Оглядач «СЕ» – про зміни в керівництві вітчизняним футболом, які після що відбувся минулого тижня чергового конгресу ФФУ та призначення на березень 2015 року позачергового звітно-виборного стали неминучими.
«Футбол – інструмент політичного впливу і впливу на маси, а політика – інструмент впливу на футбол», – сказав мені якось керівник однієї з обласних федерацій. Після паузи додавши: «Але цей тонкий інструмент необхідно правильно налаштувати».
Сперечатися я не став – особливо в частині того, що велика гра може побічно вплинути на продуктивність праці цілих міст і навіть галузей. Футбол і справді – камертон настрою. Що ж до політики… Подиху політичних вітрів в нашій країні, як правило, тонко відчуває на собі і популярна гра. Прихід на Банкову донецького істеблішменту ознаменувався спробами захопити важелі управління і в українському футболі. Пам’ятайте графіті-кампанію «Суркіса – у відставку»? Цікаво, чи розуміли самі начертатели кострубатих букв на будинках, заправках і парканах, про що йдеться, або для них не принципово було, за що отримати пачку не самих великих купюр?
Тоді навіть люди, безмежно далекі від футболу, цікавилися перипетіями сутичок в кабінетах ФФУ. Втомившись від дотримання статуту цієї організації, що рвуться до футбольної влади готові були до здійснення негайної революції. З наскоку це зробити не вийшло. Але після Euro-2012 в результаті як відкритих, так і закулісних битв в крісло президента ФФУ сіл Анатолій Коньков, який запевняв футбольну громадськість в рівновіддаленість від основних футбольних полюсів України.
Цього тезу викликав саркастичну посмішку у шанувальників «Динамо» і «Дніпра». За час каденції екс-захисника киян і гірників на вищому футбольному посаді, за великим рахунком, питання про чемпіона не стояв. Повна відсутність призначених у ворота «Шахтаря» пенальті в певні періоди української футбольної історії стало вже навіть темою фанатського епосу на наших широтах.
Нині у нас політичні вітри дмуть в різні сторони. Синоптики в таких випадках кажуть: «Вітер – змінних напрямків». Тому і питання про керівництво футболом завис у повітрі. Не можна бути впевненим у стабільності політико-економічного будівлі в найближчому майбутньому – що говорити про футбольному! «У відставку не збираюся!» – такий лейтмотив останніх висловлювань Конькова. Але так чи інакше, ймовірність того, що 6 березня на позачерговому звітно-виборному конгресі ФФУ, що відбудеться зміна футбольної влади, досить велика.
Коло кандидатів? Прізвища Павелко, Кочетова або Бандурко приходять на розум першими. Проте так чи важлива роль саме першої особи? На жаль, поки так. Але як хотілося б, щоб система управління українським футболом була настільки стрункою, що навіть можлива некомпетентність одного з топ-керівників (а застрахуватися від цього нам, мабуть, неможливо) не зруйнувала цю будівлю!
Можливо побудова такої? Як по мені, так. Робота на український (а не якогось регіону) футбол – ось головний пріоритет! Важливо, щоб перша особа федерації не ставило перед собою мету (або не відпрацьовував завдання, поставлене кимось більш впливовим і грошовим) забезпечити домінування на внутрішній арені якогось клубу, а діяв у спільних інтересах – ігри, видовища, соціального явища. Як футбол ні назви, його багатогранність не виразити в одній фразі.
При всій повазі до Конькову-футболістові, а він зробив вагомий внесок у перемоги «Динамо» на євроарені у середині 1970-х років, будучи одним з кузнєцов світової слави київського клубу, як футбольний функціонер виявився несучасна. Не звинувачую прямо президента ФФУ зникнення з карти України багатьох відомих клубів за час його каденції (спрощенню піддалися всі дивізіони!), але й особливих зусиль, спрямованих на перешкоджання цього процесу, за ним не спостерігалося.
Зараз доводиться чути: чинний президент ФФУ, мовляв, дискредитував ідею призначення іменитих у минулому футболістів на цей пост. Не стану люто заперечувати прихильникам такої точки зору. Певне раціональне зерно в ній є. Разом з тим підкреслю: в нашому футбольному співтоваристві з’явилося покоління ветеранів, чия ігрова кар’єра припала вже на пострадянські роки. При цьому деякі з них мають досвід життя і гри на Заході, знають іноземні мови, володіють авторитетом і зв’язками в світовому футболі, не обтяжені ностальгією за комуністичним вчора.
Брак управлінського досвіду? Ви праві, відразу вибирати таких людей на вищий пост в нашому футболі передчасно, однак задіяти їх в роботі у ФФУ, думаю, варто…
