Захисник «Шахтаря» В’ячеслав Шевчук дав велике і цікаве інтерв’ю.
ЛІГА ЧЕМПІОНІВ
– Чи вдалося вам уникнути ложки дьогтю, відзначаючи достроковий вихід в 1/8 фіналу Ліги чемпіонів?
– Ні, не вдалося. Осад є – ми не зуміли поборотися за перше місце, це засмучує найбільше.
– Згодні, що з такою грою у Шахтаря не дуже багато шансів у лютому проти суперників з першого кошика, які напевно будуть сильніше Порту і Атлетика?
– Я думаю, взимку ми якісно підготуємося і будемо сильніші. Я в цьому не сумніваюся.
– Шахтар втретє виходить в лютневу Лігу чемпіонів. Який підбір гравців потенційно найсильніший?
– Я думаю, у тієї команди, що два роки тому виходила з Вілліаном, Мхітаряном. Фантастичні гравці! Нехай ми і програли Боруссії – дуже шкода, але вони адже тоді на якому ходу були. Десь нам не пощастило, вдома їх відпустили, а в Дортмунді свої моменти не реалізували.
– Про що говорили футболісти в перерві борисівської гри проти БАТЕ – треба встановлювати рекорди або економити сили?
– Про те, що треба продовжувати в тому ж дусі – про якісь досягнення не думали, сили теж не економили.
– Три гольові передачі в матчі – особистий рекорд?
– Для офіційних матчів – так. Раніше бувало на літньому зборі, здається, у Швейцарії – теж три гольових.
– На мій погляд, еталонний матч Ліги чемпіонів у вашому виконанні – минулий рік, домашня гра з ” Манчестер Юнайтед”. Яку гру топ-рівня можете назвати близькою до ідеалу?
– Я часто згадую наш перший лігочемпіонський сезон. Особливо – візит до Лондона. Адже тоді Шахтар ніхто не знав в Європі – команда якась з України, перший раз вийшла: напевно, у тому Арсеналі думали, хто вони такі взагалі?! А лондонці тоді входили в число кращих команд світу. Так от, той матч я відіграв дуже непогано. Особливо, як для 20-річного хлопця, який вперше вийшов на такому рівні.
– Хто із складу Арсеналі найбільше вразив?
– Та там 15 чоловік у них набиралося гравців топ-рівня, основа і запасні: Анрі, Бергкамп, Тоні Адамс, Пірес. Команда зірок! Дуже шкода, що тоді на останніх хвилинах втратили нічию. Суддя ще Арсеналу допомагав: спочатку Попова вилучив у першому таймі, потім перед перервою дивний пенальті поставив.
– До кого із зірок підходили після гри за футболкою?
– Так вийшло, що домовилися ще заздалегідь з Лужним Олегом Романовичем, який тоді був на дуже хорошому рахунку в Арсеналі. У Києві поряд базувалися молодіжна національна збірні. Я був капітаном ” молодіжки”, Лужний – національної. Я пам’ятаю, що Кварцяний тоді теж приїхав у Київ, покликав нас і казав, як йому приємно, що його два вихованця – капітани двох збірних. Тоді я з Олегом Романовичем і щодо футболки домовився.
КВАРЦЯНИЙ
– Ваше найяскравіше враження від роботи з Кварцяним?
– Він не любить фальші. Якщо людина фальшивить, як на полі, так і в побутовому плані, Кварцяний буде його вбивати. Він завжди ділив гравців на дві категорії: ті, які боролися, віддавалися і орали і ті, хто піжонили, прибирали ноги. Найбільше він не любив, коли футболіст виробляли. Ось така людина: жорсткий, максималіст, дуже вимогливий.
– Кварцяний Вас коли-небудь вбивав?
– Ні, мене немає (посміхається). Ну, я ж не з тих футболістів, які свого добиваються за рахунок якогось неземного таланту: я завжди працював, завжди працював по повній. Це від претензій не рятувало: критики від Кварцяного все одно було достатньо, але в майбутньому мені це допомогло.
– Уявімо, що навесні в Шахтарі вам не запропонують новий контракт. Ви закінчите кар’єру або повернетеся в рідний Луцьк, дограти?
– У житті все можливо, нічого не загадую. Мені приємно ось що: всі говорять, мовляв, 35 років, кінець кар’єри, старий вже. І що, мені 35 і зараз час від часу телефонують з дуже пристойних клубів, запитують: залишаюся в ” Шахтарі”, або раптом буду щось шукати? Я ж хочу бути в ” Шахтарі ” до тих пір, поки буду потрібен, поки буду відчувати, що я на рівні. Якщо почну відчувати, що здаю, що вже не вище, а на одному рівні зі своїми конкурентами, то я перший скажу, що пора йти.
– Після вильоту від Вікторії в лютому ви сказали: «так Як ми не пройшли цю команду? Нам дуже соромно. Не можу зрозуміти, як таке сталося». Останній раз, коли ви відчували почуття сорому після матчу?
– Після будь-якого, який був програний. Починається самоаналіз – намагаєшся розібратися, де міг зіграти краще, де допустив помилки. Ще я дуже люблю переглядати свої старі матчі: п’ятирічної, десятирічної давності. Цікаво.
– Коли останній раз заглядали в архів?
– От якраз недавно переглядав уривки тієї лондонській гри з Арсеналом, ностальгував.
БРАНДАО
– З актуального питання: за що Зозуля в недавньому матчі Шахтар – Дніпро облив вас водою?
– Це емоції. Взагалі нічого незвичайного. Я на таке уваги не звертаю – розумію, що суперник теж на взводі, де емоції перехлестнули – ну, нічого страшного, проїхали.
– Ви коли-небудь билися на футбольному полі?
– Ні, ніколи.
– Прям ні разу?
– Жодного разу! Я розумію, що, якщо таке трапиться, то я підведу свою команду. Нехай мене б’ють один раз, два, десять – я не вдарю у відповідь, отримувати червону картку і підставляти команду не буду.
– У вашого колишнього одноклубника Брандао інша думка: він місяць проведе у в’язниці за побиття Тіаго Мотти. В Шахтарі він теж любив битися?
– На рахунок битися – не знаю, але гравцем був подленьким. З тим же Моттою адже він теж вступив нишком. В Шахтарі про ці його властивості теж всі знали.
– Як до нього ставилися? З тихою або гучного неприязню?
– Без неприязні. У кожного в голові свої деталі. Так і ставилися. Хоча при всьому при цьому я вважаю, що Брандао був дуже сильним форвардом.
КОНКУРЕНТИ
– За роки в Шахтарі ви конкурували з великою кількістю гравців, найдовше – з Рацом. Не повірю, що ви не зітхнули полегшено, коли Разван покинув клуб.
– Ну, ви так говорите, ніби після Раца я залишився один у команді. Є футболісти, які намагаються уникати конкуренції, є ті, які люблять конкуренцію. Я з другої категорії. Так, Містер більше довіряв Развану – це треба визнати, і я не вправі ставити під сумнів його рішення, тренеру видніше у будь-якому випадку.
– У вас виникало відчуття, що в цьому клубі вас недооцінюють?
– У мене виникало відчуття, що я не гірше. Але я віддавався на кожному тренуванні, орав і перебував у стовідсотковій готовності завжди. Зараз я виходжу на поле частіше, отримую від цього велике задоволення.
– У сезонах 2009/10 і 2010/11 в сумі ви провели 16 матчів з 60 в чемпіонаті. Вам пропонували піти в оренду для отримання ігрової практики? Чи бажали ви в той момент піти?
– Ні, я ніколи не хотів покинути Шахтар, хоча у часто виникали пропозиції – в тому числі і від інших провідних клубів України, але я їх навіть ніколи особливо не розглядав.
– Чому?
– Я не хотів залишати ” Шахтар”. Запитайте знову чому? Тут я до всього звик, відчував себе відмінно – і тоді, і зараз. Просто так склалося, що це мій клуб.
– Мрії пограти в Європі вам чужі?
– Чому ж, ні, не чужі. Наприклад, мене завжди приваблювала німецька Бундесліга. Думаю, це той чемпіонат, який міг би мені припасти до душі. Правда, вже, звичайно, серйозно про це можна не думати.
– Торік з вами конкурував молодий Едуард Соболь. В Україні гравцям такого віку довіряють рідко. Він – вундеркінд?
– Дуже тямущий хлопець, здатний. Сподіваюся, що в майбутньому заграє на високому рівні. Знаю, що Містер дуже високо оцінює його потенціал.
– Що являє собою ще один лівий захисник – Ісмаїлі? Для багатьох цей гравець – загадка. Тим більше зараз, коли він взагалі не грає.
– Ізмаїл – сильний захисник. Можете глянути, на якому рівні він виступав за Брагу в Лізі чемпіонів. Азеведо, прийшов влітку, – теж гравець найвищого рівня. З-за травм вони не завжди в обоймі, але сумніватися в якості цих гравців точно не варто.
КРОВ
– Що ви думаєте про ліміт на легіонерів?
– (після паузи) Я – проти ліміту. Вважаю, він тільки шкодить українським футболістам.
– Нетипова позиція для футболіста з українським громадянством.
– Я просто часто бачу на прикладі молодих футболістів, як ліміт штучно піднімає на них попит і тільки шкодить їхній кар’єрі. Дає якийсь миттєвий результат. Отримали контракт на п’ять років, хорошу зарплату, гарантію, що вона буде і далі – все, понеслася. Починаються якісь фокуси, падає бажання грати у футбол – то ніжка болить, щось ще. Раніше такого комфорту не створювали, в основу доводилося пробиватися через переломи і кров.
– Переломи і кров – це як?
– На початку моєї кар’єри так просто потрапити в основу було нереально. Я не буду називати імена і команди, але, щоб ви розуміли, як все було: старші гравці свої місця на старті просто так не віддавали, а били на тренуваннях, ламали. Притому ламали – в прямому сенсі.
– Ого.
– Так. У мене були реальні переломи. Наносили їх навмисно. Зараз зовсім по-іншому. До мене будь-молодий гравець може підійти, і я буду радий допомогти. Я думаю, це нормальна ситуація. Хоча навіть в Шахтарі субординація між молодими і ветеранами була присутня. Такого, щоб я підійшов до Ателькіну або Старостяку, бути не могло, вони до себе не підпускали.
– Повертаючись до ліміту: як вважаєте, ліміт вам допомагав на якомусь етапі кар’єри?
– Скажу відверто: я розумію, що в Шахтарі мене брали «під ліміт». Клубу потрібні були футболісти з українським паспортом, я на цю роль підходив. Я, правда, довів, що можу бути основним і без ролі ліміту. Зараз, до речі, у нас навіть в Лізі чемпіонів, як правило, виходить на поле п’ять українців. І адже там немає ліміту, а українці все одно грають. Так що, даремно все це. Тільки розслабляє молодь. Вони повинні працювати, як, наприклад, Дарійо Срна: на тренуваннях побивається, ніколи не пропускає. Не хочу себе нахвалювати, але я теж завжди в строю, тренування не пропускаю жодної за останні роки.
– Як вдається обходитися без мікротравм?
– Мікротравми? Ну, це така справа. Хтось ледве що – відразу до лікаря, відразу болить. Хтось може потерпіти, може зіграти через не можу. Тут вже індивідуально.
– Коли в останній раз доводилося виходити на поле з травмою?
– Розповім одну історію: весь минулий рік я догравав з переломом пальця. Кожен день – таблетки, уколи, знеболюючі – і так протягом місяця. Якщо лікувати відразу, то довелося б місяць втрачати – у вирішальній фазі сезону вже б не зіграв. Так що, доводилося брати взуття на півтора розміру більше, просити хлопців, щоб стукнули по нозі, так біль швидше відпускала, і – вперед!
ЛЕГІОНЕРИ
– Самий незвичайний легіонер, якого ви бачили в Шахтарі? Може, жив на базі Мхітарян?
– О, Генріх – прекрасний футболіст і дуже інтелігентна людина. Не тільки на базі жив, а ще й багато мов знав. Людина завжди прагнула перейти в європейський топ-клуб – йому це вдалося. Хто ще незвичайний? Ну, у всіх якісь свої нюанси…
– Про кого з бразильців, з якими перетиналися, можете сказати, що йому понад дан величезний талант?
– Про всіх. Серйозно. Кожен гравець, якого запрошують у Шахтар, вже від природи має величезні здібності. Інша справа, як ними розпоряджатися.
– Влітку 2007-го Шахтар придбав відразу двох зірок європейського масштабу. Нері Кастільо і Крістіано Лукареллі не мали бажання виступати за Шахтар?
– Ось в цьому весь запитання! Кастільо мав абсолютно божевільний потенціал. Він міг би стати одним з найкращих, а в підсумку ніде толком не заграв. Так що, він приклад непрофесіоналізму (про Кастільо – з липня цього року 30-річний мексиканець ніяк не може знайти собі клуб – прим.)
Щодо Лукареллі – там трохи інша історія. Чоловік провів все життя в Ліворно, там під нього була заточена вся гра, він звик до такого стилю. І тут, вже в серйозному віці він переїжджає в іншу країну, де зовсім інший футбол. Важко йому було адаптуватися. Не піди він через півроку – може, і показав би свій клас.
