Вир пристрастей, який виник навколо особистості Анатолія Конькова, коли його, футболіста від Бога, угораздило очолити національну федерацію, якийсь час не викликав у мене емоцій…
Справа в тому, що мої уявлення про особистості Анатолія Дмитровича починали складатися за межами футбольного поля, у сфері, де проявляється вичерпно натура людини.
Коньков надавав моральну і матеріальну підтримку Віктору Канівському, нерозлучного друга моїх дитинства і юності, коли той впав в немилість у радянської влади. Справи давно минулих днів, але ж ефект давності років не поширюється на враження такого роду. Погодьтеся, здатність прийти на допомогу своєму ближньому в мить смертельної загрози для останнього – висока ступінь шляхетності.
На жаль, це безцінне якість не компенсує відсутності здатності тверезо оцінювати свою придатність до того чи іншого роду діяльності. Зразкова гра у футбол і повнокровне функціонування середовища проживання футболу – поняття не одного і того ж ряду.
Вже сам підбір Коньковим найближчого оточення, з яким він вирушив підкорювати вершини управління вітчизняним футболом, давав зрозуміти затятим футбольним тыловикам – перед ними простак. Зрештою найнахабніші з цієї породи демонстративно повернулися до нього спиною, терплячи до розмов крізь зуби. Тобто нормального входження в роль в Анатолія Дмитровича не вийшло. Бувалий сатрап в таких випадках малює якісь перспективи розвитку за своїм рецептам, кудись кличе, шукає і знаходить вузькі місця в підопічного господарстві, профілактично звільняючись від них під барабанний бій. Але у Конькова, провінціала, явно не виявилося під рукою замін потрібного калібру.
На цьому кар’єра Конькова-президента практично закінчилася. Які цілі його приходу в футбольну владу, що йому бачиться на футбольних горизонтах – по сей день залишається таємницею. Нудний лідер. Нудний до позіхання. Поет Євген Євтушенко охрестив це стан матір’ю всіх злочинів…
Валерій Лобановський якось зауважив: приголомшливі здібності Конькова-футболіста не викликають сумнівів, хоча суперечливість його характеру, що проявляється у життєвих ситуаціях, часом дає про себе знати і в грі, позначається на ній. Але це не завадило Васильовичу ввести Анатолія в тренерський рада, що складалася з шести чоловік.
Ніщо не завадило нашому футбольному співтовариству довірити піклуванню Анатолія Конькова національну федерацію футболу. Звідки ж узявся сьогодні цей вибух обурення – 94 відсотки голосів за його відставку?!
Не може бути й мови про некомпетентність «кандидата на виліт». Це якщо не торкатися тонкощів його поведінки як чиновника вищої футбольної гільдії – Анатолій Дмитрович і справді не навчений канцелярської ввічливості. А хто з нас навчений? Мова про інше: пройшло два роки каденції Конькова, але немає ні свіжих реформаторських ідей, ні хоча б спорадичних, що виникають інстинктивно зрушень у підвищенні ефективності всіх без винятку відносин в організації футболу професіоналів і аматорів, дітей і підлітків. Головний футбольний штаб зайнятий проведенням змагань. З приходом Конькова розумова робота тут вийшла з моди.
Таке явище в принципі чуже українського життя. Скільки б Поради не насаджували у нас режим рабської покори, відсоток мисливців жити виключно розумом партії і уряду тут залишався набагато меншим, ніж на російських просторах. І не коньковим подкапываться під цю особливість.
Те обставина, що Анатолій Коньков очолив Федерацію футболу України за недогляд насамперед інтелектуалів від футболу, розкриває істотний недолік всеукраїнського руху футбольних фанатів. Янукович побажав – Коньков футбольним президентом став! Такі порядки вже і в екваторіальній Африці не проходять. Висновок: необхідно створювати вболівальницькі об’єднання, клуби, здатні вести мовлення на тисячі кілометрів і проникати в усі зверхники кватирки. Хіба це українська доля – жити в країні, де на всю голову блатний хлопчик виявляється в змозі нав’язувати нам футбольних маршалів?!
Якось потрапила мені на очі сентенція одного гідного американця: «В навіженстві є надія, тоді як в звичайність – ніякої». При всій своїй футбольній великости Анатолій Дмитрович Коньков досить зауряден як особистість, що без втоми й доводить.
Тобто в якості ватажка безнадійний. І якщо ми невиправні у виборі на свої голови пересічних особистостей, то чи не спробувати нам варіант з навіженими?
