Колишній захисник збірної України та київського «Динамо» Владислав Ващук після завершення ігрової кар’єри прагне досягти не менш помітних успіхів та за межами поля.
Хтось чекає його появи на тренерській лаві, хтось-в бізнесі. Однак сам Влад має дуже серйозні плани у сфері футбольного менеджменту. У березні Ващук має намір поборотися за посаду президента Федерації футболу України.
– Як взагалі виникло бажання боротися за посаду президента ФФУ?
– Після того, як я зацікавився тим, що відбувається у Федерації і нашому футболі в цілому… Я не знаю жодної людини, якій би імпонувало те, що відбувається в ФФУ. Функціонери від спорту і політики вже загралися і занадто відірвалися від реальності, в результаті криза в футболі ще дужче, ніж в економіці.
Все більше нинішніх і колишніх футболістів кажуть, що політику Федерації повинні визначати спортсмени, як це відбувається в УЄФА. Багато хлопці дзвонили мені, питали, чи не хотів би я балотуватися. Вони бояться, що ФФУ може перетворитися на ще одну фракцію парламенту.
– Як розцінюєте свої шанси на успіх, – виходячи з того, що бюрократична машина фактично вже визначилася з «фаворитом»?
– Так, ось саме, футбольній еліті належить вибрати, яким вони бачать майбутнє Федерації футболу в Україні: або ми зможемо зробити крок вперед, будемо розвивати цей вид спорту, або отримаємо на чолі ФФУ все той же антикваріат, тільки в профіль.
Задайтеся питанням, чому бюрократична машина так потужно включилася в процес обрання президента ФФУ? Заради розвитку футболу?!
Тому не варто виключати, що ситуація може істотно змінитися.
Якщо хочемо підняти футбол, то професійним об’єднанням має керувати людина, яка знає і любить його, а менеджмент – складатися з професіоналів
– Ви вже проводите якісь передвиборчі заходи, зустрічі?
– По олігархам не ходжу. Але з професіоналами і любителями футболу, уболівальниками я вже з удовольствуем спілкуюся. Планую поспілкуватися з усіма регіональними організаціями. Іншими словами, я кандидат від тих, хто щиро переживає і хворіє футболом, для кого футбол – передусім гра, а не бізнес.
– Є вже команда, готова допомагати вам в разі перемоги?
– Так, команда є. Прізвища я поки називати не буду, тому що в нашій країні, як показує практика, багато норовлять відразу ж розпочати «полювання на відьом».
Поки працюємо над програмою. Я маю намір «обговорити» її з організаціями, що входять до ФФУ, щоб у підсумку вийшов спільний прогресивний документ. Програма ж пишеться для футболу, для його розвитку, а не для президента.
– У разі вашої перемоги, напевно, відразу ж підуть розмови, мовляв, знову Федерацією керує «динамівський» людина. Як будете протистояти подібному тиску?
– Спершу взагалі казали, що колишній «спартаківець» хоче очолити ФФУ. Зараз вже говорять про «динамівця». А насправді, – я людина футболу – все життя присвятив йому. Тому всім таким критикам пропоную перевести розмову в професійну площину.
– У вас вже є управлінський досвід, набутий раніше у київському «Арсеналі». Достатньо, щоб претендувати на посаду президента ФФУ?
– Я свідомо підняв планку вимог до себе надто високо. Я можу піти на тренерську роботу, ця діяльність мені зрозуміла і звична… Але тренер здатний змінити одну конкретну команду, а нам необхідно міняти всю систему футболу в країні. Необхідно постаратися повернути гру в маси, зробити футбол доступним дітям. Зараз багато талановиті хлопці не можуть займатися в платних школах, далеко не скрізь є безкоштовні поля хорошої якості, і тим більше – тренери сучасного покоління.
– Коротко викласти основні напрямки вашої передвиборчої програми? Які проблеми у нашого футболу, і які шляхи їх вирішення ви бачите?
– Один з головних пріоритетів – розвиток дитячого футболу. Також підвищення кваліфікації тренерських кадрів: я вже не раз говорив, у нас не менше талановитих дітлахів, ніж у який-небудь Бразилії або Мексики, або навіть Аргентині. Нам не вистачає коучів з сучасною методикою підготовки. У мене є чітке розуміння, як ці технології запровадити у нас.
Наступний етап – розвиток студентського та аматорського футболу. Завдання максимум – створення ліг для студентів і аматорів, тоді у футболі з’явиться подвоєна енергія. Один з алгоритмів реалізації цієї моделі полягає в створенні у кожній області міцного професійного клубу, на базі якого будуть розвиватися дитячі школи. Також нам необхідно повернути на трибуни вболівальника, це окрема програма, якою повинна займатися Федерація.
– Що в плані залучення людей на трибуни може зробити ФФУ?
– Сьогодні робота з уболівальниками – справа виключно клубів, і це не правильно. Федерації повинна об’єднувати вболівальників, піднімати загальний інтерес до гри, культивувати патріотизм. Якщо ви проаналізуєте досвід будь-якої з футбольних країн, то ви відразу здивуйте: саме зусиллями насамперед національних Федерацій виховуються цілі покоління, який люблять і цінують гру.
Крім іншого, необхідно зробити для людей похід на футбол комфортним і безпечним. Зараз вболівальників на футбол дійсно мало.
– Дітям як можна повернути інтерес до футболу, відірвати від комп’ютерів?
– Необхідно відроджувати мережу дитячо-юнацьких шкіл. Також будувати майданчики. Бажано ближче до навчальним закладам, при чому – з усім необхідним комфортом. Моя дитина, наприклад, переодягається в машині, коли я наводжу його на тренування. І це в Києві. Що вже говорити про інших містах і, тим більше, селах.
Ще необхідно для дітей у футбольних школах організовувати літні табори. Без всяких комп’ютерів. Телефон для зв’язку з батьками тільки вранці і ввечері. До співпраці з цими таборами варто залучати професійні клуби. Відомі футболісти можуть проводити майстер-класи. За франчайзингової моделі можна відкривати футбольні табори відомих світових клубів. Дітям це буде цікаво, а це – головне.
Ну і про нові методики тренування я вже говорив.
– А де знаходити кошти на розвиток футболу? Коли була дорога нафта в тій же Росії, держава вкладала багато в спорт. На Заході футбол заробляє великі кошти на рекламу, телевізійних та інших комерційних моментах. У нас ні перше, ні друге не працює…
– Потрібно повернути уболівальників на трибуни. Як тільки армія любителів футболу стане багатомільйонної, як тільки футбол стане масовим, він коммерціалізується, і клуби почнуть заробляти гроші. Але на початковому етапі ми можемо залучити інвестиційні кошти міжнародних інвесторів. Для цього ми повинні бути відкритими, чітко формулювати конкретні цілі і завдання, прозоро звітувати про виконану роботу.
Зрозуміло, зараз це дуже важко зробити в умовах війни. Але не варто все списувати на війну, необхідно домагатися змін на краще навіть в таких умовах.
– Що нам робити в умовах війни з фінансово витратним професійним футболом? Далі скорочувати чемпіонат? Або навпаки – розширювати?
– Нічого скорочувати не треба. Можливо, варто задуматися про обмеження максимальних зарплат, а також зацікавити якимись преференціями власників клубів. Щоб їм було цікаво інвестувати кошти не лише у свій клуб, але в український футбол в цілому.
Футбол повинен культивувати здоровий спосіб життя, дарувати почуття гордості за свою країну мільйонам хлопців. І забувати про це не можна навіть в умовах війни.
– Як бути з легіонерами? Підвищувати ліміт, знижувати або зовсім прибрати?
– Я вважаю, що на цьому взагалі не слід акцентувати увагу. Адже з точки зору інтересів спорту, завдання не в тому, щоб накупити легіонерів і виграти якийсь чемпіонат. Як на мене, важливо, щоб кожен з клубів створив якісну футбольну школу, виховав плеяду талановитих гравців. Також важливо підготувати кваліфікованих фахівців для дитячого футболу.
Коли ця система запрацює, у нас почнуть з’являтися свої молоді таланти. Питання з легіонерами на цьому вичерпається.
– Суддівство можна, якщо не викорінити, то хоча б істотно знизити кількість скандалів?
– Це одна з найбільших проблем у Федерації. І не тільки в професійному футболі. Поки старання куратора нашого суддівства П’єрлуїджі Колліни не дають бажаного ефекту. Як впливали окремі клани на цю футбольну сферу, так і продовжують. І головним чином тому, що їм дозволяє Федерація. Як тільки ФФУ займе жорстку позицію, за півроку-рік можна значно зменшити як кількість суддівських помилок, так і інших «нелогічних рішень.
– Останнім часом все частіше говорять про футбольних однокласниках, про пулах власників деяких провідних клубів, про клани, що поділили футбол України. Чи можливо звести до мінімуму такі темні закулісні моменти?
– До керівництва футболом повинен прийти рівновіддалений від усіх власників клубів людина і об’єднати всіх. Необхідно разом виробити єдині принципи і беззаперечно слідувати їм. Простіше кажучи, футбол – це модель життя за законом. Багато проблем виникає саме із-за порушень спочатку єдиних для всіх норм.
– А що нам робити з Росією? ФФУ має наполягати на більш жорсткі санкції по відношенню до агресора, аж до позбавлення права на ЧС-2018? Або рішення УЄФА з кримським клубам досить?
– Федерації слід твердо дотримуватися чіткої позиції у цьому питанні. ФФУ має переживати за кожен із клубів та відстоювати цю позицію на міжнародній арені.
Тому треба дотримуватися єдиної лінії держави на застосування максимально жорстких санкцій по відношенню до будь-якого агресора.
– Виходячи з війни і важкої ситуації в цілому, можливо, є сенс на час знизити вимоги, насамперед фінансові, до нашим професійним клубам?
– ФФУ є громадською організацією, що діє відповідно до Статуту УЄФА. УЄФА визначає подібні норми. Якщо шляхом діалогу нам вдасться домогтися деяких тимчасових послаблень для клубів, то я б підтримав це.
– Якщо не переможете на виборах, чим будете займатися?
– Я в будь-якому випадку буду будувати футбольну академію. Обов’язково з гарним реабілітаційним центром, яких катастрофічно не вистачає. Насамперед, такий центр потрібен збірних команд різних рівнів. Для збірних взагалі потрібна своя база з полями, манежем, реабілітацією. При цьому, акцент повинен бути саме на спортивній інфраструктурі, а не розкішних адміністративних корпусах, як це у нас практикується. У всіх зарубіжних клубах, де я бував, на базі – маленький офіс, але зате багато полів і всього необхідного.
Хочу ще раз зазначити, країні дуже потрібні нові манежі. В Україні їх всього три: в Києві, в Маріуполі та Дніпропетровську. Про масової доступності поки не може бути й мови.
– Спортивну форму ще підтримуєте?
– Звичайно, постійно граємо з друзями.
– До ресторанного бізнесу ви ще маєте відношення?
– Фактично вже немає. Закрив його. Зараз шукаю зацікавлених осіб, хочу здати в оренду. Я ж не ресторатор. Все моє життя – це футбол. Їм і хочу займатися.
– Чи можна в перспективі побачити Ващука-тренера?
– Зараз я не відчуваю себе тренером. Поки це не моє. Зате футбольний менеджмент мені цікавий.
Так, немає таких курсів, де навчать бути президентом федерації. Але коли ти десятки років у футболі, тебе саме життя навчає. Дорогу здолає той, хто йде. Ось я і йду своїм шляхом.
