Менше двох місяців залишилося до позачергового конгресу Федерації футболу України, на якому буде обрано керівний склад ФФУ. Якщо довіряти кулуарним повідомлень від учасників робочої групи, питання не викликає сумнівів: нинішній президент повинен буде поступитися місцем наступнику.
Надто вже явно вимальовується картина загальної недовіри людині, який, кажучи мовою фольклору, взявся за гуж, але виявився не дуж.
Що ж, таке трапляється не рідко. Але навіть дещо запізнілий діагноз, який визначив в якості лікувальної заходи хірургічне втручання, повинен зупинити розвиток хвороби, яка вразила багато органи перш здорового організму федерації.
Риба, як відомо, гниє з голови. Але у риби під назвою ФФУ не одна, а кілька голів, створювали мозковий центр виконкому. І сьогодні, ні в якому разі не применшуючи «заслуг» Анатолія Конькова, треба буде не тільки дати оцінку йому самому, але і його колишнім соратникам – особливо тим, хто бажає підхопити булаву з рук послаблення патрона. Треба скрупульозно розглянути кандидатури претендентів у президенти – особливо тих, хто, перебуваючи поруч, підігравав неадекватним рішенням, а часом разом з шефом використав ситуацію не на користь загальній справі.
Не сумніваюся, що «група товаришів», які палко підтримували прихід до влади Конькова, в терміновому порядку відмежується від свого ставленика і шефа. Згадають, що на попередніх виборах їх змусили голосувати всупереч власним переконанням, утримуючи від здорового рішення шантажем. Про обіцянки, звичайно ж, промовчать.
Замовчать, ймовірно, і про те, що довго терпіли неоднозначні дії Конькова, побоюючись втратити насиджене місце і пов’язані з цим привілеї. Вважалося, що Анатолій Дмитрович мав вільний доступ до головних людей в країні, і навіть до першої особи. Найвідвертіші все ж зізнаються, що доводилося пристосовуватися. А найбільш жваві поставлять собі в заслугу, що тримали напоготові камінь – правда, за пазухою, – чекаючи тільки зручного моменту.
Насправді і ті й інші хотіли, щоб все або вирішилося саме собою, або щоб хтось інший виявився рішучіше і сміливіше. Втім, така атмосфера в нашій країні була не тільки у футболі: занадто багато було тих, хто увірував, що батогом обуха не переб’єш.
Важко не визнати навіть нинішнім опозиціонерам, що рішення приймалися колегіально. І тому напередодні конгресу важливо буде визначити тих, хто не тільки активно, але і пасивно брав участь в розвалі українського будинку футболу. Упевнений, і тим, і іншим футбольна громадськість України вкаже їхнє місце. Може, ці вибори стануть так довго очікуваної люстрацією. Втім, одна справа кинути в сміттєвий бак зарвався чиновника, на якому проби ніде ставити, інша – знайти йому заміну з імунітетом від вседозволеності, казнокрадства і рішень, які розходяться зі здоровим глуздом.
Не буду згадувати всі справи, які навернули нинішні власники кабінетів у федерації. Чого варто тільки відмова приймати у власній країні матчі чемпіонату Європи. А купівля бракованих м’ячів для футбольних шкіл? Ех, буде про що поговорити учасникам конгресу. Ось тільки цікаво, чи багато будуть бити себе кулаком в груди і ділити провину з президентом?
Знову з’явилися серед рвуться до влади знайомі і, я б навіть сказав, знакові фігури. Одні вже офіційно оголосили себе кандидатами, інші говорять про свої домагання поки тільки близьким на кухні. Є й такі, хто живе меншими домаганнями, забиваючи місце в максимальній близькості від реального претендента. Як же для них важливо на цей раз не помилитися, зробити правильну ставку.
Як журналіст, що пише про український футбол десятки років, поділяю думку про те, кого небажано бачити серед учасників передвиборної гонки. З чиновниками з нинішнього апарату ФФУ розібратися буде простіше пареної ріпи: всі, у кого рильце в пуху, на увазі. Зрозуміло, що відпадуть колишні футбольні судді, про збагачення яких тренери та президенти клубів знають не з чуток, а футбольний люд складає легенди. Нагадаю і про тих, хто відверто шельмувати екс-президента ФФУ, а нині віце-президента УЄФА Григорія Суркіса і його команду, які досягли високого авторитету в європейському футболі. Бійтеся тих, хто, знаючи про витівки нинішніх футбольних влади, сором’язливо відвертався: мовляв, моя хата з краю.
Принципово не називаю прізвищ тих, хто готується до зміни варти в кріслі голови і біля нього. Серед них, як і серед тих, кому буде довірено голосувати, звичайно ж, є люди з підвищеним почуттям відповідальності, здатні встояти перед обіцянками і обіцянками. Хочеться вірити, що вони знають, хто є хто серед футбольних чиновників.
Завдяки виборам за бортом повинні опинитися ті, хто став гальмом для динамічно розвивався українського футболу. Ну а ті, кому буде довірено штурвал, перш ніж приймати присягу, повинні добре оцінити свої сили і можливості…
