Анатолій Іванович Ковзанів настільки своєрідний людина, що своєрідність його відчуваєш не відразу. На минулому тижні біля офісу Федерації футболу України, яку він очолює, за нинішнім київським міркам зібралося небагато – близько 500 осіб…
…Вони зажадали зустрічі з Коньковим. І в якості наочної ілюстрації своєї вимоги майданно-показово підпалили піротехніку і поскандували: «Ковзанів, виходь!».
Він, звичайно, не вийшов. Він взагалі рідко виходить. У тому числі з себе. І це зрозуміло. Це ще з його блискучого игроцкого минулого. Відмінний центральний захисник, яким він був у бутність свою гравцем «Шахтаря» і київського «Динамо», повинен володіти хорошою нервовою системою. І при цьому покрикувати на тих, хто грає попереду. Зараз попереду всього українського футболу сам Коньков. Тому він і став нетовариським.
Пославшись на хворобу, відмовився, наприклад, від зустрічі з президентом УЄФА Мішелем Платіні, який прибув до Києва в кінці минулого місяця для того, щоб обговорити подальшу долю кримського футболу. Довелося президенту УЄФА обговорювати це з президентом України. І, напевно, це на краще. Тому що незрозуміло, чим би закінчилася зустріч Платіні з Коньковим. Ще заразив б. Нетовариськістю…
А так виконком УЄФА 4 грудня прийняв рішення, згідно з яким з 1 січня майбутнього року Російський футбольний союз не зможе організовувати будь-які змагання на території Криму без згоди ФФУ, а футбольні клуби автономної республіки не зможуть брати участь ні в яких змаганнях, що проводяться під егідою РФС.
Анатолій Іванович, звичайно, потім в офіційному листі подякував Платіні за вирішення кримського питання.
«Це рішення, – сказано в ньому, – в черговий раз свідчить про турботу європейської футбольної сім’ї про близькому і є стратегічно важливим для майбутнього футбольного регіону, представник якого став першим чемпіоном в історії Всеукраїнських внутрішніх змагань («Таврія» Сімферополь, 1992 рік)».
Я коли це прочитав, відразу захотів Олегу Саленку зателефонувати і заспокоїти його. Не парся, мовляв, Олежка. Виявляється, твоє «Динамо» тоді (хоч і з бодуна) поступилося «Таврії» у вирішальному матчі не чемпіонату України, а «Всеукраїнських футбольних змагань». А першим чемпіоном було-таки «Динамо».
А «Таврію», звичайно, шкода. Добре, що Анатолій Заяєв до цього не дожив. Світла йому пам’ять. В пам’яті, крім нього, залишився ще й Шевченка. Не той, який зараз в покер грає, а Сергій, який увійшов в історію українського футболу тим, що забив гол у найголовнішому матчі першого чемпіонату України. І є щось символічне, що зіграний він тоді був у Львові, де зараз мешкає «Шахтар» з Донецька – міста, «завдяки» якому багато в чому постраждав футбол у нашій країні.
Постраждав і Ковзанів. Хоча, за великим рахунком, президент сам винен у тому, що не цікавий нікому – ні в Європі, ні в самій Україні. І його відставка лише справа часу. Її ініціатором стала Федерація футболу Києва (ФФК). Але особисто для мене у всій цій історії дивно те, що ця ж ФФК ще два роки тому одноголосно проголосувала за обрання Конькова президентом ФФУ, а зараз чи так само одноголосно – за його імпічмент.
Що ж сталося за ці два роки? Голова столичної федерації футболу Ігор Кочетов в інтерв’ю газеті «Команда» пояснив просто, аніскільки не бентежачись: «Два роки тому всі розуміли, що в країні змінилася влада, і кандидатура Конькова була висунута регіональними федераціями не за велінням серця і розуму, а, якщо хочете, за рознарядкою».
Все, далі мені це стало читати нецікаво. Хоча і наговорив там Ігор Миколайович багато чого всякого і різного.
Зараз влада в країні змінилася в черговий раз. І, судячи з усього, зміна Анатолія Конькова теж пов’язана з цим. Тому що сиди зараз і далі при владі донецькі, нікому діла не було до нинішнього президента ФФУ з його прегрешениями. Тому що вони були в канві гріхів всієї тієї влади.
Але в Україні все тече і все топиться. І все топляться. Конькова, звичайно, втоплять. Рано чи пізно. Швидше рано. Це зараз модно. І залишиться Анатолій Іванович в пам’яті хіба що як людина, яка на тренерському безриб’ї після відходу Блохіна зі збірної в «Динамо» тицьнув пальцем у свого друга Михайла Івановича Фоменко – і потрапив. В іншому правління Конькова залишиться сірою плямою.
Питання не в ньому, а в тому, скільки ще сірих плям опиниться в історії українського футболу, поки він «за рознарядкою» буде відданий українській політиці.
