Зимовий гуркіт футбольних битв в Україні затихає – перерва. Кліматичні умови не дозволяють проводити чемпіонат в саму холодну пору року.
У такій ситуації провідні клуби країни воліють готуватися в теплих краях, чергуючи тренування з контрольними матчами.
Так, «Шахтар» вперше у своїй історії відправився на збір до Бразилії, звідки родом більше половини основи «гірників». «Динамо» готується в іспанській Марбельї, а «Дніпро» – не менше сонячних Еміратах. Іншим командам більше по душі Туреччина, там і ціни скромніші. «Сьогодні» довідалася, у скільки обходиться клубам зарубіжна підготовка до весни і які пригоди їх супроводжують.
У часи СРСР команди готувалися до сезону, як правило, на батьківщині. Ніхто і не смів заїкатися про те, що за кордоном умови на порядок вище – часи були такі. Вибір був невеликий: найчастіше це було чорноморське узбережжя Кавказу, рідше їздили в Крим. Якісних полів не було, тому всі гравці покірно місили грязь, а потім, чортихаючись, прали форму (самі!) в готельних номерах. Де періодично відключали гарячу воду або виникали проблеми з електрикою. Харчування теж було не дуже, тому адміністратори багатьох клубів часто вирушали на ринки, де закуповували для футболістів свіжі фрукти, овочі, зелень, м’ясо. Радянських футболістів такі труднощі не лякали, та й чи був у них вибір?
Одним з радянських першопрохідців у плані зарубіжних зборів стало київське «Динамо». Ще в 80-х роках Валерій Лобановський облюбував базу в німецькому містечку Збірної, куди і возив своїх підопічних. Умови там були казкові! Поля ідеальні, сучасний медико-реабілітаційний центр, басейн, сауни. Не було проблем і зі спаринг-партнерами. Після горбачовської «відлиги» шукали можливість виїхати на зимові закордонні збори та інші радянські команди. Освоювали в основному країни соцтабору: Болгарію, Угорщину, Югославію, Польщу… Деякі примудрялися навіть дістатися до Марокко або Тунісу. Команди нижче рангом все так само їздили в Гантіаді, Леселідзе, Сочі, Алушту, Ялту чи на Закарпатті.
У 90-ті, після того як Україна стала незалежною, а команди перейшли від опіки різних відомств у приватні руки, змінилася і географія зборів. Багатший могли собі дозволити предсезонку в Іспанії, Ізраїлі, ОАЕ, на Кіпрі чи в Туреччині, яка вже впродовж півтора десятка років є улюбленим місцем підготовки. Правда, «Динамо», «Шахтар», «Дніпро» і «Металіст» там рідко можна побачити – гранди більше віддають перевагу Іспанії або Емірати. Але інші команди вибирають саме берега Босфору, де за цілком розумні гроші отримують і сервіс у готелях (форму вручну вже давно ніхто не стирає), і чудові погодні умови (+20 °C), і шикарні поля, і гідних спаринг-партнерів. Адже в Туреччині зими готуються клуби з різних країн, навіть з Південної Кореї. А місцеві потирають руки: паломництво футбольних клубів дозволяє заробити гроші в період, коли готелі пустують в очікуванні туристичного сезону.
Ось що розповів Микола Выдерко, чия компанія займається організацією зборів для наших клубів: «Ще півтора десятка років тому Кіпр був більш привабливим маршрутом, ніж Туреччина. Але кіпріоти особливо не розвивали інфраструктуру, а ось турки постійно щось будували, пропонували привабливі ціни, знижки. У результаті вже кілька років саме Туреччина є головним центром футбольного паломництва взимку. В Іспанії – на порядок дорожче, хоча умови мало чим відрізняються. Також модним місцем для підготовки стали Емірати. Ціни там порівнянні з іспанськими, але справа в тому, що взимку там розпал сезону, так що на серйозні знижки не варто розраховувати – готелі і так забиті. І з полями неоднозначна ситуація. Якщо в Абу-Дабі вони все відмінної якості, то в Дубаї іноді залишають бажати кращого. Ізраїль теж міг би скласти конкуренцію Туреччини, був період, коли там багато команд готувалося. Але через арабо-ізраїльського конфлікту привабливість цього маршруту помітно впала».
«Якось на зборі в ОАЕ довелося організовувати матч «Бунедкора», за який бігав знаменитий Рівалдо, – продовжив Выдерко. – Після гри багато захотіли сфотографуватися з ним. Я теж схопив фотоапарат – і до нього. Тільки обнялися і посміхнулися, як хлопець, якого попросили клацнути нас, повідомив: батарейка сіла. Я засмутився, а Рівалдо блиснув білозубою посмішкою, порився у своїй сумочці і дістав звідти… нову батарейку! Зробили фото, я хотів було повернути батарейку, але бразилець відмахнувся: презент, мовляв. З тих пір зберігаю цю батарейку як пам’ять про найкращого гравця світу-1999».
БЕРЕГ ТУРЕЦЬКИЙ: ГОЛІ ЛЮДИ ПОХИЛОГО ВІКУ І ПЕНАЛЬТІ НОЧАМИ
Основний контингент в турецьких готелях взимку становлять спортивні делегації, змагатися з якими за чисельністю можуть хіба що… пенсіонери! Великі знижки на зимовий відпочинок в Туреччині привернули туди полчища літніх людей з країн Євросоюзу, в основному з Австрії та Німеччини. Там вони грають у гольф, регулярно відвідують спа-процедури, а вечорами в барах грають в карти і насолоджуються безкоштовною випивкою після ситної годівлі.
Сусідство футболістів і людей похилого віку-іноземців в турецьких готелях призводить до різних комічних моментів. Часто після матчів і тренувань гравці вирушають в сауну при готелі і застають там пікантну картину у вигляді пенсіонерів, які, незалежно від статі, паряться в чому мати народила. Турки їм роблять зауваження, у них це не прийнято. А ось в Австрії та Німеччині – сауни загального користування, от пенсіонери з цих країн за звичкою і сидять голяка в парильні. Бентежачи своїм виглядом футболістів з інших країн. Деякі адміністратори команд навіть просять надавати сауни у користування футболістам в той час, коли пенсіонерів з Європи там немає. Зате наябедничати на гравців, які шумлять після 23:00, літні завжди готові.
Але і футболісти не святі. Якось серед ночі розбудив дивний шум у коридорі. Виявилося, що у одного гравця німецької команди третьої ліги, яка теж проживала в нашому готелі був день народження. Ввечері німці повпивалися, а потім хлопцям спало в голову бити пенальті… прямо в готельному коридорі! Коли я виглянув на шум з-за дверей, молодих гравців вже суворо відчитувала група бабусь. Молодь вибачилася і пішла бешкетувати на вулицю. А вранці, як ні в чому не бувало, футболісти і пенсіонери чемно віталися за сніданком.
Колись і наші футболісти на зборах частенько порушували режим. То день народження, чи то туга по дому здолала, ну а закінчення збору просто гріх не відзначити! Випивку або везли з собою з дому, або купували на місці, або затоварювалися в готельних барах. «В останні роки я такого не помічав, – знову бере слово експерт з закордонним зборів наших команд Микола Выдерко. – Може, якісь гравці аматорських команд і дозволяють собі пити алкоголь на зборах, але футболісти з серйозних клубів не бавляться – професіонали все-таки. Ніхто не хоче втратити високої зарплати і місця в складі з-за ситуативного бажання випити». Але іноді все ж трапляються на зборах п’яні дебоші. Наприклад, кілька років тому російські футболісти з клубу «Амкар» (Перм), будучи напідпитку, почали лупити м’ячем по вікнах готелю, в якому проживали. Веселу забаву швидко припинили сек’юріті, але поки вони приспіли, перм’яки встигли розбити кілька стекол.
КОВБАСА ВІД МАРКЕВИЧА І БИТВА В БЕЛЕКУ
Зрозуміло, ні одні збори не обходяться без різного роду пікантних історій. Наприклад, адміністратори одного українського клубу кілька років тому на зборі в Туреччині, за день до виїзду, вирішили повернення на батьківщину гарненько обмити. І продемонстрували головному тренеру за вечерею кілька пляшок горілки. Коуч був проти: «По 50 грам, символічно, я не проти. Решта або виливайте, або кому-то подаруйте». Зажурились адміністратори, ну і, чого добру пропадати, вирішили самі випити заготовлену горілку. А рано – вранці, виселення, навантаження команди з пожитками в автобус і – в аеропорт. Вже там виявилося, що адміністратори, будучи вранці з бодуна, забули в готелі сумку тренера. «Та краще б ви голови свої забули там!» – розорявся коуч. Адміністраторам довелося на таксі гнати назад в готель, шукати сумку (знайшли!) і знову гнати в аеропорт. За свої гроші, зрозуміло – близько 150 євро довелося викласти за таксі з Анталії в Белек і назад.
А наш знаменитий воротар Ігор Шуховцев ще в 90-е став учасником бійки… прямо на борту літака! А віз він кілька російських команд зі збору в Туреччині. Гравці, дружно затарившись спиртним у «дьюті-фрі», почали пити ще в залі очікування, а продовжили в польоті. Природно, по п’яній лавочці підбивали колег з інших команд. Шуховцева, який успішно пройшов оглядини у московське «Торпедо» і повинен був підписати контракт, не сподобалися чиїсь висловлювання на адресу його нового клубу. Він накинувся з кулаками на кривдника, зав’язалася бійка, після якої тренер «Торпедо» Валентин Іванов відмовився від послуг запального українця.
«Пару років тому, на зборі в ОАЕ, 1 лютого відзначали день народження тоді ще наставника «Металіста» Мирона Маркевича, – згадує Выдерко. – Вечеряли компанією на веранді ресторану в готелі, де жили харків’яни. Псували ідилію тільки бродячі кішки, які крутилися навколо столу і выклянчивали їжу. Асистент Маркевича, В’ячеслав Хруслов, недолюблював котів і почав їх відганяти. А винуватець торжества дивився мовчки на цю справу, а потім сказав: «А я от люблю кішок. Коли ще був маленький, то сидів якось біля копиці сіна в рідних Винниках – і приповзла гадюка. Я злякався, а наша кішка прогнала змію. З тих пір до котів у мене особливе ставлення». Згадавши цю історію, Маркевич почав пригощати кішок ковбасою. Виникла німа сцена, як у «Ревізорі», а потім пролунав сміх».
Автору цих рядків у лютому 2010-го довелося стати очевидцем і учасником скандальної історії в одному з тренувальних центрів турецького Белека. Я прибув на контрольний матч «Металіста» з чорногорським «Рударом», щоб поспілкуватися з Маркевичем (його тільки наставником збірної призначили). Треба сказати, що тоді в Антальї і околицях стався сильний потоп – кілька днів лило як з відра. «Металіст», коли прилетів на збір, годин шість добирався в готель із-за негоди, а на одну з ігор їхав на вантажівці, запозичену в пожежній частині.
Сховавшись від дощу на критій трибуні, я побачив там багато знайомих осіб. На сусідньому полі грали російський «Анжі» і болгарська «Славія», а судила матч наша бригада арбітрів на чолі з донеччанином Дмитром Жуковим. В цей час рефері української Прем’єр-ліги теж готувалися до сезону в Туреччині, ось і судили там багато контрольних матчів. Команда з Махачкали весь матч піднімалася з болгарами, ображала арбітра, а в результаті один з керівників «Анжі» став кричати своїм гравцям: «Та вдар ти його вже!» А потім і сам вискочив на поле і пішов з кулаками на Жукова, врізавши того кілька разів по корпусу. Троє українських суддів задкували у напрямку до роздягалень, а на них насувалася орава гравців «Анжи» на чолі з гарячим віце-президентом клубу і тренером Омарі Тетрадзе.
Я кинувся в гущу подій, зробив кілька знімків. І цим, можливо, врятував бригаду суддів від розправи прямо на полі. З криками «Ти що там знімаєш? А ну йди сюди!» гравці і персонал «Анжі» взяли мене в кільце. Після декількох чутливих ударів мені було висунуто ультиматум – видалити всі зняте. Довелося, так як пригрозили розбити камеру разом з особою, а навколо – жодного сек’юріті. На виручку прийшли екс-голова комітету арбітрів ФФУ Віктор Дердо і лайнсмен з Тернополя Едуард Карапетян, а також українець Володя Прийомів, який перебував тоді в «Анжі» на перегляді. «Бандери ви прокляті! Різати вас треба, як свиней», – сичали махачкалінци. «Бендерами» обзивали і суддів, в тому числі донеччанина Жукова.
Одного не врахували махачкалінци. Інцидент зняла знімальна група програми «Футбольний уїк-енд». Через пару годин сюжет про нього вже був показаний у вечірньому блоці новин на каналі «Україна». Розслідуванням скандалу зайнялися в ФФУ і РФС. Чим закінчилося? Та нічим особливим. РФС виніс попередження «Анжі» за те, що ганьблять російський футбол за кордоном, наклав символічний штраф і приніс вибачення українській стороні.
«Анжі», до речі, одна з найскандальніших команд – кожен другий спаринг закінчується бійкою. Хоча на зборах цим нікого не здивуєш. «Дніпро» в минулому році на зборах в Іспанії не дограв «товарняк» з «Краснодаром» із-за масової бійки, в результаті якої ледь не віддав Богові душу наш бразилець Джуліано, у якого запав язик. Врятували від біди хлопця. Не забутий і конфлікт на зборах у Туреччині між форвардами «Карпат» Батистой і Кузнєцовим. Зчепилися прямо на полі, а закінчилося тим, що бразилець зламав Сергію ніс! Гравці пояснюють підвищену агресивність під час зборів психологічною втомою. Далеко від батьківщини, від сім’ї, одноманітна їжа, фізичні навантаження, а з розваг хіба що інтернет і ігрові приставки. Ось і сходять з розуму.
ДРУЖИНИ З ДІТЬМИ, КОХАНКИ І ГОЛУБНИК ГАЗЗАЄВА
Зазвичай на збори прийнято їздити суворим чоловічим колективом. Але іноді тренери дозволяють футболістам брати на збір (як правило, перший, втягуючий) дружин з дітьми. Так вчинив і нинішній наставник «Дніпра» Мирон Маркевич, який в ОАЕ дозволив гравцям взяти з собою найближчих людей – в одному літаку і вирушили на берега Перської затоки. Поки тато на роботі намотує кроси, мама з дитиною засмагають у басейну – всім добре. І під час контрольних матчів дружини і діти гравців активно підтримують своїх годувальників.
Деякі примудряються брати з собою на збори… навіть коханок! Відомий український тренер, прізвище якого зі зрозумілих міркувань не називаємо, вирушаючи взимку в затяжну відрядження до Туреччини, замовляв в сусідньому готелі номер для своєї коханої. У якій і коротав ночі, а вранці повертався в готель до команди. Так чинять іноді і гравці, замовляючи нишком номери на тиждень-два для своїх подруг. З їх зарплатами відстебнути 300-350 євро за квитки і 700-800 євро за 10 днів «все включено» не проблема. Правда, якщо тренер дізнається про такі «секрети», то може разом з подружкою і зі зборів відправити додому.
ЗА ГАЗИКОМ! А цією історією, датованої 1977 роком, поділився ветеран «Шахтаря» Віктор Звягінцев. «Грали ми на зборах під Сочі з московським «Локомотивом», у складі якого виступав Валерій Газзаєв, – згадує Віктор Олександрович. – Він тоді був молодий, гарячий, але і дурі вистачало. В одному з епізодів Газик пробігав повз нашого Володі П’яних, так як засадить йому з кулака в обличчя – ні з того ні з сього! І кинувся навтьоки, так як ми всією командою кинулись за кривдником в надії гарненько його побити. Валера забрався в якусь голубник, розташовану неподалік, і зачинився там зсередини. Це і врятувало його від наших побоїв, хоча в гарячці навіть хотіли викурювати його звідти. Але хором пообіцяли, що закопаємо його прямо на полі під час зустрічі. Так Газзаєв після цього в Донецьк навіть не приїжджав на ігри, знав, що за ним полювання. Хоча ми з часом роззнайомилися, виявилося цілком нормальним хлопцем».
ЗБОРИ: ЩО ПОЧІМ
ОАЕ $100 тис. Це вартість 12-денного збору на делегацію чисельністю 40 чоловік. Окремо оплачується авіапереліт (середня вартість чартеру – $50 тис.), оренда полів ($100-150 за дві години) і оплата суддівства ($300 за гру на бригаду, скидаються обидві команди). Деякі клуби не гребують добиратися до місця зборів і рейсовими літаками.
Іспанія €85 тис. 12 днів, на 40 осіб. Чартер може обійтися $35-40 тис. Окремо оплачуються поля (від 100 євро за дві години) і суддівство (250-300 євро).
Туреччина €40 тис. Це економ-варіант збору в Туреччині (12 днів, на 40 осіб). Клуби багатші витрачають і по 70-80 тис., отримуючи воістину царські умови для підготовки. Чартерний рейс до Туреччини коштує в середньому $25 тис., тому деякі команди скидаються і летять разом. За поля платити не потрібно: вони там практично біля кожного готелю, і вартість їх оренди включена в загальний рахунок. 100 євро обійдеться робота суддівської бригади. В деяких випадках команди доплачують за електроенергію, якщо матч проходить у вечірній час і використовується штучне освітлення.
Кіпр €50 тис. Ціни приблизно на рівні турецьких, кіпріоти вимушені робити великі знижки – готелі взимку пустують. Але все одно острів Афродіти програє туркам у питаннях якісних полів і великого вибору спаринг-партнерів. Тому українські команди туди практично не їздять.
