Явним фаворитом на майбутніх 6 березня перевиборів президента Федерації футболу України небезпідставно вважається Андрій Павелко, висунення якого підтримали вже більше трьох десятків колективних членів національної асоціації.
– Андрій Васильович, футбольні «соціологи» стверджують, що пост глави ФФУ фактично вже закріплений за вами…
– Не варто поспішати з висновками, хоча, не приховую, довіру переважної більшості регіональних федерацій, спортивних товариств та інших колективних членів ФФУ, які заявили про висунення моєї кандидатури, дуже важливо і почесно. Саме цей фактор і переконав мене балотуватися. А яким буде вибір делегатів Конгресу, покаже тільки час. Ви ж знаєте, футбольне середовище не особливо покладається на передбачення. Як говориться, підсумковий рахунок – він завжди на табло.
– Добре, переформатуємо питання. Будучи кандидатом президентського крісла, які виклики ви бачите перед новою адміністрацією ФФУ?
– Я вважаю, що найперше завдання нового керівництва – повернути федерації втрачений імідж і колишній авторитет, причому не тільки всередині України, але і в міжнародному співтоваристві. Не секрет, що протягом багатьох років український футбол у плані організації та амбіцій випереджав інші галузі життєдіяльності нашої країни. Ми і справді відчували себе повноцінною європейською державою, чому підтвердження – успішне проведення Україною спочатку фіналу юнацької першості Старого Світу, яке, до речі, наша збірна виграла, а потім і дорослого ЄВРО, одного з найпрестижніших турнірів планети.
На жаль, за останні роки європейський вектор розвитку був нашим футболом загублений. Більш того, якщо ФФУ і різні її представники турбували міжнародні інстанції, то виключно з негативним випадках, коли діватися вже було нікуди. Згадаймо, як непослідовно вели себе окремі керівники федерації в Лозаннському суді по справі «Металіста» і «Карпат», як на межі дискваліфікації ФІФА виявилася «Арена Львів», як довгий час ФФУ не могла сформулювати свою чітку позицію по частині кримського футболу, як відмовилася від участі в тендері ЄВРО-2020…
Ось цю постійну зв’язок, відчуття приналежності до міжнародної футбольної сім’ї, як і завойовані раніше в ній позиції, ФФУ просто зобов’язана відновити – тим більше, маючи для цього всі умови, активну і високопрофесійну підтримку. В цьому плані переважна більшість колективних членів ФФУ, усвідомлюючи важливість і неординарність роботи в даному напрямку, як раз і проявили свою зацікавленість у тому, щоб представник України Григорій Суркіс знову зберіг за собою посаду члена Виконкому УЄФА.
– Наскільки реально повернути колишні позиції і нашому футболу, враховуючи ситуацію в країні?
– Зрозуміло, час і умови, в яких ми працюємо сьогодні, формують нові виклики, як, втім, і нові можливості. Безумовно, я віддаю собі звіт в тому, в якому складному становищі перебуває нині Україна. І все-таки життя продовжується, в тому числі – футбольна. Але якщо ми самі не будемо ставити перед собою амбітних цілей, то на що тоді нам взагалі розраховувати?
Наш футбол зобов’язаний прийняти виклик, який кидає йому час, і гідно на нього відповісти. Приміром, у 2015 році стадіон Варшави, який брав матчі ЄВРО-2012, стане місцем проведення фіналу Ліги Європи. Але я впевнений, що і київський НСК «Олімпійський», де гралася вирішальна зустріч чемпіонату Європи, цілком здатний боротися за поєдинки такого рангу…
– Один з ваших конкурентів Владислав Ващук обіцяє підготувати програму розвитку футболу на десять років. А з чого почали б ви?
– Чесно кажучи, я не думаю, що українському футболу саме зараз потрібні нові довгострокові програми та інші концептуальні праці. Це ні в якому разі не критика на адресу Владислава, просто в моєму розумінні ФФУ і вітчизняний футбол швидше потребують криза-менеджменті. Необхідно в першу чергу припинити неконтрольовані та хаотичні процеси в федерації, завершити розслідування всіх звинувачень на адресу ФФУ і очиститися зсередини, навести порядок з фінансами. І, звичайно, гранично прозоро проінформувати про це громадськість.
Після оцінки реальних можливостей і ресурсів ми зможемо визначитися з конкретними заходами – як з найближчими, невідкладними, так і з тими, що носять стратегічний характер. Необхідно втілити в життя принцип «обіцяли – зробили – відзвітували». Краще менше, та краще, крок за кроком показувати реальні результати, ніж витати в хмарах сумнівних прожектів.
Біда попередньої команди ФФУ якраз і полягала в тому, що, сформулювавши цілком привабливі пріоритети, вона зовсім не уявляла, за рахунок чого їх втілювати в життя. Розрахунок будувався лише на державну казну, хоча, на мій погляд, розраховувати на неї не варто і в 2012-му – економічна криза наростав…
Нині ми точно не повинні сподіватися на допомогу державного бюджету. Не ті часи! Тому: конкретика і ще раз конкретика. Краще всього, коли справи можна помацати руками – як, наприклад, будівля Будинку футболу, в якому базується штаб ФФУ, дитячі майданчики, міні-стадіони, нові поля і бази.
– За рахунок яких джерел тоді їх зводити? І потім, вас все-таки сприймають як ставленика влади, здатного забезпечити футболу держпідтримку…
– Я дійсно не лукавлю, кажучи, що в нинішніх реаліях розраховувати на щось від держави зайве. Думаю, нам треба більше орієнтуватися на нові підходи до розумної комерціалізації – футболу надзвичайно потрібні спонсори, що у дитячо-юнацькому, що в професійному секторі. Очевидно, що пошук їх утруднений складною економічною ситуацією, але це не привід сидіти склавши руки. Інвестиції приходять туди, де забезпечено прозорість та ефективність. Треба ще раз уважно проаналізувати наші потенційні можливості в рамках співпраці з ФІФА та УЄФА. Я впевнений, що ФФУ не вичерпала весь креатив, який міг би лягти в основу нових проектів, що фінансуються міжнародними футбольними інституціями.
Що стосується держави… Його слід розглядати в якості партнера. Стратегічного, найважливішого – називайте, як хочете. Але футболу не обійтися без тісного контакту з ним, і насамперед в особі Міністерства у справах молоді і спорту. Об’єднання зусиль, синхронізація реформ та ініціатив дозволять нам провести зміни з найменшими втратами та максимальною ефективністю.
– Про які реформи конкретно йде мова?
– Необхідно вдумливо і прагматично підійти до реального реформування організаційної структури ФФУ з урахуванням нових завдань, що стоять перед нею. Пріоритетні напрями – посилити, в першу чергу, кадрово.
Крім іншого, слід внести корективи в статутні документи ФФУ – необхідність цього диктується зміною законодавства України про громадські організації. Терміново потрібно ліквідувати і ряд білих плям. Наприклад, у Статуті ФФУ досі не згадується Палата по вирішенню суперечок, хоча вже два з половиною роки, як вона створена. І взагалі юристам слід у найкоротші терміни привести всю нашу нормативно-правову базу у відповідність з вимогами часу.
Серйозним чином пора взятися за викорінення корупції, налагодити тісну взаємодію з УЄФА в боротьбі з договірними матчами, довести до логічного завершення справи, що перебувають на розгляді Комітету з етики та чесної гри, доопрацювати і провести через парламент законодавчу базу, що дозволяє реально боротися зі всілякими болячками спорту, в тому числі й футболу.
Життєво важлива розробка єдиної статистичної бази даних по тренерам та гравцям. Ця необхідність давно вже назріла і перезріла. Також одним із пріоритетних завдань я бачу всебічну активізацію роботи з так званими ультрас, блискуче продемонстрували свою здатність до об’єднання та уміння відкинути все другорядне в ім’я головного – патріотизму і любові до Батьківщини.
Це, зрозуміло, далеко не повний перелік невідкладних оздоровчих заходів, які я хотів би запропонувати футбольної громадськості. Сподіваюся, після обговорення вони будуть затверджені і почнуть втілюватися в життя.
– Ви вже вирішили для себе, хто має складе кістяк вашої команди криза-менеджерів?
– Вважаю дуже важливим оновлення й омолодження складу Виконкому ФФУ за рахунок людей зі свіжим і комплексним баченням вирішення накопичених проблем. У той же час необхідно дотримувати правильний баланс. Відмовлятися від співпраці з досвідченими, визнаними фахівцями, що довели свій професіоналізм, було б вкрай нераціонально. Тому, ратуючи за спадкоємність, ми повинні повернути таких управлінців в апарат Будинку футболу.
Час показав – на звітно-виборному Конгресі 2012 року було сказано багато несправедливого на адресу тих, хто створив фундамент ФФУ. Однак життя досить швидко розставила все по місцях. Як кажуть, що маємо – не зберігаємо, втративши – плачем. Думаю, пора визнати очевидне: відмовлятися від співпраці з фахівцями, безпосередньо причетними до найгучнішим успіхам українського футболу, ігнорувати їх думку було великою помилкою.
Вихід збірної України до чвертьфіналу чемпіонату світу 2006 року, «срібло» молодіжної команди на першості Європи того ж року, вже згадане «золото» юнацького ЧЄ-2009… Забувати про це не можна – навпаки, ми зобов’язані вбирати досвід попередників, збагачувати його сучасним знанням і робити так, щоб у нас з’являлися нові приводи для гордості. Словом, ФФУ має повернутися до витоків – на шлях розвитку, а вже через нього – в світовий та європейський контекст.
