Автор спробував розібратися, чому головний претендент на крісло президента ФФУ Андрій Павелко відрізняється від свого попередника Анатолія Конькова.
Не будемо лукавити: майже ніхто не сумнівається, що новим президентом Федерації футболу України стане Андрій Павелко. Нібито негласна підтримка Петра Порошенка і Григорія Суркіса, натяки на прихильність з боку УЄФА і цілком офіційна позиція вже більше трьох з половиною десятків колективних членів ФФУ говорять самі за себе.
Очевидно, це ясно і тим, хто сподівався на інтригу під час березневого голосування, тому зараз в маси запускається версія: насправді Павелко – той же Ковзанів, тільки від нової влади. Коротше, не стояли, і все таке…
Ясна річ, Павелко – не герой з казок, і з його приходом український футбол не виконає п’ятирічку за три роки. Проте ставити його на одну дошку з Коньковим я б не став. Побачити різницю між колишнім і майбутнім (або найбільш імовірним – давайте поки що так) президентами ФФУ не становить праці. Принаймні, в моєму розумінні…
МОЖЛИВОСТІ ТА МЕТОДИ
Головне, що «висувають» Павелко – що він, як і Ковзанів, йде на вибори президента як «ставленика влади», а значить, теж може використовувати адмінресурс. Ну не може не викликати підозр фактичну одностайність колективних членів федерації, чи не так?
Очевидно, багато хто просто не знають або забули, як насправді діє адмінресурс. На прикладі двох найпотужніших кампаній проти Григорія Суркіса на початку цього десятиліття було прекрасно видно, як держапарат при бажанні ламає норовливих футбольних чиновників.
У 2010 році, приміром, чи не всіх «неблагонадійних» викликали до губернаторів, де розмовляли по душам в присутності прокурора області або начальника міліції (або податкової тощо). Говорите, у вас свій бізнес? Або син займається комерцією? Дружина ваша – головний лікар такий-то лікарні? Ну, тоді ви знаєте, що треба робити. Або…
До речі, задокументовані і передані в УЄФА і ФІФА свідчення тих, хто не піддався на ненав’язливі вмовляння, тоді допомогли зірвати переворот у Будинку футболу. Але коли через два роки після добровільної відставки Суркіса ті ж сили проголосили Конькова своїм кандидатом, майже нікому другий раз пояснювати не довелося – вибори пройшли на безальтернативній основі.
На такому тлі говорити про адмінресурс у прив’язці до Павелко, ні разу не скомпрометировавшему себе в цьому плані, принаймні нелогічно. Що-що, а будь-який подібний факт в нинішній час неможливо було б приховати від ЗМІ і громадськості.
З іншого боку, на відміну від Конькова, лише козырявшего прямим доступом до вищих ешелонів влади (як виявилося – даремно), Павелко безпосередньо є представником політичної і парламентської еліти. Статус народного депутата та голови бюджетного комітету Верховної Ради явно збільшує можливість домогтися хоч якоїсь держпідтримки для футболу. Хоча він, треба відзначити, ставить перед собою завдання не просити грошей у скарбниці, а розвивати комерційний потенціал футболу.
САМОСТІЙНИЙ І ЗАМОЖНИЙ
Експеримент з президентом ФФУ, за яким «хтось стоїть», слід визнати невдалим. То чи невільний у своїх діях, то, навпаки, вийшов з-під контролю Ковзанів ледве не довів наш футбол до ручки, фактично повністю розбазаривши дісталася йому у спадок – як у переносному, так і в прямому сенсі.
Інформація про те, що у федерації майже не залишилося коштів, підкріплюється останніми новинами про багатомісячних затримки зарплат співробітників (а в 2012-му нова адміністрація отримала в розпорядження близько 37 мільйонів доларів, а потім ще 6,5 мільйона євро бонусу за Euro-2012).
Павелко – фігура цілком самостійна, хто б що не говорив про його можливі зв’язки з тими чи іншими олігархами. Роль зіц-голови йому точно не підійде. До того ж, на мій погляд, в нинішніх реаліях важливо, що Павелко – заможна людина, яка не вимагатиме призначити собі зарплату в кілька десятків тисяч доларів і не буде тягнути з каси ФФУ мільйони (!) під розписки, складені на швидку руку…
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВЕКТОР ТА ВІДКРИТІСТЬ
Після свого призначення Ковзанів дуже скоро перейшов на полузатворнический режим роботи в ФФУ – міг випадати з процесу на досить тривалі періоди. Про причини легко здогадатися. Крім цього згодом він вирішив, що його з усіх боків оточують вороги – теж цілком по-радянськи. У їх число потрапили не тільки деякі колеги-функціонери, журналісти, клуби, колективні члени ФФУ, міністерство молоді і спорту та інші «внутрішні» супостати, але і зовнішні – УЄФА і ФІФА.
Знаючі люди підтвердять: репутація Конькова в цих структурах було катастрофічно близькою до нуля, а нерозуміння й навіть роздратування у зв’язку з його деструктивною діяльністю час від часу не могли приховати самі толерантні представники Ньона і Цюріха. Можливо, в якійсь мірі цей «антизахідний» настрій президента ФФУ призвів до того, що Україна залишилася за бортом декількох грандіозних проектів УЄФА, в тому числі не отримала матчі Euro-2020.
Павелко, навпаки, наскільки я знаю, демонструє максимальну відкритість для співпраці з вітчизняними та міжнародними органами. Європейський вектор розвитку збігається не тільки з його політичним кредо, але й особистими переконаннями. Можна не сумніватися, що в діалозі з УЄФА у нього проблем не буде. Запорука цьому, в тому числі, конструктивні стосунки з Григорієм Суркісом.
МЕНЕДЖЕР НОВОЇ ФОРМАЦІЇ
Ну, і останнє. Не секрет, що з приходом команди Конькова у ФФУ запанував натуральний «совок», професійні кадри видавлювалися, на їх місце приходили лояльні, але застрягли у минулому столітті фахівці, після «оптимізації» штаб виявився ще більше роздутий як наслідок важкої форми кумівства. Постійні внутрішні конфлікти, не опрацьовані та прийняті без колективного обговорення рішення, неодноразові випадки перевищення повноважень стали рутиною в Будинку футболу.
Павелко обіцяє досить швидко це викорінити. Ідеалізувати його, звичайно, не варто, але все ж успішність у бізнесі дає підстави припускати, що він добре знайомий з сучасними методами управління. Це реальний топ-менеджер, керівник нової формації. Та ще й з глибоким зануренням у футбольну проблематику.
Тверезий розум (знову ж – в прямому і переносному значенні), ділова хватка, аналітичний тип мислення, величезна працездатність і звичка відповідати за свої слова – та тільки це, мені здається, робить Павелко просто-таки антиподом Конькова. Чи Не тому так голосно і скандально нервують його опоненти на президентських перегонах? Вони ж прекрасно розуміють, що сукупність всіх перерахованих факторів робить їх вельми примарними шанси…
