Кращий футболіст року за оцінками «СЭ» Андрій Ярмоленко – про яскраві події і розчарування, голах і промахи, минулому і майбутньому.
– Кращим гравцем прем’єр-ліги за оцінками «СЭ» ви стали вдруге поспіль. Напевно, рік, що минає, залишив більше приємних емоцій, ніж попередній?
– Ще б! Настрій піднялося не тільки у мене – у всієї команди.
– Найяскравіший спогад і найбільше розчарування цього року навскидку готові назвати?
– Якась подія виділити складно. В пам’яті залишається кожен гол, а кожен програш і навіть нічия залишають неприємний осад. Взяти, приміром, поразка нашої збірної від Словаччини, а «Динамо» – від «Ольборга». Або – втрату очок у зустрічі з «Олімпіком». І через час не дають спокою моменти, які повинен був використовувати, але не зумів. Тоді як сюжет програного або не доведеного до перемоги матчу міг змінити лише один гол.
БЛОХІН І РЕБРОВ
– Влітку ви говорили мені: якщо б не обіграли у фіналі Кубка України «Шахтар», можна було б замкнутися на базі і замість відпустки цілий місяць наполегливо тренуватися. Тепер, як я розумію, відправляєтеся відпочивати в зовсім іншому настрої?
– Звичайно! Лідируємо в чемпіонаті, з першого місця вийшли з групи в Лізі Європи… Виконали всі поставлені перед нами на кінець року завдання. Так що не бачу причин не порадіти результату і не відпочити.
– Те, як змінилася у нинішньому сезоні ваша команда, відзначають і фахівці, і прості вболівальники. Вся справа лише в зміні тренера?
– Не думаю, що тільки в цьому. Але і заперечувати важливість тренерського фактора безглуздо: Сергій Станіславович знайшов підхід до всім дітям без винятку, багато спілкується з нами. А для футболіста такий контакт з наставником вкрай важливий.
Плюс – ми, нарешті, зігралися і стали єдиним цілим. Адже приходять з інших чемпіонатів хлопцям, що не кажи, потрібен час для адаптації не тільки до манери гри команди, але й до культури країни, до атмосфери в колективі. Легіонери притерлися до нас, ми до них – і в цьому році стали показувати більш якісний футбол. А наш результат – лише наслідок цих обставин.
– Попрацювавши півроку під керівництвом Сергія Реброва, можете назвати три основні його відмінності від Олега Блохіна?
– Мені довелося попрацювати і з Сьоміним, Газзаєвим, Калитвинцевим, Литовченко, Лужним… Не хотілося б, перераховуючи, когось забути. (Посміхається). Всі вони – хороші тренери, і від кожного я намагався брати найкраще. У чернігівській «Десні» мене вчив цьому Сан Санич Томах, нещодавно, до речі, знову очолив запорізький «Металург». Кожному із своїх наставників я вдячний за позитивний досвід.
ГАЗЗАЄВ І КВАРЦЯНИЙ
– Тим не менше, особливе місце в ряду названих тренерів напевно займає Валерій Газзаєв. Не побоюючись критичних стріл, він наполегливо випускав вас на поле в стартовому складі…
– Звичайно, я дуже зобов’язаний Валерію Георгійовичу. Ми, на жаль, не бачилися з ним після відходу з «Динамо», але було б приємно зустрітися з ним зараз – наприклад, за вечерею – і, користуючись нагодою, ще раз подякувати за те, що він для мене зробив. По суті, Газзаєв відкрив мені дорогу у великий футбол. Адже не кожен тренер витримає тиск і критику, яким ваші колеги піддали його тоді за надмірну довіру молодому футболісту… (Сміється).
– Ваш перехід з чернігівської «Десни» у «Динамо» яскраво і в подробицях описав у своїй книзі Віталій Кварцяний. Читали?
– Так. Спочатку побачив витримки в інтернеті, а потім – вирішив купити книгу і прочитати цілком. Знайшов її, до речі, в динамівському магазині на «Олімпійському». Напевно, все, що там написано, близько до істини, але про деталі розмов Віталія Володимировича з президентами клубів я не знав.
– Замислювалися про те, що могли опинитися не в «Динамо», а у «Волині»?
– Природно. І вдячний долі, що став динамівцем, хоча, якщо чесно, граючи в першій лізі, був задоволений і увагою луцького клубу. А особливо – Кварцяного. Він – людина в нашому футболі відомий, харизматичний…
– Анатолій Дем’яненко колись прокоментував ваша поява в «Динамо» фразою: «Ось, у нас з’явився талановитий хлопець з 130-го кілометра», через час преса стала називати вас з його легкої руки новим Шевченка. Коли відчули, що хочете бути в футболі не повторенням іншого Андрія Миколайовича, а самим собою?
– Точний момент не назву. Але розуміння, що не станеш другим Шевченка чи Мессі, приходить з віком і досвідом, – хоча б тому, що всі футболісти різні. Бажання бути чиєюсь копією, а оригіналом природно для гравця з достатніми амбіціями. Але знаєте, я б не став заперечувати, якщо згодом хтось порівняв би молодого гравця з Ярмоленко. (Сміється).
ШЕВЧЕНКО І МІЛЕВСЬКИЙ
– Що-то переймали, граючи з Шевченком в одній команді?
– Звичайно, він багато чому навчив молодих динамівців. Хоча, траплялося, «пхав» нам, а ми у відповідь ображалися і відповідали. Але в основному – прислухалися до його порад. Адже людина чимало пограв на солідному рівні, отримав «Золотий м’яч». А значить, щось розуміє у футболі. (Посміхається).
– До вас два роки поспіль кращим за оцінками «СЭ» ставав тільки Артем Мілевський, який перемагав у 2008 і 2009 роках. Не раз доводилося чути, що для багатьох гравців він – найяскравіший приклад того, як не слід розпоряджатися кар’єрою. А в чому цей форвард – приклад для вас?
– Не думаю, що я маю право міркувати про його особисте життя і правилах поведінки за межами поля. Але якщо говорити про чисто футбольних моменти, коли в команді був Сьомін і тільки прийшов Газзаєв, Мілевський знаходився в божевільній формі. Скажу вам більше: Артем – один з кращих виконавців, з якими мені довелося грати разом в одній команді. Він дуже порядний хлопець, і я з ним досі спілкуюся.
– Якось на зорі динамівської кар’єри ви, ухиляючись від журналістів, виголосили стала знаменитою фразу: «Я не футболіст»…
– Пам’ятаю той випадок. (Весело сміється).
– А мені в цьому зв’язку пригадуються слова Дженнаро Гаттузо, який сказав одного разу: «Коли бачу, що витворяє з м’ячем Андреа Пірло, замислююся, а футболіст я». А про кого ви зараз могли б сказати те ж саме?
– Напевно, про Мессі або Кріштіану Роналду. А якщо копнути глибше – то про Зідана, Роналдінью, Роналдо. Про те, який «Зубастик». Напевно, з цими людьми в частині майстерності мені складно посперечатися.
«МЕТАЛУРГ» ТА ІНТУЇЦІЯ
– Здавалося б, у чемпіонаті України захисники давно повинні були вивчити ваші хитрощі, але, тим не менш, трапляються на них знову і знову. У чому секрет?
– Ну, я теж вивчаю манеру гри суперників, готуюся до кожної гри.
– Тобто манера захисників донецького «Металурга», між якими ви в одному з останніх матчів року прослизнули, немов у відкриті двері, була вам знайома до дрібниць? Чи діяли інтуїтивно?
– Коли отримуєш м’яч в штрафній, твоє завдання – загострити ситуацію. Захисникам складно: ти з м’ячем, і вони поняття не мають, яке рішення приймеш в наступну секунду – проб’єш, віддаси передачу або станеш їх обігравати? Тут є маса варіантів, і вибір залежить від тебе.
– Так чи інакше, вболівальники із захопленням згадують ваш гол «Металургу», визнаний найкращим у турі. А ви який із забитих в цьому році м’ячів згадайте, навіть якщо розбудити серед ночі?
– Я всі свої голи пам’ятаю, причому до дрібниць. Напевно, тому, що їх у минулому році було не так багато.
– З іншого боку, в минулому чемпіонаті ви забили 12 м’ячів, а за половину цього – вже дев’ять. Про що це говорить?
– Напевно, стабільності…
– …яка, як відомо, ознака класу.
– (Сміється). Ну, це не я сказав, а ви.
ІВАН ТА ІННА
– Забивши «Металургу», ви не тільки традиційно поцілували татуювання з ім’ям сина, але і проїхалися на колінах до кромки поля і привітали кого-то на трибуні. Якщо не секрет, кого?
– Там були батько і дружина. Після голу представився випадок передати їм привіт.
– Сина Ваню вони на матч захопили?
– Було дуже холодно. Але коли потеплішає, Інна обов’язково стане брати його на стадіон. Вона сама намагається не пропускати наших домашніх матчів.
– Якось ви, пам’ятаю, навіть вийшли на поле з сином на руках. Зараз Івану вже півтора року. Футбольні гени передалися?
– Брехати не буду: м’яч він штовхає, але більше захоплюється машинками, холодильником та усім, що світиться, телевізором, мікрохвильовою піччю, телефонами… Не залишаю надії, що з часом йому так само стане цікавий футбол. У всякому разі, для мене це відмінний стимул: грати так, щоб син захопився.
– Забивши три м’ячі за збірну в Люксембурзі, ви не тільки зробили перший хет-трик у кар’єрі, але і здолали рубіж у сто голів в офіційних матчах. А місяцем раніше, віддавши гольову передачу Сергію Сидорчуку в матчі з Македонією, вийшли в лідери за цим показником, обійшовши двох інших Андрєєв – Шевченка та Вороніна. До ста голів за «Динамо», які поки вдавалося забити Блохіну, Реброву, Шацьких і Шевченко, залишається всього 13 м’ячів. Коли очікувати підкорення цього рубежу?
– Сподіваюся, в найближчому майбутньому. Але щоб цього досягти, потрібно добре відпочити і плідно попрацювати на зборах. А головне – не зупинятися у своєму розвитку і не дозволяти собі думки, ніби всього досяг. І голи прийдуть.
СУРКІС І ДІД МОРОЗ
– Про круглу цифру динамівських м’ячів запитав не випадково. В останні пару років вас наполегливо сватають в серйозні європейські клуби, та й ви нещодавно продовжили контракт з «Динамо» всього на рік, давши зрозуміти, що не хочете залишати клуб вільним агентом. Не називаючи конкретну команду і навіть країну, скажіть: ви в курсі, хто зараз проявляє до вас найбільший інтерес?
– Скажу вам чесно: на мене виходили клуби, які пропонували підписати контракт. Але їм не хотілося платити компенсацію, а я порахував, що це буде негарно по відношенню до «Динамо».
– Вами цікавилися ті європейські клуби, в яких одного разу хотілося виявитися, або пропозиції не збігалися з мріями?
– Все збігалося. Але розумієте, я хотів би піти красиво, щоб задоволеними залишилися і вболівальники, і президент, і я сам. Щоб не довелося червоніти за свої вчинки.
– І немає зараз ніяких уявлень про те, коли може відбутися перехід?
– Ми домовилися з Ігорем Суркісом про конкретну суму відступних, вона прописана в контракті. Але для того, щоб мною дійсно цікавилися, я повинен показувати хороший футбол, забивати, віддавати гольові передачі. У мене ще досить часу, щоб проявити себе в солідному європейському чемпіонаті.
– У минулому сезоні за п’ять турів до кінця передбачили чемпіонство «Шахтаря», хоча і вболівали за «Дніпро». Зараз готові спрогнозувати чемпіонство «Динамо»?
– Не готовий. І не тільки з забобонних міркувань: «Шахтар», як я пам’ятаю, і не такі відставання відігравав. До того ж, є у нас в чемпіонаті команди, які у другому колі стануть грати проти «Динамо» з подвійною, а то й з потрійною мотивацією. Ви розумієте, про що я. (Посміхається). Нам буде непросто, але головне, повторюся, щоб ми зараз не подумали, ніби стали чемпіонами, та не зменшили оберти. Попереду ще багато ігор, на які слід виходити з тим же настроєм, що в останні півроку.
– У новорічну ніч, до якої залишається зовсім небагато часу, прийнято загадувати бажання під бій курантів. Які будуть у вас в цей раз?
– Зазвичай загадую не футбольні, а прості людські бажання: щоб були живі-здорові мої рідні, моя родина. А в професії будуть супроводжувати успіхи тільки в тому випадку, якщо збережеться бажання працювати та вдосконалюватися. Дід Мороз не зрозуміє, якщо захочу не тренуватися, але забивати по чотири голи в кожному матчі…
