Задача з одним невідомим. У тренера національної збірної у списку значаться три форварда. Кращий з них отримав травму. Той, хто зазвичай виходить в основі, не забиває вже півроку. Третій – і забиває рідко, і досвіду у нього зовсім мало. Питання: на кого робити ставку, якщо потрібно обіграти аутсайдера групи?..
Напевно, ви здогадалися, про що йдеться. Напередодні матчу з Люксембургом Михайло Фоменко в черговий раз зіткнувся з кадровими проблемами, одна з яких стосується якраз переднього краю. Тренер нашої збірної катастрофічно обмежений у виборі нападників належного рівня..
І проблема, насправді, не в тому, що, скажімо, у Зозулі цієї осені збився приціл, а Селезньов розгубив форму. Роман і раніше особливо не розсипався гольовими феєрверками, а Євген – ну давайте відверто – ніколи не вважався ключовим нападником головної команди країни.
Проблема – в тенденції. Форварди, досить гострі і по-справжньому забивні, в Україні останнім часом, взагалі, у великому дефіциті. Майже відсутні, як клас. Подивіться, як виглядає топ-десятка бомбардирів поточного сезону в УПЛ – і все стає ясно.
«Футбольний клуб» спробував розібратися, в чому причина такої ситуації, а в якості експертів привернув успішних в недавньому минулому бомбардирів.
ЇМ НЕ ДАЮТЬ ВОЗИТИСЯ З М’ЯЧЕМ В ДИТИНСТВІ
Олег САЛЕНКО, найкращий бомбардир ЧС-1994:
– Нападників рівня збірної у нас, дійсно, небагато. Але це й не дивно, якщо згадати, що у провідних українських клубах довгий час було дуже багато іноземних гравців цього амплуа. Але зараз ситуація змінюється в нашу сторону. І я б не став говорити, що все так сумно.
Крім тих, кого ми звикли бачити в збірній, з’явилися нові хлопці. У «Динамо» заграв Кравець, який вміє краще за всіх втекти і завжди готовий це зробити. Шкода тільки, що він вилетів з ладу з причини травми. У тій же «Зорі» непогано проявив себе Будковський, перспективний форвард таранного типу…
Є ще пара гравців у клубах-середняках. Але цим виконавцям ще потрібно доводити і проявляти себе, щоб піти на підвищення. Для нападника, так як для гравця будь-якого іншого амплуа, щоб стати класним майстром, потрібна не просто регулярна практика, а регулярна практика на високому рівні. Не тільки в чемпіонаті України, але і в єврокубках. Саме такі футболісти можуть посилювати національну команду.
А, взагалі, тут ще дуже багато залежить від дитячо-юнацький шкіл, в яких все і закладається. У нас забагато всяких нормативів, а дітям потрібно в першу чергу давати возитися з м’ячем, як це роблять в Іспанії. І особливо це важливо для тих, хто грає в нападі.
Тому що форвард повинен вміти обіграти суперника і накоротке в чужій штрафній (цього мене свого часу навчали насамперед), і на швидкості обробити м’яч, і обов’язково зіграти на випередження. У нас же виходить нападник – розганяється, а техніки зі швидкісним мисленням не вистачає. Цим моментам, якщо вже хлопця готують у форварди, потрібно приділяти величезну увагу з самого початку. Тоді буде толк.
Ну і треба відзначити, що у футбол за останні роки змінився… Це пішло після того, як іспанці все повыигрывали, діючи за схемою з одним форвардом. Зараз ті ж крайні півзахисники – от, приміром, наші Ярмоленко і Коноплянка – фактично грають, як нападники, атакуючи з країв. А клас цих двох гравців вже точно сумнівів не викликає.
***
ЇХ ПОГАНО ВЧАТЬ ВІДКРИВАТИСЯ
Олег ВЕНГЛИНСЬКИЙ (найкращий футболіст України-2003):
– Нападники-то є, але от якісних замало, дефіцит, дійсно, простежується. Я маю на увазі таких нападників, які регулярно забивають голи. В той час, коли я грав, таких виконавців було все ж більше. Так майже в кожній команді вони були.
Зараз, як мені здається, більшості наших нападників не вистачає вміння правильно і вчасно відкритися для передачі, часом навіть баражуючи на стрічці. В нашій справі – це дуже важливо. І тут коріння йдуть у дитячо-юнацький футбол. В цей час гравець отримує, так би мовити, базові знання, а потім, по ходу кар’єри, він шліфує те, чого його навчили. Знову ж за допомогою тренерів. Можу точно сказати: форвардами не народжуються, ними стають.
Пояснити на своєму прикладі? Футбольні тонкощі мені спочатку розкладав по поличках прекрасний дитячий тренер «Динамо» Віктор Кащей, який сам колись був класним нападаючим. Він часто повторював: форварду зовсім необов’язково перемагати за кілька захисників, витрачаючи сили, яких потім може не вистачити для вирішального удару – досить вчасно відкритися.
Потім, вже у «Динамо-2» багато корисних уроків виклав Володимир Онищенко. Іноді він був жорстким, але його критика була відмінним стимулом. Ну і поради знову ж цінні давав. Саме він навчив мене, як правильно розпоряджатися м’ячем поблизу воріт: «Якщо воротар стоїть на прямих ногах – бей низом, якщо він починає стелитися – верхи». Начебто все просто, але це ж так важливо! До речі, Онищенко не тільки розповідав, але і показував. Вже будучи в солідному віці, бувало, так возив нас, 20-річних, по полю, що ми лише роти роззявляли. Там було, що підглянути.
Ну і з Євгеном Кучеревським, завдяки якому я остаточно розкрився як футболіст, мені пощастило. Він до нападником завжди ставився по-особливому, плекав їх, ні в чому не обмежував, не заганяв в якісь рамки, дозволяв імпровізувати. Напевно, тому в його командах форварди завжди, як на крилах літали, і чимало забивали.
Ось така історія, якщо коротко. І зараз, працюючи з хлопцями в рідному клубі, я нерідко використовую те, що отримав від цих чудових тренерів. До речі, у нас в «Динамо» займається чимало дуже гарних і перспективних хлопців. Дивлюся на них, згадую себе в їхньому віці, і визнаю, що порівняно з ними багато чого не вмів. Зрозуміло, що лише час покаже, чи виростуть вони в хороших футболістів. Але знаєте…
У Остапа Бендера є така фраза: «Раз в країні ходять грошові знаки, то повинні бути люди, у яких їх дуже багато». У нашому випадку можна сказати так: раз у нас в країні стільки команд, дитячих шкіл і тренерів, то повинні бути і хороші нападники.
А повертаючись до теми збірної… Я вважаю так: грати повинні ті, хто перебуває в кращій формі, а це вже визначає тренерський штаб. Хлопцям же, хто б там не вийшов в Люксембурзі, можу побажати тільки удачі.
***
ЇМ НЕ ДАЮТЬ АТАКУВАТИ
Олександр КОСИРІН (кращий бомбардир чемпіонату України-2004/2005):
– У нас занадто багато клубів грає від оборони. Тренери побоюються ризикувати, побоюються, що підуть в атаку великими силами і отримають контру. Тому-то класних нападаючих і не вистачає. Практикуватися можливостей небагато. Так, загалом-то, і в наш час було.
Ми з хлопцями недавно згадували. У 2005-му я в «Чорноморці» став кращим бомбардиром чемпіонату з 14-ма м’ячами, з яких штук п’ять забив з пенальті. Олег Блохін, пам’ятаю, тоді ще говорив: мовляв, що це за нападник, який так мало забиває?..
Так от тоді у одеського клубу теж була така тактика – у більшості матчів ми грали другим номером, занадто багато часу проводячи на своїй половині поля. Ну і як тут багато заб’єш? Потім, пам’ятається, перейшов в донецький «Металург», де робилася ставка на атакуючий футбол і контроль м’яча, і відразу результативність підросла.
До речі, наша ж збірна теж загалом-то грає від оборони. Тому і Зозуля, як правило, там в основі – у нього дуже хороша швидкість, він відмінно чіпляється за м’яч у штрафному майданчику. Селезньов – менш швидкий. Він, скоріше, форвард таранного типу. І випускали його, зазвичай, коли потрібно було рятувати гру, продавити чужу оборону.
Ну а те, що в першій половині нульових українських нападників було побільше – так це просто покоління таке підросло. В житті ж теж буває біла смуга, чорна. Так що треба почекати – нові хороші форварди з’являться.
Та той же Будковський, якщо не знизить вимог до себе, може вийти на дуже пристойний рівень. Ну а якщо дивитися трохи далі, то головне, щоб наші дитячі тренери приділяли більше уваги роботі з м’ячем. Як це робиться за кордоном. Адже чим відрізняються легіонери від наших гравців? Пластикою. Нас часто називають «дерев’яними», а вони – як пластилін: робота гомілкостопа, суставчіков, поводження з м’ячем… Творять, одним словом, на полі. Адже все це в дитячо-юнацькому футболі і закладається.
***
ЇМ ЗАВАЖАЛИ ЛЕГІОНЕРИ
Андрій ВОРОБЕЙ (кращий бомбардир чемпіонату України-2000/2001):
– Українським нападаючим в останні роки просто не вистачало ігрової практики. В більшості наших клубів, формуючи склад, робили ставку в атаці на іноземців: попереду південноамериканці, а наші – в обороні. Ну так було, принаймні, в провідних клубах, на базі яких будується збірна. Виняток становив тільки «Дніпро». Так що звідки тут достатку українських нападників взятися?
Але в той же час я не вважаю, що у нас з форвардами зовсім вже погано. Для збірної, на мій погляд, їх у нас достатньо. Крім тих хлопців, яких викликав Михайло Фоменко, є, наприклад, Селезньов і Гладкий – обидва досвідчені, з хорошим гольовим чуттям. На них можна розраховувати, навіть коли вони не регулярно грають у своїх клубах.
Будковський? Він молодий ще, але треба ж колись починати. Я свого часу був у його нинішній ситуації. Нічого – вийшло само. Тренери давали грати, довіряли. Так що я б зараз, можливо, зробив би ставку на Філіпа. У нього є постійна ігрова практика, він в непоганій формі.
Але тут потрібно враховувати ще й плани Михайла Фоменка. Як він збирається будувати гру команди, якою буде тактика? Від цього і залежить вибір форвардів.
Так, той же Зозуля не забиває давно. Але по самовіддачі до нього претензій бути не може. Він все одно в кожному матчі бореться, буцається, виконує величезний обсяг роботи, відволікаючи увагу захисників на себе і створюючи шанси для партнерів. Словом, тут нюансів вистачає. Ну і повинно ж Роману в кінці-кінців прорвати?!.
