У «Дніпрі» він довго чекав свого часу. Чекав, коли про нього заговорять. І ось – заговорили! При цьому на футбольному полі хорват, здається, не робить нічого особливого, а просто якісно виконує свою роботу…
…опинившись у потрібний час у потрібному місці. Начебто нічого складного, і це якось не дуже співвідноситься з менталітетом дніпропетровської команди, яка звикла сама собі створювати труднощі…
Тим приємніше здивувало недавнє повідомлення про те, що ФК «Дніпро» підписав з Ніколою Калінічем новий п’ятирічний контракт. З цієї теми ми й почали розмову з одним з кращих на даний момент бомбардирів чемпіонату України.
«Маркевич вчить грати низом»
– Нікола, легко заплутатися, намагаючись порахувати, скільки сильних легіонерів в 2014 році покинули чемпіонат України, не захотів миритися з ситуацією в країні. І ось, півмісяця тому стало відомо, що ти підписуєш з «Дніпром» нове тривале угоду. Як зважився на це?
– Чесно скажу, особливих роздумів не було. Все відбулося без зайвих питань. Запропонували – я підписав. Зрештою, я маю в «Дніпрі» хорошу ігрову практику і цим дуже задоволений.
– З фінансової точки зору пропозицію також виявилося вигідним?
– Воно було досить конкретним, і ми з агентом прийшли до висновку, що є сенс і надалі залишатися в «Дніпрі». Мені подобається в цій команді. Оскільки я ніколи раніше не вигравав національну першість, дуже хочу стати з «Дніпром» чемпіоном.
– Згоден з тим, що, якщо розглядати весь період твоїх виступів у дніпропетровському клубі, то зараз ти знаходишся у своїй найкращій формі?
– Так, мабуть. На жаль, при Хуанде Рамосі ігрової практики у мене було значно менше, ніж тепер. А коли іспанський наставник все ж довіряв мені місце на полі, то ставив на позиції під нападаючим, яка ніколи не була для мене рідною. Рамос бачив мене більше в ролі відтягнутого форварда. А мені, в свою чергу, не вдавалося проявити себе в цьому амплуа з кращого боку. Зараз я набагато більше впевнений у своїх силах. Робота форварда – забивати голи, і я радий, що мені це вдається.
– За час, що ти знаходишся в «Дніпрі», наскільки добре ти дізнався партнерів, і чи добре вони дізналися тебе? Ти відчуваєш, куди в той чи інший момент може віддати пас Ротань, яким чином краще діяти в підіграванні з Коноплянкою і так далі?..
– Взаєморозуміння на полі – це основа всього. За три з половиною роки я добре вивчив кожного гравця. Думаю, ми розуміємо один одного.
– Наскільки важливо для тебе довіру тренера?
– Звичайно, дуже важливо! Коли в команду прийшов Мирон Богданович, то в розмові тет-а-тет повідомив, що дуже на мене розраховує. Мотивація у мене після цього піднялася, так що намагаюся в кожній грі виправдовувати довіру.
– Як на тебе впливає конкуренція з такими нападниками, як Зозуля і Селезньов?
– Вони гравці дуже високого рівня, які виступають за збірну України. Я б ще сказав і про Матеусе, тим більше що зараз він повернувся в стрій після великої перерви і має суттєво посилити нашу команду. Вважаю, що конкуренція йде тільки на користь всім нам, змушує рости. А у тренера з’являється більше варіантів – можна грати як в одного нападника, так і в два, і навіть три.
– Особисто тобі краще діяти одному в якості наконечника, чи все ж таки варіант в парі з Селезньовим або Зозулею подобається більше?
– Для мене головне – щоб моменти були (посміхається). Інше не суть важливо.
– Взагалі, якщо оцінювати гру команди зсередини, «Дніпро» Маркевича має багато відмінностей від «Дніпра» Рамоса?
– Мирон Богданович націлює нас на те, щоб ми якомога швидше розвивали атаки. І ще ми намагаємося більше діяти низом. Менше стало бездумних навісів. Це і є головні відмінності.
– Для тебе з твоїми антропометричними даними така коректива швидше небажана.
– Ні, те, що добре команді, добре і мені.
«Кризи немає. Бувають просто не наші дні»
– Чому «Дніпро» вкотре втрачає очки на внутрішній арені?
– Буває, трапляється просто не наш день. Візьмемо поєдинок з «Динамо», в якому ми поступилися – 0:3, хоча грали з киянами на рівних. Пропустити перший м’яч у простій ситуації після розіграшу кутового було дуже прикро. Одна неприємність спричинила за собою інші. При рахунку 0:1 ми були змушені розкриватися і пропустили ще два голи після контратак. Тим не менш потрібно не зациклюватися на невдачах, а дивитися вперед.
– Тобто, ти вважаєш, що ніякої кризи у «Дніпрі» немає?
– Звичайно, ні. У чемпіонаті ми програли тільки один раз. Зрозуміло, нічиї, тим більше з аутсайдерами, образливі. Але ми утримуємо друге місце в таблиці. Так що конкуренти нехай не розслабляються. Впевнений, у нас є сили поборотися з «Динамо», і з «Шахтарем».
– На даний момент ти входиш в трійку кращих бомбардирів чемпіонату України. Для тебе важливо бути в цьому реєстрі номером один?
– Звичайно, таке досягнення було б приємно. Але говорити про нього ще рано. Та й не це моя головна мета. Найважливіше – команда повинна перемагати…
– У себе на батьківщині ти вигравав гонку бомбардирів?
– Одного разу був до цього дуже близький, але не вистачило буквально одного м’яча.
«Я домосід, і в галасливих місцях мене не побачиш»
– Ти відчуваєш себе в Дніпропетровську своїм? Наскільки задоволений життям в цьому місті?
– Все нормально. Звичайно, трохи вільного часу. В основному перебуваю на базі, так і графік досить напружений – дві гри на тиждень. Так що якщо попросиш розповісти про моє життя в місті або про улюблених місцях, то тут я пас. Може, ще й тому, що за вдачею я домосід. Не дуже люблю вилазки по магазинах або ресторанах. Віддаю перевагу проводити час у спокійній обстановці.
– А як сприймаєш військові дії на сході України?
– Що тут сказати? У мене одне бажання – щоб все скоріше закінчилося. Хочу, щоб все у вашій країні налагодилося і перестали гинути люди.
– У тебе немає відчуття дежавю – мовляв, приблизно те ж саме ти бачив в Югославії у 90-х?
– Я тоді був ще дуже юний, в пам’яті мало що залишилося. Війна – це завжди страшно…
– Є те, чому ти найбільше сумуєш в Україні?
– (Після паузи.) Мабуть, ні чому не сумую. Мені взагалі ваша країна дуже нагадує рідну Хорватію. Ось в Англії, де я виступав до «Дніпра», все по-іншому було – починаючи з побуту. Напевно, тому я і не зміг прижитися на Британських островах. А тут – майже все знайоме. Навіть мову вивчив без проблем. Говорити почав трохи пізніше, але розуміти інших став уже в перші місяці.
«В Англії забивав у ворота «Мансіті»
– Ти згадав про туманному Альбіоні. Наскільки сильно англійська Прем’єр-ліга відрізняється від української?
– Британський футбол – це еталон. За два моїх року в чемпіонаті Англії не було жодного прохідного матчу. Всі важкі. «Блекберн», за який я виступав, – команда досить посередня, і нам було непросто змагатися навіть з суперниками середнього рівня… Український чемпіонат хороший, але проблема полягає в тому, що тільки три-чотири команди високого класу. В Англії навіть у колективах, які ведуть боротьбу за виживання, грають збірники різних країн. В цьому і складається перевага англійського чемпіонату.
– Який матч в Англії запам’ятався найбільше?
– Таких було багато. Можна згадати, наприклад, поєдинок з «Манчестер Сіті», який завершився внічию – 1:1. Я в ньому відзначився голом. Всього в чемпіонаті я розписався у воротах сім разів, забивав також в Кубку Ліги. Напевно, мої успіхи були б краще, якби я частіше з’являвся в основному складі…
– Відверто кажучи, «Дніпро» сильніше або слабкіше «Блекберна»?
– Навіть не знаю, як можна порівняти ці дві команди! Вони відрізняються всім. Різні футболісти, інші тактика і манера гри. «Дніпро» прагне виступати в єврокубках, перед «Блекберном» такі завдання не ставилися.
«Знову хочеться відчути смак ЄВРО»
– Останній матч у складі збірної Хорватії ти провів у 2013-му, так і не потрапивши в остаточний список гравців на ЧС-2014. З чим пов’язана така пауза у виступах?
– У нас були зміни на тренерському містку. Ніко Ковач, який зараз очолює національну команду, знайомився з багатьма футболістами, пробував різні варіанти побудови гри. Хтось йому підходив, а хтось-ні. Зараз, сподіваюся, знову все буде в порядку. Нас зі Стрінічем викликали в розташування збірної напередодні листопадових матчів з Аргентиною та Італією, але, оскільки ми приїхали з травмами, навіть участі в тренуваннях прийняти не змогли. Довелося повернутися у розташування клубу. За поєдинком з італійцями вже спостерігав по телевізору в Дніпропетровську.
– Тренерський штаб збірної цікавиться твоїми справами в «Дніпрі»?
– Звичайно, матчі чемпіонату України на хорватських телеканалах не показують, але в пресі турнір висвітлюється досить докладно. Так що, можна сказати, наставники в курсі основних справ.
– Ти брав участь у фінальній частині Євро-2012, нехай і не в ролі основного гравця збірної. Хотів би потрапити на наступний великий турнір у Франції?
-Так, звичайно. Той, хто відчув смак подібних форумів, обов’язково захоче відчути його знову. Це те, заради чого потрібно грати у футбол!
«Стадіон Бахрамова просто оглушив!»
– Мирон Маркевич якось обмовився, що чемпіонат країни для «Дніпра» на першому місці. Лігою Європи, в разі чого, можна пожертвувати?
– Ні, я б так не сказав. Кожен турнір по-своєму дуже важливий. Так, ми мріємо про національний золоті, але і виступ в єврокубках – це насамперед міжнародний імідж «Дніпра». У нас залишилося дві гри в групі. Найближча – в гостях з «Інтером». Оскільки в Києві ця команда нас здолала, постараємося взяти реванш.
– У попередньому поєдинку «Дніпра» в Лізі Європи з азербайджанським «Карабахом» ти став героєм – зробив дубль, приніс команді перемогу!..
– Гра видалася дуже складна – в першу чергу через ажіотаж навколо. В Україні мені такого давно бачити не доводилося. Вже на розминці 40-тисячний стадіон був практично заповнений. Вболівальники зустрічали і проводжали нашу команду оглушливим свистом. Взагалі рев цієї багатоголосої натовпу на протязі всього матчу мені чимось нагадав Хорватії – у нас теж хворіють несамовито!
– Я спостерігав за цим поєдинком на власні очі з прес-ложі стадіону імені Тофіка Бахрамова. Ще ніколи не зустрічав в одному місці стільки емоційних колег-журналістів! А коли ти забив другий м’яч – там трохи ноутбуки по сектору не літали…
– Та вже, азербайджанці – гарячий народ. Переконався в цьому на всі двісті відсотків.
– Той другий гол у матчі з «Карабахом» ти провів з якоюсь неймовірною позиції, перебуваючи спиною до воріт. Зумів ефектно розвернутися і пробити в падінні. Златан Ібрагімович позаздрив би тобі в цей момент…
– Звучить, напевно, нескромно, але координація рухів у мене завжди була на рівні. А з приводу Ібрагімовича – це ти в точку влучив. Він для мене еталон сучасного нападника. Не боюся зізнатися в тому, що Златан – мій кумир. Намагаюся діяти схожою з ним манері. Хоча, звичайно, ще багато чого мені не вистачає, але я вчуся у шведа, хай і заочно.
