Нічого сказати, видався надзвичайно насиченим подіями друге півріччя для «Зорі». Довгоочікуваний старт в Лізі Європи, підтвердження власних амбіцій у внутрішньому чемпіонаті, реабілітація себе самих у Кубку країни за провали у двох попередніх розіграшах… Словом, справ було сила-силенна. До честі луганського клубу, впорався він із завданнями гідно. Міг, звичайно, і в національній першості піднятися вище, так і в єврокубках пройти подалі… Втім, гравці «Зорі» і так порадували вболівальників результатами, при цьому не нарікали на відсутність рідних трибун, а просто робили свою справу. Нагородою одного з «діловодів» Віталію Вернидубу став навіть виклик (разом з ще чотирма одноклубниками) у національну збірну. Всі ці події ми й спробували обговорити з самим захисником, а «за сумісництвом» – сином головного тренера «Зорі».
– Віталій, «перше коло ми вже відіграли», навіть трішки другого зачепили. Скажи, твою команду можна привітати з п’ятим місцем на проміжному фініші першості або ж варто пожурити за змащену кінцівку, а саме, за поразки від «Ворскли» (0:2) і «Металіста» (2:4)?
– Не знаю, чи так вже сильно вітати, напевно, не варто (посміхається). Але, вважаю, цей шматок чемпіонату ми пройшли на хорошому рівні. Без якихось великих спадів. Сталося, звичайно, кілька невпевнених, не дуже приємних матчів, однак, за великим рахунком, перше коло відіграли добротно. Вам, журналістам, так не здається?
– Цілком. А що з цього приводу сказало керівництво, головний тренер? Відбулось вже загальнокомандне збори з традиційним підбиттям підсумків?
– Глобальних подведений не було: закінчилася важка гра з «Дніпром», слава Богу, переможна (2:1), нас відразу ж розпустили по домівках. Просто побажали гарного відпочинку, набратися побільше сил. Щоб, як говориться, у наступному році матчі провести вже з такими результатами, які дозволили фінішувати на тому місці, на якому нам би хотілося.
– Нескладно здогадатися, на якому…
– Так, на даний момент ми знаходимося в єврокубковій зоні, тому я і вважаю, що завдання на перше коло виконана. Тепер, а точніше, після відпустки, потрібно буде думати, як утриматися на цих позиціях. Преміальні? Природно, вони передбачені, але по закінченні сезону, в залежності від результатів.
– Другий сезон поспіль «Зоря» вкрай непередбачувана: примудряється чергувати прекрасну гру і результати з грандами (в цьому чемпіонаті нарешті і «Шахтар» обіграли – 1:0) з не такими впевненими діями проти команд вашої «ваговій категорії». Поразки від «Олімпіка» (0:1) і «Волині» (1:2), нульові нічиї з «Чорноморцем» і донецьким «Металургом» – не дуже марнотратні очкові втрати для претендента на єврокубки?
– Ой, не сип сіль на рани… Як тут поясниш в двох словах?.. Виходить, нам і справді простіше грати з командами, які завжди диктують свої умови, виступають «першим номером», нам легше грати на контратаках. Напевно, все це вже прекрасно розуміють і бачать, тому, коли зустрічаємося з рівними командами, нам десь не вистачає якогось класу і майстерності, чи що?.. Більшість рівних за силою команд грають від оборони, закриваються, нам важко зламати такий захист, щоб їх впевнено перемагати.
– Юрій Вернидуб вже втомився повторювати: «Щоб налаштувати команду на матчі з «Динамо», «Дніпром», «Шахтарем» навіть зайвих слів витрачати не потрібно». Виходить, у поєдинках з іншими суперниками, вам елементарного настрою не вистачає? Ви якось боретеся з цією проблемою?
– Звичайно, боремося. Але навіщо розказувати про всі секрети?.. Нехай це залишиться в команді.
– Така незвичайна для проміжного фінішу перша трійка і, зокрема, впевнене лідерство киян – особисто тебе дивують?
– Та я б не сказав. «Динамо» з приходом Реброва демонструє дуже впевнений футбол. Вже в кінцівці минулого чемпіонату «біло-сині» показали, що у Києва знову дуже хороша команда. Тепер можна сказати, що у них новий етап у розвитку клубу. Думаю, цей зліт нікого не здивував. «Динамо» заслужено займає перше місце.
– Зате невдачі «Шахтаря» багато списують на відсутність підтримки «Донбас-Арени» у домашніх матчах. А то б вони всім показали… А як же перебування в першій п’ятірці ще двох «переселенців» з Донбасу – клубу та «Олімпіка»? Для них що, підтримка рідних трибун не важлива?
– Звичайно, важлива. Але «Шахтарю» – удвічі важче. Прекрасно знаю, наскільки важко грати проти донеччан, та ще й на «Донбас-Арені». Звідти мало хто взагалі забирав очки – лічені команди. Тому, в якійсь мірі, можна і з цим пов’язати їх невдачі.
– У продовження теми. «Зоря» теж грала домашні матчі не на своєму «Авангарді». Хоча для тебе, так і для батька, запорізький стадіон можна назвати рідним. Тобі було легше, ніж партнерам?
– Думаю, що так. Адже я провів чимало ігор у складі запорізького «Металурга», і, за великим рахунком, це рідна арена. От тільки не дуже багато людей прийшло на трибуни під час поєдинків «Зорі». Хотілося б більше підтримки. Але, як говориться, що є – то є. У такій ситуації потрібно потерпіти.
– Якось ти сказав, що Запоріжжя хоч і рідна для тебе місто: ти там народився, навчився грати в футбол, тобі з сім’єю хотілося б скоріше повернутися додому в Луганськ. У вас там своя квартира або будинок?
– Ні, власного житла там немає. Я мав на увазі, що це рідне місто команди, в якій я граю. Тому і хотілося б повернутися туди, щоб там все заспокоїлося, і нарешті настав мир. Бо люди не заслуговують того, що вони в даний момент там мають.
– Багатим на «військові дії» видався і перший круг чемпіонату: і «гірник» Степаненко за матюки «привітання» арбітра три матчі дискваліфікації отримав, і з львівських «Карпат» очки за борги познімали. А як тобі останній тур, коли в Луцьку суддів трохи на петарди в космос не відправили?
– Я вважаю, що це, звичайно, неправильно, до такого, напевно, не треба доводити, вони все-таки теж люди. Водночас я добре розумію вболівальників, адже у нас теж були такі матчі, які судили не краще… І все ж, до такого феєрверку доводити не треба. Хоча, мені здається, ті люди, які це зробили, вважають, що суддя заслужив такого ставлення до себе.
– Погодься, що хоч «Зоря» і не потрапила в груповий раунд Ліги Європи, але виглядала в цьому турнірі надзвичайно привабливо. Ти в матчі-відповіді з «Феєноордом» не грав, але Малиновський плакав у відкриту, кажуть, готові були розридатися Білий і Короваїв. Ти не пустив сльозу?
– Так адже я той матч пропустив із-за травми, під час гри будинку знаходився. Хоча, навіть не знаю, де важче – на полі або біля телевізора… Звичайно, коли це все сталося на 90+4-й хвилині, я був в шоці. Ні, не скажу, що плакав, просто був шокований! Адже хлопці такі молодці, витягли таку важку гру! Програвати 0:3, а потім зрівняти!.. Неймовірний «камбек», а потім цей гол в доданий арбітром час… Що поробиш, це футбол. Нам десь не вистачило досвіду, холоднокровності, от за це і поплатилися. Думаю, багато зробили висновки, тому ми рухаємося далі. Цей величезний, неоціненний досвід, який ми отримали, напевно допоможе нам у майбутньому.
– Зате в тебе був привід щиро порадіти і за себе, і за тренера «Зорі», коли вас таким значним луганським десантом викликали в збірну. Зізнайся, дебют в національній команді і справді можна порівняти з найвизначнішими клубними успіхами?
– Ще б! Навіть сам виклик – це непередавані відчуття, а вже вихід на поле, навіть у товариському поєдинку, тим більше. Ну, ти ж прекрасно розумієш, що, якщо команда грає, і футболісти на увазі, вони мають право розраховувати на запрошення в збірну. І, навпаки, якщо б команда не показувала результат, ніхто не викликав би в один період відразу п’ятьох. Але всі ми прекрасно розуміємо, що нам є над чим працювати, і особливо не тішимо себе з цього приводу. Аванси завжди треба відпрацьовувати. Хоча емоції переповнювали!
– Після матчу з Литвою (0:0) батько віз тебе з одноклубниками Хомченовским і Шевченка з Києва до Запоріжжя на автомобілі. «Розбір польотів» проходив під час шляху або відклали на потім?
– Знаєш, особливо навіть не розмовляли. Всі були втомлені, в ніч їхали, так що розмови конкретного по грі у нас не було. Потім, звичайно ж, батько ще раз привітав, побажав «так тримати», ну і, природно, вже як тренер вказав на помилки. М’яко…
– А в чемпіонаті України собою особисто захисник Вернидуб задоволений (14 матчів, 2 голи)? І що з цього приводу говорить Вернидуб-батько, а не тренер?
– Не скажу, що повністю задоволений, бо були деякі поєдинки, які мене не сильно влаштували. До того ж я завжди намагаюся дуже критично ставитися до своєї гри. Адже завжди хочеться краще. А з батьком ми на цю тему ще не розмовляли, але у відпустці буде час, щоб все обговорити. Та й попереду новорічні свята, які ми традиційно зустрічаємо в колі сім’ї, з батьками.
