За час каденції нинішнього керівництва ФФУ найбільшою кількістю матчів дискваліфікації «нагороджувалися» гравці київського «Динамо».
Відомий російський спортивний журналіст Олег Спаський колись написав книгу під промовистою назвою «За кого вболівають журналісти?».
В ній повідав про те, як важко залученим у великий спорт акулам пера залишатися нейтральними. Безперечно, нелегко. Так чи інакше, певні симпатії ні-ні, та й прослизнуть у медійників. Як правило, ці симпатії обумовлені місцем народження газетяра.
Тому не дивно, що ЗМІ донецького походження обрушили водоспад критики на футболіста «Дніпра» Ніколу Калініча, нібито свідомо отмахнувшегося рукою в боротьбі проти Степаненко в недавньому поєдинку «Шахтар» – «Дніпро». В результаті, Тарас, навколо правомірності участі якого в матчах останніх турів зламано чимало списів, на якийсь час втратив свідомість, а ще через кілька хвилин був замінений. Природно, донецька сторона вимагає зразкового покарання дніпропетровському хорвату.
Якщо придивитися уважно до епізоду, то, думаю, стане очевидним, що Калінічу дуже складно було не змахнути рукою при боротьбі зі Степаненко. Впевнений, що хорват і не припускав, до яких наслідків може призвести ця відмашка. Якщо вести мову про дискваліфікацію Калініча, то, думаю, можна обмежитися одним матчем. Тарасу ж бажаю якнайшвидшого одужання і відновлення ігрових кондицій.
На жаль, дуже запекла боротьба за м’яч стала бичем сучасного футболу. У верховій боротьбі чимало гравців використовують лікті переваги над суперником. Пам’ятається, кілька років тому гірник Фернандінью був постфактум дискваліфікований за удар суперника ліктем у виїзному матчі проти київського «Арсеналу» (до речі, новина про можливе відновлення професійного статусу «канонірів», яка пройшла кілька днів тому, думається, порадує не тільки нечисленних прихильників цього клубу, але і всіх тих, хто щиро переживає за український футбол). Термін дискваліфікації – одна гра, а суперником «Шахтаря» в пропускаемом Фернандінью матчі виступав… маріупольський «Іллічівець». Багато гірники втратили від неучасті в тій грі одного з тодішніх лідерів команди? На це питання ви без праці відповісте самі.
У березні 2013 року гравець «Карпат» Ігор Пластун в матчі проти «Чорноморця» відмахнувся від одесита Кирила Ковальчука ногою, завдавши удар нижче пояса. По ходу матчу львів’янин не отримав дисциплінарних стягнень. Але постфактум КДК ФФУ дискваліфікував нестриманої футболіста на три гри. В осінній частині того ж чемпіонату завинив динамівець Тайє Тайво. Він відмахнувся рукою, завдавши відчутного удару харків’янину Шав’єру. Підсумок – триматчева дискваліфікація. Ну і, звичайно, не можна забути епізод з Денисом Гармашем в «класико» на «Донбас-Арені» у вересні 2012 року, коли спровокований фанами киянин показав непристойний жест трибун. За це Денис також отримав трійку матчів вимушеного відпочинку.
За матірну лайку на адресу арбітра (привіт Тарасу Степаненко) в свій час був покараний позбавленням права грати в трьох матчах в ту пору дніпропетровець Олександр Алієв. Тільки от, на відміну від Тараса, майстер стандартів висловив свою думку Феміди, яка обслуговувала вікопомний матч «Зоря» – «Дніпро» (саме в ньому дніпропетровці помилилися з числом легіонерів на полі), не на футбольному полі, на очах у глядачів, а в підтрибунних приміщеннях.
Сам футболіст прокоментував рішення КДК ФФУ так: «Не стану заперечувати, що я образив арбітрів, але хочу зауважити, що це сталося після гри і не на полі. Виходить, якби я зустрів суддю на вулиці і сказав йому все, що думаю, це теж дало підстави внести мої слова в протокол та відсторонити на три гри? Де логіка і справедливість? Не думаю, що я перший футболіст, який втратив контроль над своїми емоціями після матчу. Але не пригадую, щоб раніше когось дискваліфікували за подібні речі».
Таким чином, ми можемо бачити цікаву, але навряд чи дивовижну картину: за час каденції нинішнього керівництва ФФУ найбільшою кількістю матчів дискваліфікації «нагороджувалися» київські динамівці. Гріхи ж гірника Фернандінью були розцінені як несуттєві. Підкреслю, що ми говоримо виключно про епізоди, які вислизнули від уваги Феміди по ходу матчів. Був, правда, прецедент іншого роду. Триматчеву дискваліфікацію відбув і ще один киянин Євген Хачеріді за те, що штовхнув ногою одесита Лучана Бурдужана. Цікаво, що в цьому випадку арбітр матчу Анатолій Абдула не пропустив епізод і зробив навіювання киянину. Але цього КДК здалося мало, і постфактум Євгена дискваліфікували. Цікаве питання, наскільки правомірною постматчевая дискваліфікація за мотивами тих епізодів, які арбітр бачив і прореагував під час матчу так, як вважав за потрібне?
Як би те ні було, неналежну поведінку на полі має бути покаране, навіть якщо по ходу гри арбітр упустив з виду той чи інший епізод. У неотелевизионную епоху високі технології допоможуть встановити порушника і визначити його провину. Тільки от чому за аналогічні проступки до гравців одних клубів застосовуються максимально ліберальні стягнення (якщо не сказати, осуду, а то, взагалі, – пожурили і вистачить), а до інших – максимально суворі?
…А журналісти будуть і далі вболівати за команди своїх рідних міст, щоб відбілити своїх улюбленців і очорняючи опонентів. Давайте все-таки підемо від підкилимної гризні, подвійних стандартів у дисквалификациї, дешевого піару. Наш футбольний будинок відчуває потрясіння разом з усією країною. Невже не можна за прикладом ультрас об’єднатися? Добре ім’я адже дорожче заробленого неправедним шляхом чемпіонства, чи не так?
