Зігравши 412 матчів в елітному українському дивізіоні, а також 36 поєдинків за національну збірну, півзахисник Олег Шелаєв поставив крапку в насиченій ігровій кар’єрі. Це сталося влітку минулого року, а вже в перші дні 2015-го «Дніпро» оголосив про призначення Шелаєва на посаду спортивного директора своєї академії.
– Олег Миколайович, минуло кілька місяців з тих пір, як ви закінчили ігрову кар’єру. Як відчуття?
– Та нормально, почуваю себе добре (сміється). Ломки з футболу немає. Все-таки ми періодично зустрічаємося і граємо у футбол. Може, не так активно, як раніше, але процес йде.
– Тепер ви – спортивний директор академії «Дніпра». Аспекти нової професії вже освоїли?
– Ще не всі аспекти я засвоїв і зрозумів. Все-таки потрібен час, щоб увійти в курс справи. Тому що поки я на цій посаді всього один місяць. Складніше дається розуміння дитячого футболу. Всього потрібно вчитися, багато нового. Тут дуже важливо спілкування з людьми.
– Який спадок вам дістався від попереднього директора – іспанця Жорді Гратакоса?
– При ньому була налагоджена хороша зв’язок, взаємодія між тренерами. Також він приніс в тренувальний процес комп’ютеризацію. Мені ж залишається підтримувати все те найкраще, що було при ньому, а також вирішувати завдання, які поставить керівництво клубу. Тобто, кардинальним чином я нічого принципово змінювати не буду. Тим більше, я ще поки вникаю в те, як ця система працює. Ось коли все зрозумію і буду відчувати потребу додати щось нове, тоді і поговоримо.
– Ви вже, напевно, ознайомилися з кращими учнями академії. Можете назвати кілька юних талантів, які вже найближчим часом будуть здатні постукати у двері головної команди «Дніпра»?
– Так, є багато талановитих і здібних хлопців. Але прізвищ я називати не буду, це дуже згубно для них. Треба дуже тонко і дипломатично підходити до цього питання. Діти не повинні відчувати лояльності. Як тільки вони її відчують одразу знизять вимоги до себе. Це природна риса людини.
– Як взагалі виник варіант з роботою в «Дніпрі»? Грали ви себе в «Металісті», а через деякий час – несподіваний перехід у табір принципового суперника харків’ян.
– Я думаю, принциповість протистояння між цими клубами вже знята з порядку денного. Тому, незважаючи на ситуацію в країні, ми повинні бути добрішими один до одного, і не шукати собі внутрішніх ворогів. А щодо «Дніпра», то я тут теж у свій час грав, мені ця команда – небайдужа. Тому я був тільки радий тут бути й принести користь своєму рідному клубу.
– Чи вважаєте ви, що дуже вчасно покинули «Металіст»? Адже бачимо, яка там зараз ситуація з фінансами і кадрами…
– Я вважаю, що всьому – свій час, все йде своєю чергою. Зрештою, я в «Металісті» чесно виконував свою роботу і не був баластом для команди. Як сталося, так сталося.
– На вашу думку, що може врятувати «Металіст» від повного краху? Можливо, повернення Ярославського?
– Це в першу чергу. Я думаю, всі сподівання вболівальників «Металіста» пов’язані саме з ним. Має прийти такий чоловік, який буде відчувати себе господарем, а заодно розуміти всю відповідальність. Будемо сподіватися на це.
– Ви народилися в Луганську, тому тему війни на Донбасі уникнути не вдасться. Як ви переживаєте ці події, і змінили своє ставлення до Росії?
– До Росії швидше за все ні, до окремим людям – так. Ви ж розумієте, що скрізь є хороші люди і погані. От і все. Незалежно від національності чи переконань. «Стався до інших людей так, як хочеш, щоб люди ставилися до тебе». Якби всі жили за цим правилом, не було б жодних проблем.
– Хтось із ваших родичів ще там живе, ви їх евакуювали з небезпечного регіону?
– Батьки, а також брат деякий час жили в мене. Потім брат переїхав у Київ, а батьки на Новий рік повернулися в Луганськ. Їх можна зрозуміти, адже важко залишати квартиру і дачу. Коли вони там, то відчувають, що у них все під контролем, все в порядку. У Луганську вони знаходяться близько двох місяців. В кінці лютого планують приїхати до мене.
– А ви до них в Луганськ не їздили? Цікаво, наскільки легко туди потрапити…
– Потрапити легко, якщо у вас є 700 гривень в автобус. Сідайте і вас довезуть.
– Днями повістки в армію приходили навіть тренерам збірної України. Ви також чекаєте?
– Поки що повістки не приходили ні тренерам академії «Дніпра», ні мені особисто. Що робити, коли прийде? Прийму її, а далі будемо дивитися, як буде розвиватися ситуація.
– Вмієте поводитися зі зброєю?
– Зі зброєю я давно був знайомий, ще в школі. Це була початкова військова підготовка. Ми тоді розбирали автомат Калашникова. Ну а зараз для освоєння зброї потрібно трохи часу, щоб звикнути, щоб зрозуміти. Щоб бути корисним, а не побігти з голим чимось на танк.
– Як би ви підсумували свою ігрову кар’єру? Яка мрія так і залишилася нереалізованою?
– Моєю мрією було грати у футбол, і вона реалізувалася. Мені приносила задоволення сама гра, а також спілкування з людьми. А всі титули і досягнення сприймаю як щастя, як бонус. Не маючи якихось видатних фізичних даних, мені вдалося зробити хорошу кар’єру, і я цьому дуже радий. До того ж, у мене була можливість працювати під керівництвом чудових тренерів, від яких я взяв багато корисної інформації, яка знадобиться мені в майбутньому.
– Ви досі залишаєтеся рекордсменом за кількістю зіграних матчів у елітному українському дивізіоні. Але у Шовковського і Горяїнова вас ще є шанс обійти. Не образитеся на цих футболістів, якщо вони поб’ють ваш рекорд?
– Як би я міг на них ображатися? (Сміється.) Це спорт, і кожне нове досягнення – це горизонт для наступних. Чижевський примірявся до одного показника, я примірявся до Чижевському. І тепер одні люди будуть орієнтуватися на мене, а вже в майбутньому хтось прагнути до їх висот. На цьому засноване все життя.
– Питання на засипку: коли вже нарешті «Дніпро» стане чемпіоном України? Ще в цьому сезоні, чи варто очікувати новий чемпіонат?
– В цьому сезоні, звичайно, ще всяке може бути. Ця трійка команд, яка в призерах, побореться за чемпіонські нагороди. Те, що відрив є, і його буде важко відіграти – це факт. Тому, як кажуть, «будемо подивитися», що буде далі.
