19-річний півзахисник «Динамо», в неділю забив свій дебютний м’яч за киян, розповів про своїх кумирів, грі з «Евертоном» і танцях в дублі.
– Женя, були якісь передчуття перед виходом на поле?
– Переживав, звичайно, сильно. Але ніяких особливих почуттів з приводу того, що ось сьогодні вийду і заб’ю, не було. Тим більше, що мені належало провести на полі не так вже багато часу. Я просто намагався викластися на 100 відсотків.
– SMS після гри отримав, напевно, неміряно?
– Коли я після матчу в роздягальні вийшов з душу і взяв телефон, дивлюся, а там – просто аврал. Зайшов в соціальну мережу – там теж величезна кількість повідомлень з привітаннями від друзів і знайомих. Такого ще ніколи не було.
– А найголовнішими своїми вболівальниками кого вважаєш?
– Напевно, моїх батьків. Я – єдина дитина в сім’ї, тому у батьків вся надія на мене. У футбольну секцію мене привів батько. Я з шести років займався в школі «Динамо», прийшов туди ще при Шпакове (перший тренер Андрія Шевченка. – Авт.). І, до речі, в неділю батько зі своїми друзями був на стадіоні, і коли я забив гол, і фан-сектор почав скандувати прізвище «Чумак», тато заплакав. Тому що це була його мрія – щоб я зіграв на стадіоні «Динамо», а потім і на «Олімпійському».
– До речі, про гол. Він був ексклюзивно твій або трохи допоміг захисник «Металіста»?
– Скажу чесно, ми разом лягали в підкаті. Але перше рух було моє, я дістав м’яч, а вже після цього він потрапив захиснику в коліно і залетів у ворота. Останнє торкання було його, але удар наносив я. Тобто, вийшло 50 на 50.
– Якщо забивати голи стане для тебе доброю традицією, ти вже придумав якусь фірмову «фішку» для святкування?
– Ну так, є вже пара заготовок (посміхається). Припустимо, коли граю за дубль, у нас з хлопцями є там кілька забавних танців, які ми виконуємо, якщо хтось з нас забиває гол. Тобто, поки відзначення більше колективні.
– Кого в дитинстві вважав своїм футбольним кумиром?
– Ну, як і у всіх пацанів мого покоління, улюбленим гравцем був Андрій Шевченко, який тоді грав у «Мілані». А зараз мій кумир – Мессі.
– А який матч, який ти подивився в дитинстві, пам’ятаєш і досі?
– Запам’яталася гра «Динамо» з мадридським «Реалом» в Лізі чемпіонів у 2004-му (2:2). За «Реал» тоді ще грали Роберто Карлос, Зідан, Роналдо, а за «Динамо» – Верпаковскіс, Клебер.
– З ким у команді ти найбільше спілкуєшся? Хто твоя компанія?
– З українців з усіма нормально спілкуюся: з Ярмоленко, Риболовлею, Рибкою. Але більше, звичайно, з тими, хто ближче за віком – Бурдою, Харатиным, Калитвинцевим, Буяльським.
– Ветеранам «Динамо», того ж Шовковському, звертаєшся на «ви»?
– Звичайно. Його в команді всі шанобливо називають дядько Саша, а Олега Гусєва – Анатолійович.
– А з партнерами-іноземцями як спілкуєшся?
– Деякі з них можуть порозумітися російською – Теодорчик, Виду, Сілва більш-менш розуміє, Бетао так взагалі російська вже знає, напевно, краще, ніж португальська. А Велозу, Ленс, Беланда нічого не розуміють, але у них у всіх є перекладачі.
– Як проводиш вільний час?
– Проводжу його зазвичай зі своєю дівчиною. І ще трохи граю у великий теніс, так – в своє задоволення, бавлюсь, можна сказати. От Ігор Харатін грає дуже добре. Ми з ним іноді перетинаємося на корті.
– Зараз у єврокубках команди з України та Росії при жеребкуванні розводять. Але в перспективі хотілося б зіграти з російськими клубами?
– Я навіть не можу уявити, що буде відбуватися під час такого матчу, де б він не проходив у Москві або в Києві. Буде це футбол або колективна бійка. Хоча й кажуть, що спорт – поза політикою, але вболівальники є вболівальники, тому може бути будь – провокації і все інше. Мені здається, такі матчі ще дуже довго не можна буде проводити.
– У Лізі Європи попереду матчі проти «Евертона». Що знаєш про цю команду?
– Ну, всі англійські команди сповідують швидкісний та силовий футбол. А «Евертон» – міцний середняк Прем’єр-ліги.
– А знаєш, що у цієї команди незвичайне прізвисько – «іриски»?
– Знаю, звичайно. Але я в дитинстві ірис любив, так що можна сказати, що на смак «іриски» я вже пробував (посміхається).
– Якщо будеш в Ліверпулі, що привезеш собі звідти на пам’ять?
– Найдорожчим і пам’ятним сувеніром стане наша перемога.
