Січень і футбол. На перший погляд, у наших широтах ці поняття є несумісними. Ні, звичайно, рядовий уболівальник знає, що в січні вітчизняні футбольні клуби виходять з відпусток. Гравці приступають до тренувальної роботи, перемежаемой контрольними матчами.
Відбувається, як любили говорити в радянські часи, «закладка фундаменту функціональної готовності». Глядач задовольняється нечастими теле – та Інтернет-трансляціями контрольних ігор (розбавляючи їх матчами європейських топ-ліг, в січні, як правило, перетинають турнірний екватор) і відверто нудьгує по офіційних поєдинків. Але був час, коли і в перший календарний місяць року проводилися цілком офіційні матчі за участю наших клубів.
Дебют київського «Динамо» в єврокубках у середині 1960-х років став справжнім проривом для радянського клубного футболу, якщо хочете, таким собі стрибком у незвідане. Перші суперники в Кубку володарів кубків у сезоні-1965/66 виявилися українцям цілком по силам. Сумарно у ворота північноірландського «Колрейн» і норвезького «Русенборга» динамівці забили за чотири гри 16 голів, дозволивши опонентам відзначитися лише двічі. А ось у чвертьфіналі киян чекав шотландський «Селтік» – справжній гранд європейського футболу того часу. І ці матчі відбулися 12 та 26 січня.
Перший поєдинок напередодні старого нового року пройшов в Глазго при 70-тисячному скупченні «кельтських» фанів. На жаль, суперник виявився динамівцям не по зубах. Три голи влетіли у ворота чемпіонів СРСР. А будь точнішими легендарний форвард «Селтіка» Джон Хьюз, не влучивши у ворота з 11-метрової позначки, розгром вийшов би ще більш чутливим. Гра на «Селтік Парк» показала, що наша команда, на жаль, не готова проводити офіційні ігри в січні. Наставник киян Віктор Маслов після матчу зауважив: «Ми виявилися не в змозі підтримати швидкий темп, однією з причин цього стала недостатня підготовка до роботи в зимових умовах».
Через два тижні (спочатку гра повинна була відбутися 19 січня, але шотландці попросили перенести матч, пославшись на транспортні труднощі) в Тбілісі (у Києві стояла люта зима) динамівці виглядали краще функціонально в порівнянні з самими собою староновогодними і змогли звести матч проти грізного суперника внічию (у киян голом відзначився Йожеф Сабо). Тим не менш, Маслов зазначив: «Нам дуже і дуже складно було підтримувати бойову форму після завершення чемпіонату країни. Крім того, гравцям нелегко поламати невидимий психологічний і кліматичний бар’єр, щоб виступати в міжсезоння. Я думаю, що користь від таких турнірів неоціненна. Ми зможемо придбати дуже широкий досвід, зустрівшись з абсолютно несподіваними суперниками. Наша невдача пояснюється в першу чергу неправильною системою підготовки до змагань, відсутністю в зимовий період сильних спаринг-партнерів». По суті, відпустки у той зимове міжсезоння київська команда була позбавлена.
На щастя, терміни проведення єврокубкових матчів в подальшому зазнали змін, і необхідність грати офіційні поєдинки в січні у наших клубів більше не виникало. Певний наліт офіційності носили хіба що ігри в рамках турніру на Кубок Співдружності. Інтерес до нього підігрівала яскрава вивіска радянського «класико» – «Динамо» (Київ) – «Спартак» (Москва). Суперники билися відчайдушно, часто даруючи зголоднілим по футболу глядачам (футбольний авітаміноз – типовий січневий недуга) многоголевые вистави. Ближче до нашого часу Кубок Співдружності поміняв формат: замість клубних команд, у змаганнях змагалися юнацькі збірні пострадянських країн. У нынешем році, зі зрозумілих причин, посланці України від честі бути представленими на такому турнірі відмовилися.
Після розпаду СРСР у Москві прагнули утримати нитки управління футболом на одній шостій частині суші. Очевидно, турнір пострадянських команд, що проводиться в Білокам’яній, покликаний був стати оглядом талановитої молоді для російських клубів. Зараз обставини змінилися. Чому б Україні не зіграти роль магніт, що притягає до себе у футбольному відношенні екс-радянські держави? Думаю, нам під силу було б організувати Кубок Співдружності (назву можна придумати будь-яке) для юнацьких збірних пострадянського простору в січні. В якості місця проведення змагань можна запропонувати південні регіони нашої країни (Одеса, Миколаїв, Херсон, Мелітополь) або ж Київ (динамівський манеж гостинний, так і нинішня не зовсім зимова погода, яка стає останнім часом типовою для січня, цілком дозволяє грати на свіжому повітрі). Селекціонерам наших клубів на таких змаганнях буде де розвернутися. Вважаю, футбольній Україні по силам перехопити в росії ініціативу у збиранні пострадянських футбольних талантів.
Але все це перспектива. А поки в розпалі підготовка до весняної частини сезону. Більшість наших клубних команд традиційно перевагу в якості місця підготовки турецький берег. Бажаю, щоб труди на «закладці фундаменту» не пропали даром, і до весни українські команди підійшли у всеозброєнні.
