«Дніпро» нарівні з «Динамо» зараз представляє Україну на європейському клубному рівні. Тому й увага до цих команд особливе. Одну з важливих ролей у колективі Мирона Маркевича виконує правий захисник команди Артем Федецький, який, до речі, крім своїх прямих обов’язків, може також і завершити атаку партнерів…
З Артемом ми поспілкувалися напередодні поєдинку «Дніпра» проти бельгійського «Брюгге». І, природно, наша розмова почали з перипетії першого матчу, в якому дніпропетровці на виїзді зіграли внічию.
– Артем, які попередні підсумки ти підвів б після першої зустрічі з «Брюгге»?
– Те, що бельгійська команда дисциплінована, ми знали і до матчу, а вже по ходу поєдинку в цьому ще раз переконалися. «Дніпро» зіграв непогано. Ми не пропустили, але в атаці можна було вичавити трохи більше. Думаю, ми награли на гол. Тим не менш, як казав наш наставник Мирон Маркевич, все вирішиться у другому матчі.
– Нульова нічия на виїзді-позитивний результат?
– Вона залишає однакові шанси для обох суперників. Можна сказати, що ми ближче познайомилися. Для нас дуже важливо, щоб на «Олімпійський» прийшло якомога більше глядачів, тоді футболістам «Дніпра» буде набагато легше здобути позитивний результат.
– До речі, чия була ідея записати відеозвернення футболістів «Дніпра» до київських уболівальників з проханням прийти і підтримати дніпропетровську команду?
– Ініціаторами стали наші ультрас. Можливо, це допоможе залучити на трибуни «Олімпійського» побільше глядачів, і не лише київських, а з усієї України, адже ми одна держава, і «Дніпро» грає для всієї країни.
Мені дуже сподобалася бельгійська публіка. Коли наш автобус під’їжджав до стадіону, всі присутні нас вітали. Атмосфера на арені була приголомшлива. У нас таке ставлення до гостьовим командам зустрічається вкрай рідко.
По-доброму заздрю динамівцям, у яких є можливість проводити домашні матчі на рідному переповненому стадіоні. У записі я дивився поєдинок киян проти «Фіорентини». Незважаючи на нічию, на трибунах було справжнє свято. Чогось подібного «Дніпру» не вистачає.
– Вихід «Дніпра» в півфінал Ліги Європи був би шикарним подарунком до твого 30-річчя (26 квітня. – Прим.авт.)?
– (Посміхається.) Безумовно. «Дніпро» в поточному розіграші вже двічі переписував історію. І хоча до 1/2 фіналу залишилося зробити один крок, потрібно виконати великий обсяг роботи. Втім, все в наших руках і ногах. «Брюгге» сильний, але перемогти його ми можемо.
– Перед виїзним матчем групового раунду проти «Карабаху» можна було припустити, що твоя команда дійде до чвертьфіналу ЛЕ?
– У «Дніпрі» вирішуються завдання по мірі їх надходження. Насамперед нам потрібно було вийти з групи, але найголовніше, що команда нарешті подолала бар’єр 1/16-й, адже раніше ця стадія була для нас наче зачарованою. Але зараз у нас апетит приходить під час їжі. Ми горимо бажанням опинитися в четвірці кращих цих змагань.
– Можеш вже вважати поточної сезон вдалим для себе?
– Думаю, так. «Дніпро» виступає в трьох турнірах, і в кожному з них претендує на високі результати. Принаймні, в мене в кар’єрі не було подібних досягнень, коли навесні, а на дворі вже практично кінець квітня, граєш не тільки в чемпіонаті і Кубку країни, але і в Лізі Європи, а також у відбірковому турнірі Євро-2016.
– В такому графіку виступати важко або приємно?
– Упевнений, будь-який футболіст скаже, що грати два рази в тиждень краще, ніж тренуватися, тому я тільки радий.
– Виступаючи в юності за аматорський клуб «Енко» з Луцька, мріяв грати на високому рівні?
– З першого удару по м’ячу, коли тато привів мене у футбольну школу, у мене була мрія виступати за «Аякс».
– Чому «Аякс»?
– Мій батько в минулому був футболістом, і ми завжди дивилися поєдинки Ліги чемпіонів. Як раз в той час, а це була середина 90-х, амстердамці правили бал у Європі з такими гравцями, як Ван дер Сар, Райцигер, Блінд, Рейкард, брати Де Бур, Зеєдорф, Клюйверт, Овермарс. А коли Андрій Шевченко в 1999 році перейшов в «Мілан», я почав віддавати перевагу цього клубу.
– І як тобі було зустрітися з людиною, за яким ти спостерігав по телевізору, а потім опинився поруч з ним у національній збірній?
– Життя – така штука, ніколи не знаєш, що буде завтра. Проходить час, і я з Андрієм в одній команді. Це було як у казці.
– Чим він тобі запам’ятався?
– Андрій – хороша людина. Приміром, як прибув я в збірну з «Карпат», а у Андрія була травма. Я попросив у нього динамівську футболку, він відповів: «Добре», і через два дні поїхав, нічого не сказавши. Я подумав, що він забув. Але раптом мені зателефонував адміністратор бази в Кончі-Заспі і попросив спуститися забрати футболку, яку залишив Шевченка. Було приємно, все-таки зірка світового рівня, а про такий маленькій прохання пам’ятав. Цей подарунок у мене зберігається в домашньому музеї.
І велика у тебе колекція футболок?
– Десь близько сотні.
– Які найбільш пам’ятні?
– Нещодавно мені подарували футболку Франческо Тотті, Тьєррі Анрі, правда, ту, в якій він виступав ще в лондонському «Арсеналі». Є, звісно, Анатолія Тимощука, який треба мною опікувався, коли я тільки приїхав в «Шахтар», Рюшту, Кьюелла, Серхіо Рамоса, Ярмоленка, Коноплянки, динамівська футболка Зозулі…
– А в дитинстві за яку з вітчизняних команд ти переживав?
– Напевно, як і більшість пацанів в той час, вболівав за «Динамо», коли в його складі відзначилися Андрій Шевченко та Сергій Ребров.
– Але ти обрав «Шахтар»?
– Вибір є завжди. Просто тоді мені запропонували приїхати на перегляд в цю команду. На одному з дитячих турнірів, що проходили в Києві, мене помітив Віктор Васильович Носов, в той час очолював дитячу школу «Шахтаря». У Донецьку я пробув кілька днів і поїхав додому, але вже через тиждень повернувся в стан гірників.
– В такому віці опинитися в топ-клубі було межею мріянь?
– До першої команди було дуже далеко. Хоча, звичайно, на перший погляд, все красиво одягнені, в одній формі… і для сну дали мені розкладачку (посміхається). Просто у новому корпусі був ремонт, тому довелося пожити в старому будинку, але вже через місяць все було на високому рівні.
– Чому в «Шахтарі» у тебе так і не склалася кар’єра?
– Я пройшов всі щаблі розвитку. Так, можливо, мені не вдалося заграти в першій команді, хоча збори з «основою» проходив постійно, але це питання краще задати Мірчі Луческу, у нього було своє бачення ситуації.
– Ти розмовляв з тренером з цього приводу?
– Це не в моїх правилах – ходити і просити. По відношенню до роботи у Луческу не було до мене претензій, може, мені чогось не вистачало, але чого, так і залишилося загадкою.
– Пам’ятаєш свій перший поєдинок у вищій лізі?
– А як же! Це було в березні 2007 року. Я тоді виступав в оренді за «Арсенал», і ми програли в Одесі «Чорноморцю» – 0:2.
– Перед матчем коліна тряслися?
– Ні. Морально я був готовий. До речі, Олександр Заваров поставив мене на позицію опорного півзахисника. Я був радий дебюту, але залишилася гіркота від поразки.
– Свої перші голи на вищому рівні ти забивав у складі іншого клубу.
– Абсолютно вірно. Це була моя друга оренда, на цей раз в ФК «Харків». Головний тренер Володимир Безсонов де тільки мене не використовував, але в підсумку відрядив в атаку, і мені вдалося не просто забити, а в одному матчі відзначився хет-триком. А через тур записав у свій актив ще й дубль.
– Звідки такі бомбардирські здібності?
– Може, далися взнаки гени, оскільки батько був правим півзахисником, але при цьому він багато забивав.
– Кожен твій матч з ним розбираєте?
– Звичайно. У мене два експерта, не рахуючи дружини і тещі. Це головний тренер і батько.
– В плані результативності ти свої кращі роки провів у «Карпатах».
– Мабуть. За три сезони мені вдалося відзначитися близько 15-ти разів.
– Не замислювався про те, що тобі нерідко вдавалося забивати вирішальні м’ячі?
– Мені про це нещодавно сказали друзі.
– І які це голи?
– Напевно, «Галатасараю» на останніх секундах, коли «Карпатам» вдалося пробитися в груповий раунд Ліги Європи у 2010 році. «Сент-Етьєну» в нинішньому розіграші, дозволив вийти в 1/16 фіналу, ну і, можливо, гостьовий гол «Олімпіакосу», адже після цього грекам потрібно було забивати вже чотири рази, щоб обіграти «Дніпро».
– А ще гол у ворота «ПСЖ», який дозволив «Карпатам» взяти історичне перше і поки останнє очко на груповій стадії Ліги Європи.
– Точно. Звичайно, приємно вражати ворота, і не вірте тим, хто каже, що для футболіста гольова передача важливіше. А якщо ще твоя команда перемагає, то емоції б’ють через край.
– Чому, на твій погляд, «Карпатам» не вдалося виступити гідно в групі Ліги Європи? Колектив у вас підібрався пристойний.
– Можна сказати, що не вистачило досвіду, але варто згадати, які були у нас суперники. Зараз це « група смерті» в Лізі чемпіонів – дортмундська «Боруссія», «ПСЖ», «Севілья». Вважаю, ми і так стрибнули вище голови. І хочу сказати, що багато в чому це заслуга нашого головного тренера Олега Кононова, з яким працювати було одне задоволення. В команді панувала чудова атмосфера, і, дивлячись на нинішні результати львів’ян, навіть не можу припустити, коли «Карпати» зможуть повернутися на той рівень.
– У 2012 році ти підписав повноцінний контракт з «Дніпром». Можна сказати, що знайшов свою команду?
– Без сумніву. Мені ще раніше говорили, що в «Дніпрі» багато українських хлопців, колектив дружний, і це відчувалося, навіть коли дніпряни приїжджали в збірну, оскільки швидко знаходив з ними спільну мову.
За півроку до кінця орендної угоди з «Карпатами» зателефонував Руслан Ротань, сказав, що мною цікавиться «Дніпро», і запитав, як я на це дивлюся. Я був не проти, але справа залишалася за «Шахтарем», якому належали права на мене. У результаті все склалося.
– Виходить, Ротань привів тебе в «Дніпро»?
– Однозначно. Адже він у нас ватажок і капітан.
– Твоїй команді в поточному чемпіонаті вже важко буде наздогнати «Динамо»?
– Думаю, так. Але надія все одно залишається, адже «Динамо», «Шахтарю» і «Дніпру» ще чекають очні зустрічі.
– Куди ближче боротьба за місце в Лізі чемпіонів?
– Не буду гучним, а тільки скажу, що «Дніпро» буде боротися на всіх трьох фронтах. А що з цього вийде, дізнаємося буквально через місяць-півтора.
– У футболіста, напевно, не може бути гарних результатів без надійного тилу. Який він у тебе?
– Це моя дружина Юлія і син Адріан. Вони мене надихають.
– Вони не пропускають жодного матчу?
– Домашні не пропускають. І буває, мені дістається. Так, наприклад, після товариської гри Україна – Латвія, яка завершився – 1:1, син подзвонив і сказав, що вітає з нічиєю, а потім відразу і посварив за те, що не досягли перемоги. Але все одно після такого спілкування настрій піднімається.
– Якщо «Дніпро» перемагає, Адріан регулярно отримує подарунки?
– У нас вдома з ним свої футбольні поєдинки, і якщо він виграє, то виконую його бажання.
– Син піде по стопах батька і діда?
– Я вже бачу перші кроки, тим більше що ми ніколи не нав’язували йому любов до футболу. Він часто просить показати матчі з моєю участю, задає питання, чому зіграв так, а не інакше, так що завзяття є, але час покаже, чи буде у великому футболі ще один Федецький.
Газета «Команда»
