Французький півзахисник київського «Динамо» – про чемпіонаті України і своєму конфлікті з Олегом Блохіним. Інтерв’ю газеті l’equipe.
– Ви провели в українській команді вже півтора року.
– Зараз у мене справи йдуть добре, краще, ніж у минулому сезоні, коли головний тренер Олег Блохін не дуже на мене розраховував. Він волів українських футболістів і весь час тасував склад. Блохін був прихильником футболу, якому його навчив Валерій Лобановський. З ним гра не дуже виходила, це було видно по результатам. Я щодня мріяв про те, щоб піти з команди.
– Чому ж Ви не пішли, як це зробив Бенуа Тремулінаса?
– Щоб відправитися куди? Його купили за меншу суму, і він не виходив на поле взагалі. Ми тільки й робили, що захищалися, а це не його стиль гри. Так що йому було простіше знайти вихід з цієї ситуації. Я ж з’являвся на полі у другому таймі, і з моїм контрактом відправитися в оренду було складно.
– З Блохіним у Вас так і не склалося?
– Ні. Я не ухиляюся від своїх обов’язків. Якщо, щоб грати, потрібно когось образити, я це зроблю. І якщо у мене хороший контракт, це зовсім не означає, що я буду дивитися, як на моїй позиції грає більш слабкий футболіст. Я люблю змагатися. Блохін не переносить гравців, які розмовляють. А мій недолік полягає в тому, що після кожної гри мене є, що сказати. Блохін був неймовірним гравцем. Але він не є хорошим тренером. У нього я не навчився нічому.
– Після того, як команду очолив Сергій Ребров, Ви відчуваєте себе краще?
– Так, тому що він не відноситься до тренерам старої школи. Ребров грав за кордоном. Він знає менталітет європейців, знає, як з нами треба розмовляти. Ми виграли Кубок України і завершили осінню частину чемпіонату на першому місці без єдиної поразки. Я граю на позиції центрального півзахисника оборонного плану. Менше беру участь в атаках, тому і менше забиваю (прим. 1 гол в 22 матчах). Але я став кращим асистентом за підсумками першого кола, п’ять гольових передач.
– Влітку на Вас виходили «Бешикташ» і «Вест Хем». Більше не хочете йти з «Динамо»?
– Хоча я сумую по Франції та її чемпіонату, зараз добре відчуваю себе тут. Торік мої нові українські партнери дивувалися, коли побачили, скільки приїхало іноземців. Для них це було незвично. У цьому сезоні атмосфера в команді чудова. І оскільки зараз все добре, і в клубі і на полі, я готовий провести в Києві п’ять років.
– Незважаючи на складну політичну ситуацію?
– Те, що тут відбувається, більше нагадує кіно. На сході країни йде війна, але в Києві ми її не відчуваємо. Я не відчуваю себе в небезпеці. Єдине, що змінилося – це переїзди. Оскільки донецькі команди базуються тепер в Києві, ми менше літаємо. Я зустрічаю футболістів «Шахтаря» у булочній.
– Не боїтеся, що про Вас забудуть на батьківщині?
– У чому я поїхав сюди заради цього. Хоча середньостатистичні українці заробляють дуже мало, це люб’язні, усміхнені люди. Вони завжди дуже соромляться, коли просять автограф або сфотографуватися. Зараз така рідкість. Тут я відчуваю себе вільним.
– Але ж так приємно, коли тебе впізнають.
– Іноді з цим складно жити. Я це відчув, коли ми стали чемпіонами Франції з «Монпельє», коли ти починаєш вважати себе Зіданом. Тут я про це не думаю. Я не читаю ні російською, ні українською. Розумію лише базові футбольні вираження, і мені цього вистачає.
– Більше не мрієте про бундеслізі?
– Раніше мрію. Іноді я кажу собі: «Коли-небудь адже мене звідси заберуть? Адже я звідси поїду?» Мхітарян перейшов в «Боруссію» саме з чемпіонату України. А я через три з половиною роки стану вільним агентом, а значить, можу піти безкоштовно.
– Де Ви знаходите мотивацію?
– В бажанні стати чемпіоном України. «Динамо» з 2009-го року не перемагала у цьому турнірі. Мене взяли в команду і платять мені великі гроші, щоб «Динамо» знову стала чемпіоном.
