Глава ФФУ Анатолій Коньков третій рік набирає вісти абсолютно ніякого функціонера. До яких пір вітчизняний футбол буде страждати від наслідків насильства, вчиненого в свій час оточенням нині побіжного президента?
В одній з найбільших англійських версій історії світового футболу, що побачила світ чотирнадцять років тому, Україні присвячені такі рядки:
«З урахуванням того, що київське «Динамо» вважалося одним з найсильніших клубів Європи, дебют України на міжнародній арені в якості самостійного держави став серйозним розчаруванням. Мало хто міг припустити, що українці програють словенцям у стикових матчах відбіркового турніру до чемпіонату Європи 2000 року.
В даний час український футбол відчуває чималі труднощі».
І все. Лише на частку Македонії і Сан-Марино випало ще менше тексту. Якщо судити по строкажу, то можна подумати, що ходять в гігантах європейського футболу не лише Англія, Іспанія, Німеччина, Італія та інші Португалії з Франциями, де постійно днюють і ночують престижні призи, але і Норвегія з Польщею, Уельс з Шотландією та Ірландією, Туреччина зі Швецією та Швейцарією…
Волею небес ставши самостійною державою, ми запустили не тільки футбольне справу. Природу безтурботності, що охопила населення колишньої радянської республіки, найточніше характеризує епопея з Януковичем. У блатному співтоваристві, звідки той родом, його спеціалізація викликає презирство; там він був і буде вічним днювальним. А з нашої нелегкої руки став царем…
Але все минає. Своє святкове відчуття свободи ми не могли не одягнути в солдатську шинель. Розслабишся з такою сусідкою, як путінська Росія, – і втратиш не тільки Крим, але і свободу разом з вірою в людство. І хіба не приємно для людей футболу, що державні мужі України обрали його підмогою духу нації в годину випробування громадянською війною?!
От тільки ніяк не второпаю, чому безкомпромісність моменту не підказує керівництву нової України необхідність позбавити вітчизняний футбол від наслідків насильства, вчиненого в свій час оточенням президента, нині втікача. Мається на увазі вручення повноважень голови національної федерації футболу Анатолію Конькову. Анатолій Дмитрович був неймовірно гарний у своєму ігровому амплуа, але в ролі ватажка футболу України він третій рік тільки тим і займається, що набирає вісти абсолютно ніякого функціонера. Подібні явища були нормою при Януковичі, але сьогодні пробив годину трибунів, кличуть на злам рутини! Ми ж у своєму футболі все ще терпимо штабну публіку, яка іменується в просторіччі «ні рибою, ні м’ясом».
Майстрам спортивних єдиноборств добре відома ця істина: доблесть в’яне без боротьби. Не завадило б і нам взяти її на озброєння…
