Фіналіст Ліги Європи, наскільки міг, відтягував солодку мить «Динамо». Але гол Види був неминучий, як вінець завидного завзятості Сергія Реброва і його команди.
Почну ж із провідного клубу тріо, який офіційно розлучився з чемпіонським титулом. Головний тренер «Шахтаря» давно і однозначно висловлювався про причини золотого фінішу «Динамо». У цих судженнях повно суб’єктивізму і відверто спірних оцінок. Але навіть при повній анархії претензій Луческу, він навряд чи може оскаржити вагомість перемоги багаторічного конкурента, як і багатозначність серйозного успіху молодого колеги.
Жанр моїх спостережень за провідною трійкою в кожному турі не передбачає підведення всіх підсумків. Якщо відмотати плівку до матчу динамівців і дніпрян на «Олімпійському», то без сумніву «Шахтар» і його наставник ще ніколи так не вболівали за господарів поля… Адже перемога «Дніпра» над «Наполі» показала, що для Мирона Маркевича межі неможливого чітко не визначені.
Ясно, що більш рання за часом гра з земляками з «Металурга» потребувала однозначному підсумку: «Шахтар» зобов’язаний був перемогти і переміг. Хоча Володимир П’ятенко насилу знаходив слова в оцінці суддівства. Від себе додам: не дай бог Степаненко у відповідальній грі збірної України буде так само «ховати» руку від м’яча.
Але і головний тренер «Шахтаря» знайшов привід напуститься. І на кого? На святая святих своїх незрівнянних бразильців. Очевидно, що зробив це Луческу більше для порядку й уваги власника. Але недостатня концентрація і найменша легковажність у командних діях і справді суворо карається. Наприклад, «Дніпром». Тією самою командою, яка весь сезон намагалася вихопити у «Шахтаря» путівку в Лігу чемпіонів. При цьому підопічні Маркевича навчилися чіплятися навіть за малоочевидный шанс. У будь-якому складі. Доведено їх матчем з новим чемпіоном.
Близькість жаданого титулу позначилася на діях команди Реброва не кращим чином. Але рішення задачі відкладати не можна було. Як небажані подібні відстрочки показала гра, наступного суперника ДК – «Карпат» з «Зорею». Репліка в бік: весь сезон відпускав компліменти Юрію Вернидубу. Але після матчу з львів’янами він насмішив, вважаючи волоски в чужій гриві. Краще б поговорив про своїх прорахунках.
Повертаючись до динамівцям, було помітно, що навіть відпочинок не забезпечив їм стрімкого успіху. Хоча протистояли їм футболісти, що мають до прекрасного виходу у фінал ЛЕ непряме відношення. Але самоповага, після такого прогресу, швидко поширюється на всю команду.
Строго зіграли Влад з Близниченко зупинили Ярмоленко. А Ленс, продиравшийся через Ксьонза, постійно натикався на непоступливого Сватка. Іноді динамівці нагадували самих себе чи не найбільш невдалих матчах сезону з «Олімпіком»…
Зрівноважило шанси лише, м’яко кажучи, не ідеальне взаємодію креативних по завданню Безуса і Шахова. Романа упустили, і він приходив у себе до перерви. А Євген сам впустив Хачеріді, чим запам’ятався.
Також непереконливо виглядали в даній грі Беланда з Велозу. Натомість, замінив португальця Сидорчук вніс велике пожвавлення. На жаль, з великим ризиком для воріт Шовковського. Небезпечні стандарти дніпрян або незбагненний промах Безуса можна вважати інвестиціями у друге кубкове протистояння з «Шахтарем».
Що до «Динамо», то крок, який найважчий, команді все ж вдалося. Я навіть не здивувався автору золотого гола. Виду чи не найбільш непередбачуваний гравець у киян. І напороти завжди гаразд, і порадувати одноклубників може теж пристойно. В цьому мистецтві у хорвата тільки один конкурент – Даніло Сілва.
Хоча у вирішальний момент щасливцеві сприяв самий стабільний ДК – Рибалка. І хоча обставини видалися спонтанними, шлях команди Сергія Реброва до чемпіонства був стабільним і абсолютно закономірним.
