Президент київського «Динамо» Ігор Суркіс підбив підсумок першої частини поточного сезону…
…прокоментувавши результати, яких досягла команда як на внутрішній арені, так і в Лізі Європи.
– Як загалом оціните першу половину сезону?
– В принципі, я люблю оцінювати сезон цілком. Але якщо вже говорити про пройденої половині сезону, я вважаю, що вона для нас складалася досить-таки вдало, успішно. Була виконана величезна робота і тренерським штабом, і самим футбольним клубом, у тому числі і вами, журналістами. Всі вносили свій внесок, працювали на першу команду. Я дуже задоволений, що Сергію Станіславовичу вдалося вибудувати вертикаль від дитячої футбольної школи до першої команди. Я завжди говорив, і буду говорити: якщо за нашу команду не будуть більшою мірою (а без легіонерів ми не обійдемося) грати наші хлопці-українці, то нічого нас не чекає в перспективі, розуміючи, що ця команда значить для вболівальників, в цілому для країни. Так, ми можемо на якийсь певний період обмежитися хорошими легіонерами, але кістяк повинні складати молоді українські хлопці, такі як Ярмоленко, якого ми в свій час забрали з Чернігова, як Гармаш, на якого ми свого часу звернули увагу.
Але ми не повинні тільки і робити, що шукати талановитих хлопців по всій Україні. Так, це добре, що працює селекція. Але ми повинні самі навчитися виховувати своїх хлопців, вибудувати в ДЮФШ таку філософію, таку стратегію, що б перспективні гравці (а мені кажуть, що у нас їх десятки) потім не пропадали. Ось це на сьогоднішній день основне завдання і філософія клубу – український тренер і українська команда. Природно, з сильними легіонерами. Але прерогатива повинна бути віддана українським хлопцям. Ось це моя мрія – створити таку команду.
– Знаменитий голландський футболіст і тренер Йохан Кройф у свій час зробив висновок, що у хорошого тренера може вирости лише той фахівець, який вміє робити роботу над помилками. По тому, як працює Сергій Ребрв, можна зробити висновок, що робота над помилками проводиться постійно?
– Ми всі говоримо, що Сергій Станіславович – молодий тренер. Але адже 40 років – це вже не такий молодий. Валерій Лобановський вже вигравав титули в ці роки. Сергій Станіславович працює не тільки над помилками команди, він працює і над своїми помилками. Це видно неозброєним оком. Він аналізує всі, і якщо він бачить, що в попередній грі була допущена помилка, він намагається хоча б нівелювати її вже в наступній грі. І це викликає певну повагу. Це важка праця. Для цього потрібно визнати, що ти допустив помилку, і наступного разу спробувати її виправити. Але в київському «Динамо» працювали і вперті люди, які від гри до гри робили помилки, але не намагалися їх виправити. Мені здається, найголовніше, що Сергію Станіславовичу вдалося правильно поставити тренувальний процес, який повинен бути в такій команді, як київське «Динамо», зайняти футболістів не так, що вони потренувалися вранці – і вільні, а щоб у них кожен день на протязі ігрового циклу був розписаний. Адже вони знаходяться на роботі і отримують за це заробітну плату.
Також важливо, що Сергію Станіславовичу вдалося створити хороший мікроклімат всередині колективу. «Один за всіх, і всі за одного» – це девіз нашої молодості, але він і зараз актуальний. Якщо є команда, є колектив однодумців, і футболісти, які дуже важко працюють, вірять у свого головного тренера, то, я запевняю вас, результат не змусить себе довго чекати.
– Навіть після невдач в іграх з «Олімпіком», «Ольборгом», не було ніякої істерики, трагедії ніхто не робив, команда рухалася вперед і розвивалася…
– У футболі взагалі ні з чого не можна робити трагедії. Якщо матч завершений, то це вже історія. Потрібно продовжувати працювати далі і вірити в той напрямок, яке тобі запропоновано. Якщо футболісти вірять у той напрям, який запропонував Ребров, і вони самі за своїм станом відчувають, що вони додають і в фізичних кондиціях, і в ігрових, то природно, вони вірять у те, що пропонує тренер і будуть це чітко виконувати. Важливим моментом є дисципліна на футбольному полі. Футболісти повинні чітко виконувати установку. Але дисципліна – це вже чинник того, що я назвав раніше – мікроклімату, де один за всіх, і всі за одного. Тоді всі будуть працювати на футбольному полі. Я вважаю, що у нас дуже сильні легіонери, таких у нас не було протягом цілого десятиліття. Всі хлопці перейнялися духом і хочуть щось виграти, і легіонери і українці. Так, склад сьогодні можна назвати українським, але легіонери, ті ж Ленс, Беланда, Мбокані, Велозу, Драгович, чудово доповнюють команду і також хочуть домагатися з командою перемог. Звичайно, не завжди виходить тільки вигравати, але не потрібно робити ніякої паніки, потрібно продовжувати працювати, і результат не змусить себе довго чекати.
– Довгоочікувану перемогу над «Шахтарем» у першому колі складно переоцінити і з емоційної, і з турнірної точки зору…
– Я б не робив акцент на перемогу над донецьким «Шахтарем». Ми виграли в одній конкретній грі, в цей день, цей годину, цю хвилину. Донецький «Шахтар» – дуже сильна, амбітна команда, яка може обіграти будь-якого суперника і в чемпіонаті України, і в Європі. Але на той момент ми були сильнішими. Ми використовували свої козирі, опинилися на один м’яч сильніше, ніж донецький «Шахтар». Але це не означає, що ми виграли, як кажуть, війну, ми виграли поки лише бій. Нас чекає дуже важка кінцівка чемпіонату. У «Шахтарі» зібрані досвідчені бійці, вони знають, як виграються чемпіонати. Природно, буде непроста боротьба. Якщо ми витримаємо цю напругу і будемо показувати ту якість гри, яку ми показували восени, природно, ще й трошки додамо, то я думаю, що ми по праву в цьому сезоні можемо претендувати на золоті медалі.
– Хто з гравців вас приємно здивував у першій половині сезону?
– Не хочу нікого образити, але я вам скажу відверто – перш за все, мене здивував Сергій Рибалка. Здивував своїм ставленням. Також мене здивував Артем Кравець, в якого я завжди безмежно вірив і всіляко робив все таким чином, щоб він залишався в команді. Тому що я не міг собі уявити ні на одну хвилину, що людина, яка так засяяв три-чотири роки тому, коли раптом все втратив. Такого не буває, я сам колись грав у футбол, може бути, не на такому професійному рівні, але я розумів, що можуть бути кращі кондиції, а можуть бути і гірші. Може бути, у нього була якась психологічна травма. Йому потрібно було самому повірити в себе. Я чекав цього моменту, і я дуже вдячний долі за те, що у мене, підкреслю, вистачило терпіння, і Артем повернувся. Я впевнений, що у нього ще буде дуже багато яскравих матчів, в яких він буде дарувати радість нам, вболівальникам, і ми будемо отримувати від гри задоволення.
– Хотілося б також оцінити внесок нинішніх ветеранів «Динамо» – Шовковського, Гусєва…
– Я б не вважав гравців ветеранами тільки за віковим принципом. У Шовковського, таке враження, настала друга молодість. Гусєв – також дуже важливий гравець у нашій команді. Він такий хлопець, який своїм ставленням, своїм професіоналізмом здатний зарядити більш молоде покоління.
Ярмоленко вже теж можна вважати старожилом в команді. Він молодий, але він показує хлопцям, з якими він дружить, тим же Сидорчуку, Макаренко, Безусу, що хорошою роботою можна добиватися хороших результатів. Мене вразило ставлення Ярмоленко до продовження свого контракту. Я вже не раз про це говорив, але хочу ще раз це підкреслити. Це патріотизм по відношенню до клубу. Вболівальники повинні любити його за те, що для людини головне – не гроші. Якщо б він не продовжував контракт, то через місяць вже міг би підписати його з будь-яким іншим клубом, і перейти туди влітку. Але він сам прийшов до мене і сказав: «Щоб прибрати зайві розмови, давайте продовжимо контракт на той термін, який ви будете вважати за потрібне». Знову-таки, хочу підкреслити, я не захотів пов’язувати його довгостроковим контрактом. У нас війна на вулиці, можна так сказати. Я йому запропонував продовжити контракт на рік, щоб його не смикали, не спекулювали. А якщо будуть пропозиції від якогось провідного європейського клубу, ми його розглянемо. Ось так ми з ним домовилися, потиснули один одному руки, і він продовжує працювати на команду.
Це викликає повагу, це приклад для тих хлопців, які якщо думають кудись піти, то повинні розуміти, що цього треба заслужити насилу – показати хороший результат, разом з командою щось виграти, і тільки тоді на тебе звернуть увагу в Європі, і тоді цивілізовано прийде трансфер, і тебе можуть купити. І це Ярмоленко, як нормальний хлопець, як батько, як добрий син своїх батьків, чудово розуміє. Також як, сподіваюся, розуміють всі інші хлопці. А люди, які грають заради того, щоб завтра розвернутися і піти при першій же можливості, нашій команді не потрібні. Але я вірю в те, що сьогодні таких людей у нас немає.
– У цьому році динамівська сім’я втратила кількох видатних особистостей, які пішли з життя…
– Мабуть, з цього треба було почати нашу розмову… Ми втратили Віктора Петровича Серебряникова, ми потерли Андрія Баля, з яким я останнім часом дуже тісно працював і співпрацював, ми втратили мого друга, я його точно можу так назвати, Валика Белькевича, втратили Андрія Гусіна… З цими хлопцями ми разом, можна сказати, що починали, з того моменту, як ми прийшли в клуб. Це непоправна втрата, і вболівальники, і ми всі працівники клубу, повинні про них пам’ятати. Якщо ми будемо пам’ятати, що вони будуть поруч з нами, жити в наших серцях. Ви, напевно, знаєте, що у мене в родині була трагедія, пішла з життя мати, загинув чоловік моєї племінниці.
Цей рік дуже важкий, його потрібно пережити. Але крім усього іншого тисячі наших співгромадян, які захищають нашу країну, які борються на фронтах, можна сказати, мирний час, теж покидають цей світ. І це не вкладається в голові. Ми повинні про них пам’ятати, ми, як футбольний клуб «Динамо» Київ, будемо робити все можливе, щоб їх сім’ям було легше. Ми не можемо охопити все. Але те, що ми можемо, ми зобов’язані робити, і я вдячний тим людям, які працювали на допомогу нашим захисникам вітчизни. Ми допомагали мирно. Ми купували медичні машини, медикаменти, теплий одяг, ми робили те, що на сьогоднішній день необхідно. Якщо ми будемо говорити тільки про футбол, у нас не буде розширюватися коло вболівальників. А ми повинні розуміти, що «Динамо» (Київ), крім усього іншого, при своїх можливостях – це ще і організація, яка несе мир і злагоду у суспільство. І я хотів би закликати тих, хто затіяв цю війну, щоб вони заспокоїлися і розуміли, що у всіх сім’ї, діти, всі хочуть жити в мирному, нормальний час.
– 2015 рік – особливе з точки зору дати, оскільки 40 років тому динамівці Києва виграли чемпіонат СРСР, Кубок володарів Кубків, Суперкубок УЄФА, по суті, ставши найсильнішим клубом Європи. Чи буде клуб якось відзначати цю дату?
– Ми проведемо певні заходи, тому що ця дата незабутня, з цього моменту «Динамо» Київ почало завойовувати свою європейську славу. Звичайно, багатьох з цієї команди вже немає в живих, включаючи головного тренера. Природно, ми будемо проводити матчі ветеранів. Нам всім разом потрібно нагадувати історію нашого клубу, доносити її до наших уболівальників і до всіх, хто любить футбол. Природно, 40 років – це велика дата, і тим, хто завойовував ці трофеї, напевно, буде приємно, що про них не забувають. Ми часто згадуємо людей, коли їх з нами вже немає. А ми повинні пам’ятати і живих, вони повинні відчувати нашу підтримку, відчувати, що вони нам потрібні, адже на їх славі, на тих традиціях, які вони заклали, ми намагаємося зберегти й примножити велике ім’я клубу.
– Який сьогодні ваш пріоритет, внутрішню першість чи Ліга Європи, враховуючи, що в 2015-му році київське «Динамо» має можливість поборотися за перемогу на всіх фронтах?
– Чемпіонат України – це інструмент для того, щоб грати на найвищому рівні в єврокубках. Природно, я маю на увазі виключно Лігу чемпіонів. Раз ми в останні роки грали в Лізі Європи, значить ми не були готові до Ліги чемпіонів. Вийти в Лігу чемпіонів і в шести матчах групи відчувати сором не хотілося б. Тому я себе заспокоюю думками про те, що краще ми будемо проходити етап становлення в Лізі Європи, підготуємося, щоб потім на рівних грати з грандами європейського футболу. Як мінімум, не гірше, ніж зараз це робить донецький «Шахтар». Але для цього потрібен час, потрібно обрости м’язами, потрібно створити боєздатну команду. А вивести будь-яким шляхом команду в Лігу чемпіонів, а потім сидіти на стадіоні і червоніти, не хотілося б.
У нас же були славні перемоги в Лізі чемпіонів, але були й безславні поразки. Хотілося б гідно грати в Лізі чемпіонів. Якщо ми в цьому році добре підготуємося, будемо вдосконалювати нашу гру і ставати ще сильніше, то, мені здається, наступною восени, якщо ми станемо чемпіонами або пройдемо кваліфікацію (ми ж не можемо зараз загадувати), ми там не будемо хлопчиками для биття. Для цього потрібен досвід. Навіть такий досвідчений тренер, як Луческу, весь час говорить про те, що у нього молоді хлопці, і вони повинні набратися досвіду. І ми це чуємо вже протягом багатьох років, хоча керівництвом клубу ставиться завдання рано чи пізно виграти Лігу чемпіонів. Я не буду ставити сьогодні таку задачу. Я навіть не буду ставити завдання виграти Лігу Європи. Ми дуже часто заявляємо, що ми хочемо, а в стані команда з головним тренером виконати подібну задачу, ми до кінця не знаємо. Сьогодні я сиджу в своєму кабінеті, як президент клубу, а коли починається матч я стаю таким же уболівальником, як і всі інші. Але потім, після матчу я можу поставити собі питання, чи все я зробив для того, щоб моя команда виграла. Пресі я можу відповісти так, як я вважаю за потрібне, але ти завжди повинен бути чесним перед самим собою.
Якщо ми будемо готові грати на самому престижному рівні, то вболівальники це побачать та будуть нам аплодувати. Таке було на моїх очах, це була команда, яку створив мій брат, коли він прийшов. У мене в пам’яті «Динамо» зразка 1999 року, коли команда була на найвищому рівні при тому низький рівень життя, який був у країні. Але ця команда збирала стотисячники і, я вважаю, зобов’язана була грати у фіналі Ліги чемпіонів. І тільки збіг якихось обставин завадило, щось не вийшло. Але така команда була створена. Ось і у мене мрія – створити таку команду, якій би наші вболівальники пишалися, і яка не просто брала б участь у Лізі чемпіонів. Головне, щоб команда грала, і цій команді аплодували на стадіонах. А якщо це буде, тоді ми будемо поступово ставити цілі.
Ось ми граємо в Лізі Європи, дасть Бог, пройдемо «Генгам», тоді будемо ставити завдання в залежності від жеребкування. Може бути, так поетапно ми всі прийдемо до тієї мети, над якою ми працюємо – виграти європейський кубок. Ми ж не працюємо тільки для того, щоб виграти один матч, один програти. Природно, мета клубу – виграти щось істотне. Сьогодні стоїть завдання виграти золоті медалі чемпіонату, Кубок країни і як можна далі пройти в Лізі Європи. А вже у міру того, як ми будемо проходити по турнірній дистанції в Лізі Європи, ми будемо ставити подальші завдання.
– Чи є у команди ресурс, щоб боротися на всіх трьох фронтах у весняній частині сезону?
– Коли була гра з «Металургом» після важкого виїзду в Полтаву, я зайшов після матчу в роздягальню. І за останні роки у мене вперше склалося враження, що якщо б хлопцям потрібно було зараз просто переодягнути футболки і грати ще 90 хвилин, вони б з величезним задоволенням погодилися. З однієї простої причини: вони почали отримувати задоволення від того, що вони роблять. А це дуже важливо. Коли ти граєш футбол, і отримуєш ще й задоволення, і у тебе складається – це дуже важливо.
