Екс-капітан київського «Динамо» і збірної України поділився думками про майбутню тренерській кар’єрі і оцінив перспективи своєї участі через рік на Олімпіаді в Ріо-де-Жанейро. ПЛАНИ НА МАЙБУТНЄ
– Півтора року ви навчалися тренерській професії на курсах УЄФА, а цієї весни захистили диплом і здали іспит. Хвилювалися?
– Якщо скажу, що ні крапельки, ви все одно мені не повірите. (Посміхається). Хвилювався, звичайно, але це хвилювання було здоровим – без мандражу і з упевненістю, що пройшов гарну школу, отримав гідні знання і цей іспит обов’язково здам.
– Питання квитка в глухий кут не поставили?
– Вони були не тільки про тренувальному процесі, але і про психології, емоційних аспектах. Серйозний тренер повинен вміти знаходити підхід до гравців, об’єднувати їх однією метою. Адже від того, як налагодиш стосунки з футболістами, залежить результат твоєї команди.
– Готові приступити до тренерської роботи?
– Давайте не будемо поспішати: коли відчую, що пора застосувати отримані знання і досвід на практиці, ви про це відразу дізнаєтеся.
– Принаймні, працювати вам хотілося б в Україні чи за кордоном?
– Все буде залежати від пропозицій, адже до цього часу я не розглядав ні одного. Вважаю, що треба все добре обміркувати і тільки після цього приймати рішення. Для мене не проблема працювати як вдома, так і в будь-якій іншій країні світу: англійською я володію достатньою мірою, вільно розмовляю по-італійськи.
СІМ’Я І ПОДОРОЖІ
– Багато футболістів у ході активної кар’єри відкладають на потім якісь мрії, бажання, плани. Що з того, для чого не було часу раніше, вдалося здійснити, повісивши бутси на цвях? І що зробили насамперед?
– Все в мене з тих пір і по сьогоднішній день сконцентрована на родині, я виховую чотирьох дітей. Можна сказати, працюю у них водієм: відвожу в школу, забираю після занять. Двоє старших, Джордан і Крістіан, захоплюються спортом, грають у футбол і теніс. Молодші, Олександр і Райдер-Габріель, поки підростають, у них все попереду. А що стосується часу, то у мене нарешті з’явилася можливість планувати день на свій розсуд, не дотримуючись встановленого кимось іншим розкладом. Став набагато частіше подорожувати – і сам, і з сім’єю. Без роботи не сиджу, завжди є чим зайнятися.
– Найяскравіше з останніх подорожей?
– А я постійно в роз’їздах. Враження іноді так переплітаються, що важко відокремити одні від інших.
– Але є ділові поїздки, а є відпочинок.
– У мене це не виходить розділяти. Доводиться поєднувати роботу і задоволення. За останні два місяці, скажімо, побував у семи країнах.
– Ви сказали, що багато часу проводите за кермом…
– (Посміхається). Так, коли буваю вдома, в Лондоні.
– В Англії лівосторонній рух. Коли я запитав Олега Лужного, довго довелося звикати до правосторонній керма, він відмахнувся: «Недовго. Відразу сів – і поїхав». Для Сергія Реброва, навпаки, це було проблемою, він якийсь час їздив з шофером. А як спочатку справлялися ви?
– В Лондоні у мене дві машини – і обидві європейські, з лівим кермом. (Сміється). Давно перебудувався, мені так навіть зручніше. Все треба робити під ліву руку, і бровка у тебе постійно з лівого боку. Можливо, на перших порах я ще замислювався над цим, але проживши в Англії вісім років (навіть коли повернувся в Динамо, сім’я жила там, і я часто її відвідував), довів цю звичку до автоматизму.
ПОКЕР І ТЕНІС
– Готуючись до цієї розмови, знайшов в інтернеті ролик про виграний вами півроку тому благодійному турнірі з покеру, де ви опинилися за одним столом з Рафаелем Надалем, Роналдо і Альберто Томбо – не кажучи вже про інших колишніх спортсменів, які давно стали професіоналами в цій грі. Коментатори впевнено називали вас фаворитом – а як ви почували себе в такому оточенні?
– Чудова компанія зібралася. (Сміється). Було дуже комфортно, незважаючи на велику кількість досить гучною публіки. Зі своїми суперниками по цій грі давно був знайомий, тому навіть чисто по-людськи було цікаво поспілкуватися з ними, заразом спостерігаючи, як вони ведуть себе за покерним столом. Це ж теж своєрідна тактика – вивчення психології суперника.
– Існує поняття poker face, що означає незворушний вираз обличчя під час гри, щоб суперники не здогадалися, які у вас карти. Але в ході цього турніру ви зосередженим не виглядали – посміхалися, перемовлялися, жартували… А в потрібний момент вмієте зберігати за столом зовнішню незворушність?
– Приховувати свої емоції я можу в будь-якій обстановці – для цього не обов’язково виглядати надмірно серйозним.
– Зараз ви часто граєте в покер або віддаєте перевагу гольф?
– Для мене покер – це задоволення, а не спорт, тому якщо і беру в руки карти, то в основному в компанії друзів, щоб розважитися. Гольф – теж задоволення, тому що спорт для мене – це…
– …фізичне навантаження?
– Ні, як для колишнього спортсмена спорт для мене – це все, що стосується результату, коли ти професійно займаєшся цим і заробляєш на життя. Але моя діяльність у будь-якому випадку пов’язана з рухом: якщо я не граю в гольф – зіграю в теніс, якщо не в теніс – займуся волейболом або кайтсерфінгом.
– До речі, про теніс. Ви говорите, що давно знайомі з Надалем. На корті з ним не перетиналися?
– Не довелося. Нас представили один одному на одному турнірі – я взагалі намагаюся бувати на цікавих тенісних матчах. Якщо ж говорити про симпатії в цій грі, то вболіваю за Новака Джоковича. З ним – скажу, передбачаючи ваше наступне запитання, – я теж непогано знайомий. Всі ми, спортсмени, добре знаємо один одного.
РОНАЛДО І ШИКАРНА ФОРМА
– А з Роналдо як познайомилися? З ним адже, наскільки я пам’ятаю, в одній команді ви ніколи не виступали.
– Зате багато разів грали один проти одного. Він не тільки великий футболіст, а сам по собі дуже цікавий хлопець і яскрава індивідуальність. Ігрова кар’єра була у Роналдо не надто тривалою, зате дуже яскравою. У світовому футболі він залишив величезний слід.
– Чули, що він купив у США і команду, і збирається в ній грати?
– (Посміхається). Збирається? Що ж, побажаємо йому удачі…
– Дізнавшись, що 38-річний Роналдо, який набрав через гормонального збою значний зайву вагу, має намір зняти бутси з цвяхи, не замислювалися, що з вашою-то формою могли і не закінчувати кар’єру в 36?
– За комплімент дякую. Але повністю я з футболом не зав’язав: тільки в минулому році зіграв близько чотирьох-п’яти матчів. Як це називається… Exhibition…
– Показових?
– Так. Мені було цікаво зустрітися з людьми, з якими і проти яких грав. Та й гроші за участь в мій благодійний фонд перераховувалися – щоб надалі піти на добру справу.
– Але жалю, що професійна кар’єра залишилася позаду, у вас не виникало?
– (Після паузи). Озираючись назад, щоразу відчуваю радість від того, що кар’єра склалася саме таким чином. Я всім задоволений і навіть більше. А закінчив вчасно: як раз почалися проблеми з коліном, я зробив операцію відразу після Euro-2012. І хоча самих різних операцій за час спортивної кар’єри набралася рівно дюжина, здоров’я дозволяє вести активний спосіб життя, грати, коли цього захочу, футбол, гольф.
– Роналдо відчутно додав у вазі, а вам, здається, вдалося зберегти колишні кондиції. Невже не набрали жодного грама?
– Я в шикарній формі. (Сміється). Навіть скинув близько кілограма – для спортсмена це, повірте, незначна різниця. Може бути, зменшилася м’язова маса, особливо в ногах, але зате я став краще відчувати інші м’язи. Мій організм не може без спорту: я обов’язково повинен рухатися, набувати і виділяти енергію. Мені подобається втомлюватися – отримую від цього, мабуть, найбільше задоволення. І якщо зараз мене запитаєте, про що найбільше сумую, згадуючи про активну спортивну кар’єру, я назву саме цю втому.
ОЛІМПІЙСЬКІ ПЕРСПЕКТИВИ
– Повертаючись до теми гольфу: ви, пам’ятаю, брали участь чотири роки тому у чемпіонаті України – і показали непоганий результат…
– Це був професійний турнір, а мій результат виявився пристойним для любителя, яким я, власне, і є. Професіоналом не планував ставати ніколи…
– …але, говорять, замислювалися про участь від України в Іграх-2016, де гольф дебютує як олімпійського виду.
– Насправді, гольф – дуже важкий вид спорту, хоча з боку, напевно, так не здається. І коли починаєш це усвідомлювати, розумієш, як важко в ньому стати профі – тим більше в моєму, скажімо так, свідомому віці. А зіграти на Олімпіаді… Це було практично нереально.
– Але думка була?
– Мені подобається гольф, і я хотів зробити все, що в моїх силах, для його популяризації в нашій країні. Ось чому відразу не сказав «ні», коли піднімалося питання про участь в олімпійському турнірі. Все проаналізувавши, втім, прийшов до висновку, що тільки вам озвучив: це нереально! Мій рівень в гольфі не відповідає навіть того, що в 2016-му очікується в Ріо-де-Жанейро, не кажучи вже про рівень професійного туру. І щоб на щось серйозно претендувати, треба було присвятити цьому кілька років життя – без жодної гарантії, що кінцева мета досяжна.
– Напевно, як і в футбол, гольф треба починати грати з дитинства…
– Так і є. Це настільки складна в технічному і психологічному плані гра, що її основні навички потрібно купувати з юних років. Словом, у професійних турнірах я навіть і не пробував брати участь, зате постійно отримую запрошення на змагання з участю людей, які зробили собі ім’я в інших сферах. Скоро, наприклад, буде турнір в Дубаї: склад учасників поки не підтверджений, але очікую побачити серед них друзів. Так що поїду в Емірати з задоволенням.
ПЕРЕМОГА НАД ПЛАТІНІ
– Пам’ятаю, як під час ЄВРО-2012 ви виграли в Києві турнір за участю президента УЄФА Мішеля Платіні. З ким ще із відомих особистостей доводилося зустрічатися на гріні?
– Багато колишні футболісти грають у гольф – Тедді Шерінгем, Гарі Лінекер… З тенісистів – Тім Хенман, Андрій Медведєв, Піт Сампрас, Євген Кафельников.
– Росіянин, наскільки я знаю, грає професійно, бере участь у турі.
– Він пробує свої сили – і треба віддати йому належне принаймні за це старання. Адже, як я вже говорив, гольф – дуже складний вид спорту…
