Голкіпер київського «Динамо» Олександр Шовковський у ефірі передачі «В гостях у Гордона» на телеканалі «Тоніс» відповів на запитання ведучого Дмитра Гордона.
– Коли був матч зі збірною Швейцарії і ти відбив пенальті у мене потекли сльози. У тебе були сльози?
– В тій грі я не міг стримати своїх почуттів. Є фотографії, де видно, як я плачу. Від несправедливої критики от ніколи не плакав. Єдине… були моменти втрачених можливостей.
– Хто з українських воротарів тобі подобається?
– Відповім по-іншому. Я завжди переживаю за наших воротарів. Ось, коли «Шахтар» грав у фіналі Кубкеа УЄФА з «Вердером», коли П’ятов припустився помилки, я зловив себе на думці, що хочу, щоб вони виграли. Не хотів, щоб Андрій пережив те, що і я після матчу проти Словенії. Не стільки за «Шахтар», скільки за П’ятова. З усіма голкіперами після гри нормально спілкуємося.
– Коваль хороший воротар?
– Макс – хлопець з величезним потенціалом. Чи зможе він його реалізувати, залежить тільки від нього. Я завжди йому підкажу. Я розумію його амбіції, бачу його бажання на тренуваннях. Я сам через це пройшов. Я бачу, що для нього дуже важливо обіграти мене. І це добре. Потрібно концентрувати увагу на тих почуттях, які змушують його йти вперед. Навіть в самому простому матчі потрібно знайти ті моменти, які допоможуть стати ще сильніше.
– Складно, коли в команді є два хороших воротаря? Ти знаєш заздалегідь, в якому матчі вийдеш ти, а в якому Коваль?
– Ні. Якщо команда добре грає і виграє, то зрозуміло, хто буде грати. Але тут дуже важливо вміти не зациклюватися на грі, важливо знаходити момент, як себе готувати. Найчастіше проблема молодих гравців, під впливом вдалих ігор, створюється інформаційне поле, і він перестає адекватно сприймати дійсність.
– З ким із захисників ти відчував себе комфортніше.
– Це Ващук і Федоров. Ми виросли разом і по життю йшли разом. З Федоровим з 7 років, з Владом з 12-13 років. Розумів їх з напівпогляду.
– Суперники часто намагаються вивести з рівноваги?
– Звичайно, але я ніколи сам не граю грубо. Хоча буває, коли мене змушують так діяти. Але сам я ніколи не буду грати грубо. Був епізод з Брнадау. У нього була якість, коли він міг зіграти підло. Ми грали в Києві. Іде передача в розріз, суддя свистить, я стелюсь, забираю м’яч, але Брандау виставляє ногу і проводить шипами по обличчю. У цій же грі в одному епізоді я стрибаю вперед, встигаю розвернутися, за інерцією викидаю ногу вперед і «вставляю» йому в голеностоп. Зробив це спеціально. Він все зрозумів. Потім грали в Донецьку. У Брандау була можливість вставити мені так, що мало не здасться, але він цього не зробив. Поплескали один одного по плечу і розійшлися.
– Кого ти побоювався найбільше? Хто був великим майстром?
– Так складалося, що мені завжди забивав Рауль. Також дуже небезпечний Мессі.
– Найбільше мені запам’ятався матч?
– За емоціями – це гра зі Швейцарією. Ще в Києві була на Кубок з «Шахтарем» гра. Я тоді відбив пенальті.
– Проблема договірних матчів. Фахівці кажуть, що досить вирішити питання з воротарем. До тебе підходили?
– Якщо хтось хотів би отримати в око, то міг би спробувати.
– Чим тобі запам’яталося спілкування з Лобановським?
– Це була людина непохитної волі, впевнений собі. При цьому з дуже тонким почуттям гумору. Він дуже добре розбирався в людях, знав, до кого який повинен був підхід.
– Пам’ятаєш індивідуальні бесіди з Лобановським?
– З воротарями він не розмовляв. Пам’ятаю тільки один момент. Після матчу «Спарта» – «Динамо» я пішов в сторону, щоб налаштуватися. Він тоді сказав: «Є матчі, які виграє воротар». І все. Лобановський завжди передбачав різні ситуації, чітко розумів, чого хоче. Пам’ятаю, коли «Баварія» комусь програла в Німеччині, а рознос Лобановський влаштував до нас. Всі були в шоці. З чим це було пов’язано? Можливо, до нашого ставлення до тренувального процесу.
– Лобановський любив театр. Був він сам актором?
– Він не грав, швидше жив. Проживав, не даючи волю почуттям. Ніколи. Були періоди, коли йому було погано, були проблеми зі здоров’ям, але він завжди це приховував.
– Неформальне спілкування з ним у тебе було?
– На жаль, немає.
– При тобі, йому стало погано в Запоріжжі?
– Так. Але ми не думали тоді, що все може обернутися. Після гри всі переживали. На жаль, впевненості в словах тренерського штабу не було ніякої. У Дем’яненка були сльози в очах. Михайличенко теж нічого не показував.
– Хто ще з тренерів справив на тебе враження?
– Складно сказати. Думка є про багатьох тренерів, але когось виділити не можу.
– Зміг би Лобановський зараз впоратися з легіонерами?
– Здається, це він говорив: «Один легіонер – проблема, два – погано, три – катастрофа».
– Легіонери – це проблема нашого чемпіонату?
– Є різні легіонери. У деяких з них можна багато чому повчитися. Неважливо, яка графа стоїть у тебе у відомості. Ти повинен виконувати те, що від тебе вимагають. Потрібно знати і поважати історію свого клубу.
– З приводу відомості. Гравці знають, хто скільки отримує?
– Не знаю. Особисто я цим ніколи не цікавився. Але при цьому я питаю з усіх однаково. На футбольному полі вимоги для всіх однакові. Неважливо, за яку збірну ти граєш і скільки грошей отримуєш.
– Скільки років ти вже в «Динамо» в основному складі?
– Це вже 21-й сезон. Я прийшов в першу команду 18 грудня 1993 року. Звичайно, я розумію, що у мене вже не ті можливості, як раніше. Тому у свій час і відмовився від ігор збірної. Мої м’язи вже не завжди витримують. Якось поїхали грати в Швейцарію і після штучного покриття відразу ж почалися проблеми.
– У скільки років ти збираєшся закінчити?
– У мене контракт до кінця цього чемпіонату. Якщо все буде продовжуватися, як в останній місяць, то продовжувати його не буду. Не хочу бути тягарем для клубу.
– Чим будеш займатися після кар’єри?
– Я все життя віддав футболу. Подивимося. В політику не піду точно, поки я діючий футболіст.
– Яшин курив і навіть пив. Ви курите?
– Не курю. Хіба що іноді можу викурити сигару. Люблю вино.
