що не забив у четвертій грі поспіль?
– Хотілося б, звичайно, забити і принести команді перемогу, але не вдалося.
– У разі перемоги ми могли вийти на 4-е місце…
– Так, але поки є, що є. Що не робиться – все на краще.
– Попереду – цікава гра з «Олександрією» у другому раунді 1/8 фіналу. Те, що в Кубку України тепер два матчі в раунді – це добре?
– Те, що є ігри – це вже плюс. Ми займаємося улюбленою справою. Багато ігор – це позитивний фактор. Це і досвід, і практика.
– Ми будемо грати з запорізьким «Металургом», будучи господарями на «Славутич Арені». З одного боку, це цікаво, але з іншого боку хочеться назад на рідний «Авангард»…
– Звичайно. Ми не будемо господарями у матчі з «Металургом». Хіба що номінальними. Рівно так само, як і в інших іграх в Запоріжжі. Наш будинок – Луганськ. На «Авангард» приходило дуже велика кількість вболівальників. Вони підтримували нас, гнали вперед. Такої підтримки, як у нас в Луганську, немає ніде.
– Прикро, адже у Запоріжжі зараз іноді бувають такі ігри, коли не приходить і тисячі вболівальників...
– Хотілося б, щоб на ігри ходило більше людей. Підтримували нашу команду. А ми покажемо хорошу гру.
– Який стадіон подобається тобі найбільше і на якій футбольній арені ти хотів би зіграти?
– «Стемфорд Брідж» або «Камп Ноу». Мені подобається «Челсі». Я вболіваю за них вже давно. Подобається і «Барселона», тому на цих двох стадіонах хотів би зіграти.
– Чи є гравець, на якого хотів би рівнятися?
– Френк Лемпард. Мені дуже імпонує його гра. З самого дитинства за ним стежу так і зараз кожен матч з його участю переглядаю. Він мій кумир.
– Футболісти – люди зайняті, але встигаєш ти стежити за іншими чемпіонатами?
– Звичайно, дивлюся і інші матчі. Мені дуже подобається, наприклад, чемпіонат Англії. Дуже цікавий чемпіонат Іспанії. В цілому ж намагаюся стежити за всіма провідними європейськими чемпіонатами. Там високий рівень футболу, але найбільше мені подобається англійська Прем’єр-ліга.
Павло КОЗИРЄВ,Максим КУХАРІВ
