34-річний півзахисник Олег Краснопьоров, починав грати в елітному дивізіоні у складі «Закарпаття», нещодавно відсвяткував ювілей – зіграв 300 матчів в чемпіонаті.
– Для того, щоб зіграти 300 поєдинків вам знадобилося 13 років і 103 дні. Як вважаєте: чи це багато? – поцікавився у Краснопьорова.
– Чесно кажучи, ніколи не замислювався, скільки часу піде на досягнення цієї цифри.
Мені здається, те, що я зіграв 300 матчів – це вже добре, пишаюся цією подією. А скільки часу пішло – це не так вже важливо.
– А пам’ятаєте свій попередній ювілей – 250-й матч в еліті?
– Ні. Пам’ятаю, що тоді ще у складі «Ворскли» виступав. А ось з ким грали, на жаль, не скажу.
– У тому матчі «Ворскла» обіграла «Динамо» 1:0.
– Значить, ювілей вдався (посміхається). Шкода, що на цей раз ми не змогли виграти – зіграли в Полтаві внічию.
– Враховуючи, що ювілейні поєдинки ви проводите виключно проти своїх колишніх команд, можна припустити, що 350-й матч ви проведете проти «Іллічівця»…
– Ну, дай Бог! Я особисто не проти, щоб так було. Але до цього ще треба дожити
– Після матчу з «Динамо» ви, до речі, в інтерв’ю «СЭ» сказали: «Тепер мета 300 матчів». Нову задачу для себе вже поставили?
– Ні, зараз намагаюся не загадувати далеко наперед. Але, звичайно, хотілося б провести в чемпіонаті якомога більше матчів. Так що, чому б і не зіграти і 350 поєдинків?
ПОЧАВ КАР’ЄРУ З РОЗГРОМУ ВІД «ШАХТАРЯ»
– Ви дебютували в елітному дивізіоні у складі «Закарпаття», яке тоді зірок з неба особливо не вистачало. Чим вам запам’ятався сезон в Ужгороді?
– В першу чергу атмосферою, яка була всередині команди. Колектив у нас тоді був дійсно дуже хороший і дружний. У складі були, як досвідчені гравці, так і молодь.
– Хто тоді був лідером команди?
– У воротах у нас грав Андрій Ковтун, в середній лінії Саша Радченко, хороший сезон тоді провів Сергій Богатир. Брати Маковські, як і я, тоді прийшли з «Динамо». У нападі Віктор Леоненко грав. Але він тоді не так багато матчів зіграв. Наставником команди був Юрій Калитвинцев, який тільки починав тренерську кар’єру.
– Як вам працювалося під його керівництвом?
– Відмінно! Юрій Миколайович – хороша людина, він завжди ставився до гравців з розумінням, а ми, в свою чергу, намагалися відплатити йому результатами на футбольному полі. Так, виходило не завжди, але ми росли разом: він – як тренер, ми – як гравці. В цілому ж, враження від роботи з Калитвинцевим залишилися виключно позитивні. Своєю подальшої роботою він довів, що є чудовим спеціалістом.
– Перший матч у вищій лізі відклався у пам’яті?
– Так. Ми грали з «Шахтарем», програли 0:5 (насправді «Закарпаття» програло 1:5. – Прим. «СЕ»). Такі матчі складно забути. Так що перший млинець у мене вийшов грудкою.
– Після року проведеного в оренді в Ужгороді, ви повернулися в «Динамо» – і відразу ж на постійній основі перебралися в «Іллічівець». Зрозуміли, що краще грати, ніж чекати шансу в Києві?
– У принципі, так і було. Я вирішив, що хочу грати, а не залишатися в «Динамо» і, можливо, закінчити на цьому свою кар’єру. Це було моє свідоме рішення, і я не шкодую, що його прийняв.
– У той час пробитися в основний склад «Динамо» було дуже складно?
– Напевно, я був слабше тих людей, які постійно виходили на поле. Всі хочуть грати у великих клубах, але не всім це дано. Я починав кар’єру в середніх командах, але анітрохи про пройдений шлях не шкодую.
ПАВЛОВ ПОВІРИВ І ДАВ ШАНС
– Дев’ять років кар’єри ви провели під керівництвом Миколи Павлова – спочатку в «Іллічівці», потім – у «Ворсклі». Павлов – знаковий для вас наставник?
– У свій час Микола Петрович помітив мене, повірив і дав шанс у «Іллічівці». Я йому за це вдячний. Потім я працював під його керівництвом в Полтаві, куди він мене покликав. Те, що Павлов хороший фахівець – це відомо всім. Але він ще і чудовий психолог.
– Тим не менш, навантаження на зборах у нього не як у психолога. Багато гравців із здриганням згадують Царську стежку в Ялті. На зборах у Павлова було найскладніше?
– Мабуть, так. Принаймні, у інших тренерів, під керівництвом яких довелося грати, не було таких тестів, як у Павлова. Настільки складно було хіба що в «Динамо-2», де я грав на початку своєї кар’єри. Тому до навантажень Павлова я вже був підготовлений. Під час тестів «штрафи» ніколи не потрапляв – завжди тримався десь у серединці (посміхається).
– А бонуси заробляли?
– Ні. Про бонуси на зборах, чесно кажучи, не думав. Найголовніше було не перебувати в числі тих, хто відстає. А деякі гравці, пам’ятаю, на зборах ще й заробляли.
– Хто на вашій пам’яті найчастіше зривав куш?
– Дмитро Єсін часто був серед перших, Арменд Даллку, Денис Кулаков теж непогано бігав. Пам’ятаю, в «Іллічівці» грав Володимир Поліщук. Він якось на зборах краще за всіх пробіг, отримав бонус і пішов з команди. Потім знову з’явився на зборах, забрав гроші і поїхав (посміхається).
– За свою кар’єру ви забили не так багато м’ячів. Назвете найбільш пам’ятний?
– Напевно, гол у ворота «Динамо». «Ворскла» у Полтаві виграла 3:1, а я забив другий м’яч.
– У Полтаву ви перебралися по протекції Миколи Павлова?
– Так. Микола Петрович очолив «Ворсклу» і через півроку запросив в команду мене.
– У складі «Ворскли» ви виграли Кубок України. Вірили перед матчем, що зможете обіграти «Шахтар»?
– Звичайно, ми налаштовувалися дати бій, але всі розуміли, на якому рівні перебуває «Шахтар» і на якому «Ворскла». Тим більше, що якраз перед цим гірники виграли Кубок УЄФА.
– Отримали за перемогу у Кубку України підвищені преміальні?
– Чесно кажучи, я вже не пам’ятаю. Але знаю, що хлопці казали, що у «Шахтаря» преміальні були на порядок більше. Але це точно не були мої найбільші преміальні.
В «МЕТАЛІСТ» РЕКОМЕНДУВАВ РИКУН
– Правда, що в «Металіст» Мирону Маркевичу вас рекомендував Олександр Рикун, з яким ви разом виступали в «Іллічівці»?
– Знаю, що перед тим, як мене запросити до Харкова, його думкою цікавилися. Ми довго грали разом і він, природно, був обізнаний про моїх можливостях. Так що в якійсь мірі він посприяв переходу.
– Переходячи в «Металіст», не боялися, що повторіть долю партнерів по «Ворсклі» – Андрія Оберемко і Павла Дитини, які не змогли стати в Харкові основними? Наскільки складним було для вас це рішення?
– Звичайно, певні побоювання були, але мені хотілося спробувати себе на більш високому рівні. Вважаю, я прийняв правильне рішення. У «Металісті» я граю майже всі матчі, зайняв з командою друге місце, чим і пишаюся. Тому я щасливий в Харкові.
– Що, на ваш погляд, зараз відбувається з командою? Чому все валиться?
– На жаль, ми поки далекі від тих результатів, які були ще в минулому році. Не можемо довгий час виграти, через це трохи втратили впевненість у своїх силах.
– Що потрібно щоб подолати кризу?
– Мені здається, достатньо здобути кілька перемог і тоді все налагодиться.
– У чому, на ваш погляд, головне відрізните Ігоря Рахаева від Мирона Маркевича?
– Мирон Богданович працює вже багато років, він більш досвідчений наставник. Ігор Рахаєв тільки починає свій тренерський шлях, у нього ще все попереду. Мені було комфортно працювати і з Маркевичем і зараз – з Рахаевым.
– Є думка, що в минулому сезоні Рахаєв нічого не міняв – «Металіст» грав в той же футбол, що й при Маркевичі. Зараз же ігровий стиль змінився – команда в першу чергу намагається убезпечити свої ворота, а потім вже думає про атаку. Це так?
– Справа в тому, що при Мирона Маркевича в команді були одні виконавці, а зараз – інші. Багато хлоп’ят покинули Харків, тому, можливо, і гра трохи змінилася.
– Відомий коментатор Віктор Вацко нещодавно сказав, що деякі гравці «Металіста» в неадекватному стані. Як ви охарактеризуєте атмосферу в роздягальні команди?
– У роздягальні хороша атмосфера. Все нормально. Панікерів у нас немає. В психологічному плані, як я вже казав, не вистачає впевненості. Але варто нам виграти одну-дві гри – і все налагодиться. В плані відносин всередині команди у нас все добре.
– У Лізі Європи у «Металіста» три поразки в трьох матчах. Боротьба в цьому турнірі завершена?
– Ми будемо боротися до останнього, але зрозуміло, що наші шанси на вихід у наступний етап мінімальні. Але і не виграти жодної гри в Лізі Європи буде не дуже приємно. Тому в останніх зустрічах будемо грати тільки на перемогу.
