Буває просто погано, а буває зовсім погано, і так погано, що не знаєш, куди себе подіти і як після такого працювати. Сергій Панасюк, блискучий коментатор, поза всяким сумнівом, один з найкращих у нашій країні, закоханий у свою справу, прекрасний, світлий хлопець, про якого слова ніхто поганого сказати не міг.
Помер на самому бойовому посту – граючи у футбол…
Останній раз з ним попрацювали на жеребкування єврокубків. Світла пам’ять, земля пухом. Зустрів би того, хто придумав фразу «шляхи Господні несповідимі» – дав би в морду.
Захоплений професіоналізмом колег з каналу «Футбол». В неділю і далі їм явно було не до роботи… Кріпіться.
ШАНОВНІ, ВСІ ВСЕ ПРАВИЛЬНО ЗРОЗУМІЛИ?
У вівторок проходила зустріч генеральних директорів клубів нашої Прем’єр-ліги з керівництвом Федерації футболу. Було сказано багато емоційних, вистражданих слів, пред’явлені взаємні претензії. Як водиться, згадали, що справа у всіх нас одна спільна і неповторне.
Одне найважливіше наслідок: ФФУ звернулася до УЄФА з проханням вникнути в наше важке становище і продовжити нам фінансовий рік з 31 березня до 31 грудня. Є всі підстави припускати, що Союз Європейських футбольних асоціацій піде нам назустріч – вони дуже навіть стежать за нашими справами і щиро співчувають Україні, будучи готові допомогти.
Але! Судячи по деяким висловлюванням, деякі наші клуби сприйняли сталося так, що їм дали карт-бланш на списання боргів або ігнор контрактних зобов’язань. Це, звичайно, Єресь з великої літери «Е».
Ніхто ніяких зобов’язань з наших клубів не знімає. Маєте можливість домовитися – домовляйтеся, але робіть це з участю іншої сторони. Немає такої можливості – платіть або будьте готові, що вас легко матимуть в Лозанні і ніяка ФФУ в цьому не допоможе. Питання в щирості ваших намірів. Для чого ви маєте намір використати допомогу Федерації – щоб розібратися зі своїми фінансовими зобов’язаннями або щоб з’їхати з базару? Друге – неможливо. Необхідно сідати за стіл переговорів і вирішувати питання. Інакше у ФФУ не залишиться іншого виходу, крім як суворо покарати винного. Зняття очок? Ні, корисніше і болючіше (якщо ви не боретеся за ЛЧ, звичайно!) закривати трансферне вікно.
Повчіться у «Дніпра», який оптом закрив всі свої штрафні проблеми (справа з «Хохтифом» – окрема пісня, це взаємини австрійського і українського судів, але не футбол і не футбольна юрисдикція) – всім би так. Або у «Ворскли» з «Олімпіком», які, тьху-тьху, по мінімуму фігурують у всіх таких розкладах, не маючи славного імені, подібного «Динамо» і «Шахтарю». Дайте позитивну динаміку – ось в чому питання. Разом ми виберемося. Обов’язково.
УБИЙ НЕУБІЄННЕ!
Скасували агентів? Ну, як скасували. І фізично, і юридично неможливо прибрати посередників між гравцями та клубами! А ось вивести всі розбирання такого роду з футбольної області кудись в цивільне і кримінальне право – дуже навіть. Взагалі, дії ФІФА пахнуть пораженством – мовляв, ми з цим неподобством (аж надто агенти різні бувають!) впоратися не в змозі, так нехай цим займуться інші, а ми поки повітрям подихаємо. Не приховую, можу дуже багато не розуміти, але.
Найогидніше, що під одну гребінку вычесали тих, хто зайнятий цією справою сумлінно і чесно, з відвертими шахраями-понтовиками, настільки знайомими кожному клубному менеджеру. Істинний же прикол в тому, що багатьом вельми плідно представляє інтереси футболістів і тренерів раніше абсолютно не потрібна була ніяка агентська ліцензія. Зараз – тим більше.
САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
Шум з приводу візиту Толіка Тимощука в київський госпіталь і справді підняли чималий – що з них візьмеш, таку річ, як пропаганда, ніхто не відміняв і не відмінить. Наші діячі, які вивчають російські ЗМІ набагато ретельніше після їх заборони, ніж до того, турбувалися, щоб про події дізналися всі. Дістало і самого гравця. Цитую інтерв’ю капітана збірної України «Советскому спорту»:
У ЗМІ зараз багато негативної інформації, але мало реальних людських відносин. Я вам розповім про те, чого не показують по ТБ: ви бачили реакцію одного з поранених хлопців у тому шпиталі? Він засяяв, коли нас побачив! Яка це для нього була радість. Він мені розповідав, як він чекав матч «Зеніта» з «Торіно», щоб за мене вболівати. Він каже: «Ось я включив, чекаю, коли ви вийдете, але в мене погано працює інтернет. Після матчу зайшов подивитися результат. «Зеніт» виграв! Ви грали! Все супер!» Нікому ж немає діла до цих емоцій, до простих людських відносин.
Насправді, нікому до простих людських відносин справи немає, ніхто не чує іншу сторону і навіть не намагається почути. І ось я адресую запитання найбільш завзято налаштованим читачам, а також колегам, які принципово прибрали зі стрічок новин Росію (взагалі, фантастичний парадокс – в «загальних» новини Росії у нас як би не більше, ніж України, а у футболі агресора піддали своєрідного остракізму; цікаво, йому від цього погано? Він взагалі це якось помітив?!) – ось цей поранений солдат не правий у своєму бажанні знати, як грають НАШІ футболісти, в чиєму б складі вони грали? Він марно цікавиться «Зенітом» і Тимощуком, він точно не повинен знати, що «Зеніт» завдяки дублю Халка переграв ЦСКА 2:1 і фактично забезпечив собі – собі і Тімо! – чемпіонство?! І боєць не повинен привітати свого кумира, захоплюючись тим, як він, вибачте за старий пафос, «високо несе прапор українського спорту»? А Слава Годзюр частенько творить чудеса у рамці «Терека».
Втім, якщо вважаєте, що всіх українців, що працюють у сусідів (це далеко не тільки футболісти, які нічим не відрізняються від всіх інших!), потрібно або відкликати, або, якщо не повернуться, позбавити громадянства – ви, принаймні, послідовні. Звичайно, це не єдина перевага, але щодо інших якостей я б промовчав. Може, я чогось не розумію – пишіть, спілкування абсолютно відкрито.
До речі, чому у нас в «Футболі» Росія з’являється далеко не завжди. У цьому немає ніякої політики, крім редакційної – 24 смуги мало що поміщається, а пріоритет великої п’ятірки в плані національних чемпіонатів безсумнівний. Іноді штовхаємо в pdf-версію, іноді руки не доходять, але чітко знаю одне: український патріотизм й відсутність інтересу до РПЛ йдуть абсолютно різними шляхами. Це і є поділ футболу та політики.
СОЧІ
Ми – чемпіони світу! Ех, як приємно. Ще й не вперше! Але зараз – особливо приємно. Марія Музычуко фіналі жіночого чемпіонату світу з шахів перемогла росіянку Погонину (до речі, настільки ж сенсаційну учасницю вирішальної сутички) в. Салют, шампанське, прийом у президента.
І привід для роздумів. По-перше, я не чув закликів відібрати у Росії жіночий чемпіонат світу з шахів-мабуть, його просто не помітили, адже далеко не всі політики здогадувалися про наявність такого змагання, це вам не ЧС-2018. По-друге, ніби як ніхто не вимагав бойкотувати турнір у Сочі – думаю, з тієї ж причини. Хоча, погодьтеся, це дуже гармонійно вписалася б в сучасну політику! І що добре б нам стало без цього титулу? Було б більш патріотично?!
Чемпіонат світу з футболу це щось зовсім інше? Ну так, по популярності. Є, звичайно, логіка, що Україна мріє завдати максимальної шкоди ворогові – а на полі жіночих шахів нічого не світить, Росія хіба що почухається. І все ж принципову різницю між спортом та спортом дуже хотілося б з вашою допомогою розглянути, несіть мікроскоп! Чесно, у мене немає жорсткого думки – підозрюю, що більшість віддає перевагу саме так мислити і відповідати: нехай іде як іде, а там подивимося. Але приклад Марії Музичук, яка дала нам привід для гордості, по-моєму, дуже показовий і пропонує більш ніж серйозно задуматися, перш ніж гриміти заявами.
Взагалі, зі спортивної точки зору всі ці танці навколо політики – натуральна мура в порівнянні з майбутнім матчем Маші проти китаянки Іфань.
