Журнал Champions Matchday розповідає про видатну команді київського «Динамо» кінця 1990-х і задається питанням, чому вона не виграла Лігу чемпіонів. До 1999 року тренерський стаж Валерія Лобановського становив близько 30 років. До того часу він виграв два Кубки володарів кубків, вісім чемпіонатів і шість Кубків СРСР, а також два першості і один Кубок України. Але головне – він фактично сформував радянський стиль футболу. Проте один з найкращих тренерів в історії ніколи не перемагав в головному єврокубку.
Після розпаду СРСР, здавалося, такої можливості у нього більше не буде. Лобановському вже було майже 60, почалися проблеми зі здоров’ям, а дві його великі команди київського «Динамо» канули в Лету. Під його керівництвом збірна Союзу вийшла у фінал Євро-1988, а її перемога над Італією в півфіналі вплинула не менше, ніж робота Арріго Саккі, на італійський футбол, який переконався в ефективності пресингу.
Але на чемпіонаті світу 1990 року радянська команда не вийшла з групи. Під вогнем критики Лобановський поїхав в ОАЕ, а потім в Кувейт. Здавалося, його час минув, але в 1997 році його переконали повернутися в Київ.
ПОСТІЙНО РОЗВИВАЄТЬСЯ ГЕНІЙ
Лобановський повернувся в клуб, який домінував в Україні після здобуття країною незалежності. Хоча перший чемпіонат країни в 1992 році виграла сімферопольська «Таврія», в подальшому «Динамо» не сходило з національної вершини. І завданням Лобановського стало досягти успіху саме в Європі.
«Нам пощастило, що співпало три речі, – каже директор медіа-центру «Динамо Київ ТВ» Сергій Полховський. – У нас було покоління Андрія Шевченка, Олега Лужного, Сергія Реброва. У нас були багаті інвестори. І нам вдалося переконати Лобановського повернутися».
Протягом 30 років Лобановський був головною фігурою радянського і українського футболу. З середини 70-х його стиль, заснований на універсалізм і пресинг, фактично став загальноприйнятим в СРСР. Але не можна сказати, що він робив одне й те ж весь час – його геній полягав у тому, що він постійно розвивався, змінювався разом з грою або навіть змінював гру.
Незважаючи на те, що в 1996-му Лобановському дісталася молода і талановита команда, було багато таких, хто думав, що сувора і навіть авторитарна манера роботи 60-річного фахівця не підходить для пострадянського часу. «Він був немов Каа з «Книги джунглів». Ти ніколи не знав, про що він думає, а він завжди був готовий до атаки».
В деяких питаннях Лобановський був непохитний. !У часи моїх виступів було важко оцінювати гравців. Тренер міг говорити, що гравець не був у потрібному місці в потрібний час, а той міг просто не погодитися. Тоді не було реальних методів аналізу, тепер же футболіст не може сперечатися. Він знає, що на наступний ранок після матчу на стіні висить аркуш паперу зі статистичними показниками його гри. Якщо півзахисник виконав 60 техніко-тактичних дій за матч, то він не виконав потрібний обсяг роботи. Він повинен робити сто або більше», – так описував свій метод Лобановський.
Час від часу методи Лобановського призводили до конфліктів. Олександр Хапсаліс, який виступав у «Динамо» на межі 1970-х – 80-х, згадував, як Лобановського виводила з себе будь-яка критика: «З ним краще не жартувати. Якщо він давав вказівки, а гравець відповів: «Але я думаю, що…», Лобановський дивився на нього і говорив: «Не твоє діло думати. Я думаю за тебе. А ти – грай!»
Дистанція між Лобановським і футболістами зростала. «У нього були внутрішні терзання, – зазначає Полховський. – Раніше йому було достатньо слова чи погляду, щоб затвердити свою владу і пояснити, що він хоче. Тепер же гравці мають більшу свободу і індивідуальність. Вони стають зірками, і інтереси команди для них вже не стоять понад усе».
Між тим, команда Шевченка і Реброва перед поверненням Лобановського просто кошмарно виступила на європейській арені в сезоні-1996/97 під керівництвом Йожефа Сабо. У відбірковому раунді Ліги чемпіонів УЄФА кияни поступилися віденському «Рапіду» з загальним рахунком 2:6, а потім програли за сумою двох зустрічей скромному «Ксамаксу» в першому колі Кубка УЄФА. Але в наступному сезоні «Динамо» вже з Метром на чолі змусило всю Європу говорити про себе виключно в захоплених тонах.
ЗАБІЙНИЙ ДУЕТ
Перемігши «Баррі Таун» і «Брондбю» в кваліфікації, «Динамо» вийшло в групову стадію Ліги чемпіонів, а дует нападник Шевченко – Ребров постав у всій красі. Особливо у матчах проти «Барселони», яку кияни вдома обіграли з рахунком 3:0, а на виїзді взагалі знищили завдяки хет-трику Шеви у першому таймі і голу Реброва – 4:0.
Біло-сині показували швидкий, тактично гнучкий, по-справжньому сучасний футбол, але у чвертьфіналі напоролися на іншу команду, в якій ідеально поєднувалися швидкість і міць. «Динамо» звело внічию матч проти «Ювентуса» в Туріні (1:1), а ось вдома не уследило за Філіппо Індзагі, чий хет-трик допоміг Зінедіну Зідану і компанії здобути перемогу – 4:1. У тому сезоні всі побачили потенціал «Динамо», але гра в його виконанні іноді була трішки наївна.
У першому відбірковому раунді Ліги чемпіонів-1998/99 кияни знову змели з дороги «Баррі Таун», перемігши з загальним рахунком 10:1, а потім з величезними труднощами здолали по пенальті «Спарту». У груповій стадії теж справи не склалися: поразка від «Панатінаїкоса», домашня нічия з «Лансом» і порятунок від виїзної поразки від «Арсеналу» завдяки голу Сергія Реброва на останніх хвилинах – 1:1.
В результаті динамівцям треба було обов’язково перемагати у повторній зустрічі з лондонцями. «Ставки в домашній зустрічі були високі, – розповідав Ребров. – В середині першого тайму я «протягнув» Мартіна Кіоуна 50 метрів, перш ніж він завалив мене в штрафній площі. Пенальті я пробив не найкращим чином. Девід Сімен був близький до того, щоб відбити удар, але м’яч все ж якось закотився у ворота». «Динамо» виграло 3:1 і згодом вийшло у плей-офф після перемог над «Пат» та «Лансом».
У чвертьфіналі киянам зустрівся «Реал» – чинний на той момент чемпіон Європи. У Мадриді Ребров продовжив головою воротарський винос на Шевченка, той вийшов один на один з Бодо Илльгнером і чітко пробив у правий від себе кут. Предраг Міятович зрівняв рахунок, але до домашнього матчу «Динамо» підійшло з хорошими шансами, стабільною грою і впевненістю у своїх силах.
В середині другого тайму Ребров поздовжнім пасом кинув Шевченка в прорив, який Илльгнер перервав порушенням правил. Шева пробив з «точки» у воротаря, але, на щастя, відскік припав точно по центру, і форвард добив м’яч у сітку. Незабаром Шевченко відпасував до карного на партнера по атаці, рвонув вперед і отримав зворотну передачу верхом. Дотик на обробку, удар в падінні, і «Динамо» перемагає 2:0, вийшовши у півфінал на «Баварію».
ФАТАЛЬНИЙ ПРОМАХ
У першому матчі «Динамо» швидко прибрало ініціативу до своїх рук, і вже на 16-й хвилині чудова передача білоруського хавбека Валентина Белькевича знайшла Андрія Шевченка, який відкрив рахунок. За дві хвилини до перерви майбутній володар «Золотого м’яча» оформив дубль зі штрафного, виконаного з лівого краю. Ще до перерви «Баварія» встигла відіграти один м’яч, але на 55-й хвилині динамівці відновили статус-кво. Після відскоку від Самюеля Куффура півзахисник «Динамо» Віталій Косовський точно пробив з льоту.
Слідом за цим активний Косівський вискочив один на один з Олівером Каном – гравцю збірної України вдалося перекинути м’яч через воротаря, але снаряд полетів вище воріт, а так рахунок став 4:1 на користь «Динамо». Цей промах, як виявилося, став вирішальним.
На 78-й хвилині Штеффан Еффенберг здорово виконав штрафний, скоротивши відставання до мінімуму. Кияни мали ще кілька шансів забити, і в одному з епізодів легендарного Лотару Маттеусу довелося головою виносити м’яч з «стрічки». Баварці подібної марнотратства не пробачили – на передостанній хвилині основного часу своїм шансом скористався потужний форвард гостей Карстен Янкер.
У підсумку «Динамо», володіючи суттєвою перевагою, змушена була задовольнятися лише нічиєю. «Ведучи в рахунку 3:1 ми могли забити і четвертий, і п’ятий гол, – нарікав Ребров. – На жаль, свої моменти реалізувати не змогли, а наприкінці пропустили необов’язкові голи. Минуло вже багато років, але я як і раніше вважаю, що ми могли виграти ту Лігу чемпіонів».
У Мюнхені «Баварія» здолала «Динамо» з мінімальним рахунком, а згодом поступилася в епічному фіналі «Манчестер Юнайтед». Влітку 1999-го Андрій вирушив підкорювати серця вболівальників «Мілана», а рік потому в «Тоттенхем» перебрався Ребров.
Такої чудової команди у «Динамо» поки що більше не було. Під керівництвом Лобановського столичний клуб завоював згодом ще три чемпіонські титули і два кубка, але 7 травня 2002 року у одного з найвидатніших тренерів в історії футболу на матчі в Запоріжжі стався важкий інсульт. Шість днів потому знаменитий уродженець Києва помер у віці 63 років. Лобановський так і не виграв Лігу чемпіонів, хоча, на думку багатьох, його команда цього цілком заслуговувала.
