Те, про що вже з півмісяця шепотілися на кухнях, в барах та інших пунктах громадського харчування, все ж таки, сталося. Причому, самим несподіваним чином, в прямому ефірі, та ще й сам, особисто, соліст ансамблю – капітан «Шахтаря» Даріо Срна таки подарував «Динамо» звання чемпіона України.
Ось так, без зайвої помпи, ненав’язливо, капитански, з широкого плеча, взяв і подарував.
Звичайно, для нас це стало цілковитою несподіванкою, я б сказав – сюрпризом, тому ми не встигли підготуватися і прочитати промову, як і накрити святковий галявину.
Спасибі тобі, дорогий наш друг, ми зворушені до сліз вашим великодушністю!
Правда, коли сльози радості і розчулення висохли, з’явилася можливість звернути увагу на нюанси…
Ну, от уявіть собі – ви зустрічаєте свого гостя з дарами, а він, вручаючи подарунок, супроводжує мовлення говорить, що, мовляв, розумієш, ми вирішили подарувати вам щось… Ну, мене вигнали з дому, так що зберігати стало ніде, автомобіль не поміщається, возити з собою важко, зберегти – конкуренти не дають… Ось, маявся-маявся, і вирішив залишити тобі на рік, на зберігання… А там подивимося, як карта ляже.
Звичайно, такий спіч не може не викликати певне занепокоєння, як і інтересу до самого подарунка. І тут ви раптом виявляєте, що цей презент точнісінько схожий на ту саму вашу річ, яка зникла з дому кілька років тому після якогось там веселощів… На якому, за дивним збігом обставин, був присутній і ваш нинішній гість, та ще й разом зі своїм казна-звідки взявся товаришем зі смішною прізвищем, незбагненним чином пов’язана з вільно конвертованою валютою.
А чому пам’ятається, тому що цього самого Долара, або як там його зловили за руку на кишеньковій крадіжці, довго били й прийняли рішення в пристойне товариство з рік (по доброті сердечній) не пускати.
І ось – на тобі! – добре забуте старе, видається за нове.
Неприємно, погодьтеся.
І ось тут починаєш аналізувати сказане нашим гостем… Правда, відразу обмовлюся, що говорив він з папірця, вже багато разів повторював сказане до нього, причому чітко утримався від яких би то ні було імпровізацій: слово в слово, пункт за пунктом.
Коротше, і головне – «важко живе на світі бідний негреня Петя». Відірвали від рідної Донбас-арени, як немовля від материнських грудей. І почалося життя-не життя, а ходіння по муках! Живуть у Києві, грають у Львові, серце в Донецьку, батьківщина в Бразилії, Канарські острови в Атлантичному океані, а «парафіяни по містах розбіглися, скарби шукають». І між усім цим доводиться літати, літати, літати…
От іноді і пролітають, горемычные.
Чую цей плач давно і постійно. Здавалося б, кого звинувачувати, якщо все це створили собі самі, своїми власними руками. Ну, хто змушував жити в Києві, а грати у Львові? Про донецькому серце бразильських легіонерів теж, швидше, на легенду схоже. Не за покликом серця всі вони, включаючи Срну, в Донецьку опинилися. Платили стільки ж у Вінниці – серце б туди рвонуло. І санаторій там є, профільний, можна було б і без Канар обійтися. На водичці в середній смузі. Та й до того, що Донецьк нині поза світової цивілізації, теж не те щоб Шахтар відношення не має. Має, ще має. Просто не думали, що життя задом обернеться…
Як не замислювалися про те, що не чекають їх з хлібом-сіллю ні у Львові, ні в Києві. І що, в цьому хтось підступний винен, не самі? Ну, по теперішній час ситуація типова: хто де не з’явиться, в надії, що його там чекають і на нього моляться, а виходить все навпаки. І «навпаки» цей далеко не нешкідливий.
Так хто заважав Шахтарю перебратися в якій-небудь місто, де є стадіон, зробити його своїм домашнім, приймати гостей там і не мотатися на «домашні» матчі до Львова? Це вам теж Динамо насоветовало? Адже ви горите в багатті власних амбіцій!
А зіткнувшись лоб в лоб з дійсністю, наші «дарувальники», за небажанням прийняти долю як належне, а ситуацію – як закономірну, вирішили зайнятися зовсім вже убогим міфотворчістю, пов’язуючи своє положення вигнанця з… політичною обстановкою на сході України і своїм донецьким походженням.
Однак, стоп! Панове! А чули ви про таку команду, як Зоря з міста Луганськ? Так, є така. Теж з східного регіону, на схід від Донецька, до речі, теж в Луганську не грає, теж зі стадіоном проблеми… А не ізгой! Ніхто проти них не хворіє, ніхто не звинувачує в сепаратизмі, та й вони самі на свою долю не скаржаться. А грають так, як грали б у рідному Луганську, розуміючи, що ніхто їх зі східним сепаратизмом не асоціює.
Ось і порівняли б себе, Шахтар, з людьми, які, опинившись в точно такій самій складній ситуації, ведуть себе гідно, завойовуючи собі нових вболівальників та прихильників по всій країні. І ніяких докорів від громадян України!
Але це, звичайно ж, не ваш шлях, Даріо! Ви занадто звикли бути чимось особливим, не таким як всі решта гравців українського чемпіонату, як і команди в цілому. Тремтіть ви за своїм статусом проплаченою винятковості, а не за всім іншим, про що лив сльози в прямому ефірі наш невдаха «дарувальник».
Розумію, що це все було суцільним переспівом чітко відпрацьованою і не Срною сформульованої ідеологічної платформи втратив своє обличчя Шахтаря. Чули все це ми неодноразово і з вуст Палкіна, і Луческу, і Мармазова, і Денисова, так і всіх, хто з нагоди опинявся біля мікрофона. Ніколи не замислювалися, що така одностайність може бути тільки в тому разі, коли текст розроблений і затверджений на найвищому рівні, а ви його лише вивчили, не замислюючись над змістом?
До речі, про подарунки…
А чому б Шахтарю не розстаралися й не подарувати і друге місце команді, яка його заслужила куди більше, ніж гірники? Ну, дарувати – так дарувати! Чому не розширити атракціон небаченої щедрості? Шанс ще є, панове, проявіть широту душі і інтелігентність натури! Ну? Або це жест щедрості план нинішнього року не входить, і Шахтар вирішив приберегти його на наступний рік? Шкода, ви навіть не здогадуєтеся, скількох простих трудівників ви ощасливили! Так що час для роздумів ще є.
А що ж наш позашлюбний син Мірчі Луческу? Де гнівні промови? Де викривальні монологи? Де п’ятисантиметрові положення поза грою, злісно не помічені боковими арбітрами і чітко зафіксовані незрозуміло звідки взялася і невідомо ким визнаною і затвердженою програмою об’ємного моделювання, яку «Про футбол» без жодних докорів сумління використовує як істини в останній інстанції?
Де, нарешті, скрупульозний розбір «очевидного небажання боротися» чергової жертви войовничого базіку? Ну, чим ще можна пояснити небажання двох осіли в середині турнірної таблиці команд влаштувати гладіаторський поєдинок за три нікому з них не потрібних турнірних очки до кривавих сопель і зламаних ніг?
Звичайно, тільки одним: бажанням насолити улюбленому дітищу Ігоря Валерійовича!
А ось як тільки лідери стануть грати між собою по чотири матчі, так життя одразу зміниться! Це обов’язково підвищить амбіції команд-середняків, як і бажання «вломити» кожного з лідерів, аж до зламаних хребців.
Тут же все логічно, правда ж? В сенсі того, що для підвищення якості чемпіонату Іспанії потрібно призначити тридцять матчів між Реалом і Барселоною, чим різко підняти рівень футболу в країні.
І нехай вб’ють один одного.
Так, так я відволікся…
Слухаючи нашого спадкоємця всіх циган, мимоволі згадувалися рядка незабутнього Олександра Вертинського:
Ви сьогодні ніжні,
Ви сьогодні бліді,
Ви сьогодні блідіше місяця…
Ви читали вірші,
Ви вважали гріхи,
Ви зовсім, як дитина тихі.
Мабуть, так вплинуло на нього поява у студії Даріо-дарувальника. Чому так сталося – боюся гадати… Можливо, побоювався, що після свого чергового випаду проти хамського «неДнепра», отримати пропозицію від Срни зіграти у футбол прямо в студії, один на один, позмагатися в знанні футбольних правил або повіджиматися від підлоги на рахунок. Розуміючи, який конфуз в цьому випадку відбудеться, причому прямо на очах самої Саші Лободи, наш недоцыган вважав за краще не вплутуватися. Тому що розумів, що навіть Лобода в бікіні його не врятує.
Коротше, циганча притих так, що навіть не згадав про якісь зовсім вже дивні незасчитанных гола у ворота його генетично рідних Карпат. Ні, не буду кричати, за доброю традицією наших спортивних горе-браузерах «Скандал!», але, погодьтеся, незарахований гол Кравця цікавий не тільки зовсім не зайвим пунктом в колекції забитих м’ячів Артема, але і у чисто методичному плані. Так сказати – у повчання нащадкам.
Проте, мабуть, у той самий момент, коли “Дніпро” втратив будь-які шанси на особисту зустріч з Динамо у фіналі національного Кубка, київський клуб начисто випав із сфери інтересів всіх спортивних програм від Игроя Коломойського. Просто перестала для них існувати. У всякому разі, я вже давно не чув від коментаторів каналу 2+2 такого байдужості до репортажу про матчі Динамо. Не повірите, але за весь час жодного разу не було сказано, що наш суперник грає натхненно і грамотно, а Динамо – грубо і невиразно. А рахунок 7:0 абсолютно не відображає хід матчу, мабуть, під цим маючи на увазі надії Ігоря Валерійовича…
Навіщо я це все пишу?
Ну, далеко не всі змогли вчора змусити себе долучитися до витонченою логікою «двічі два». Причому, не сумніваюся, що з кожною наступною передачею таких бажаючих буде все менше і менше, що цілком відображає рівень і методи цього агіт-каналу.
Крім того, для мене все більше стає загадкою, а навіщо в цьому фарсі погоджуються брати участь екс-динамівці і відповідальні працівники клубу. Як і просто адекватні люди. Адже стиль і методи цієї передачі цілком розташовують до того, щоб докласти зусиль для повернення постійним і єдиним «експертом» Віктора Леоненка. Просто Віктор Євгенович вже досяг дна, а «Про футбол» до нього невпинно наближається.
Скоро слід очікувати зустріч, причому знизу ніхто не постукає…
Ось так, без зайвої помпи, ненав’язливо, капитански, з широкого плеча, взяв і подарував.
Звичайно, для нас це стало цілковитою несподіванкою, я б сказав – сюрпризом, тому ми не встигли підготуватися і прочитати промову, як і накрити святковий галявину.
Спасибі тобі, дорогий наш друг, ми зворушені до сліз вашим великодушністю!
Правда, коли сльози радості і розчулення висохли, з’явилася можливість звернути увагу на нюанси…
Ну, от уявіть собі – ви зустрічаєте свого гостя з дарами, а він, вручаючи подарунок, супроводжує мовлення говорить, що, мовляв, розумієш, ми вирішили подарувати вам щось… Ну, мене вигнали з дому, так що зберігати стало ніде, автомобіль не поміщається, возити з собою важко, зберегти – конкуренти не дають… Ось, маявся-маявся, і вирішив залишити тобі на рік, на зберігання… А там подивимося, як карта ляже.
Звичайно, такий спіч не може не викликати певне занепокоєння, як і інтересу до самого подарунка. І тут ви раптом виявляєте, що цей презент точнісінько схожий на ту саму вашу річ, яка зникла з дому кілька років тому після якогось там веселощів… На якому, за дивним збігом обставин, був присутній і ваш нинішній гість, та ще й разом зі своїм казна-звідки взявся товаришем зі смішною прізвищем, незбагненним чином пов’язана з вільно конвертованою валютою.
А чому пам’ятається, тому що цього самого Долара, або як там його зловили за руку на кишеньковій крадіжці, довго били й прийняли рішення в пристойне товариство з рік (по доброті сердечній) не пускати.
І ось – на тобі! – добре забуте старе, видається за нове.
Неприємно, погодьтеся.
І ось тут починаєш аналізувати сказане нашим гостем… Правда, відразу обмовлюся, що говорив він з папірця, вже багато разів повторював сказане до нього, причому чітко утримався від яких би то ні було імпровізацій: слово в слово, пункт за пунктом.
Коротше, і головне – «важко живе на світі бідний негреня Петя». Відірвали від рідної «Донбас-Арени», як немовля від материнських грудей. І почалося життя-не життя, а ходіння по муках! Живуть у Києві, грають у Львові, серце в Донецьку, батьківщина в Бразилії, Канарські острови в Атлантичному океані, а «парафіяни по містах розбіглися, скарби шукають». І між усім цим доводиться літати, літати, літати…
От іноді і пролітають, горемычные.
Чую цей плач давно і постійно. Здавалося б, кого звинувачувати, якщо все це створили собі самі, своїми власними руками. Ну, хто змушував жити в Києві, а грати у Львові? Про донецькому серце бразильських легіонерів теж, швидше, на легенду схоже. Не за покликом серця всі вони, включаючи Срну, в Донецьку опинилися. Платили стільки ж у Вінниці – серце б туди рвонуло. І санаторій там є, профільний, можна було б і без Канар обійтися. На водичці в середній смузі. Та й до того, що Донецьк нині поза світової цивілізації, теж не те щоб «Шахтар» відношення не має. Має, ще має. Просто не думали, що життя задом обернеться…
Як не замислювалися про те, що не чекають їх з хлібом-сіллю ні у Львові, ні в Києві. І що, в цьому хтось підступний винен, не самі? Ну, по теперішній час ситуація типова: хто де не з’явиться, в надії, що його там чекають і на нього моляться, а виходить все навпаки. І «навпаки» цей далеко не нешкідливий.
Так хто заважав «Шахтарю» перебратися в якій-небудь місто, де є стадіон, зробити його своїм домашнім, приймати гостей там і не мотатися на «домашні» матчі до Львова? Це вам теж «Динамо» насоветовало? Адже ви горите в багатті власних амбіцій!
А зіткнувшись лоб в лоб з дійсністю, наші «дарувальники», за небажанням прийняти долю як належне, а ситуацію – як закономірну, вирішили зайнятися зовсім вже убогим міфотворчістю, пов’язуючи своє положення вигнанця з… політичною обстановкою на сході України і своїм донецьким походженням.
Однак, стоп! Панове! А чули ви про таку команду, як «Зоря» з міста Луганськ? Так, є така. Теж з східного регіону, на схід від Донецька, до речі, теж в Луганську не грає, теж зі стадіоном проблеми… А не ізгой! Ніхто проти них не хворіє, ніхто не звинувачує в сепаратизмі, та й вони самі на свою долю не скаржаться. А грають так, як грали б у рідному Луганську, розуміючи, що ніхто їх зі східним сепаратизмом не асоціює.
Ось і порівняли б себе, «Шахтар», з людьми, які, опинившись в точно такій самій складній ситуації, ведуть себе гідно, завойовуючи собі нових вболівальників та прихильників по всій країні. І ніяких докорів від громадян України!
Але це, звичайно ж, не ваш шлях, Даріо! Ви занадто звикли бути чимось особливим, не таким як всі решта гравців українського чемпіонату, як і команди в цілому. Тремтіть ви за своїм статусом проплаченою винятковості, а не за всім іншим, про що лив сльози в прямому ефірі наш невдаха «дарувальник».
Розумію, що це все було суцільним переспівом чітко відпрацьованою і не Срною сформульованої ідеологічної платформи втратив своє обличчя «Шахтаря». Чули все це ми неодноразово і з вуст Палкіна, і Луческу, і Мармазова, і Денисова, так і всіх, хто з нагоди опинявся біля мікрофона. Ніколи не замислювалися, що така одностайність може бути тільки в тому разі, коли текст розроблений і затверджений на найвищому рівні, а ви його лише вивчили, не замислюючись над змістом?
До речі, про подарунки…
А чому б «Шахтарю» не розстаралися й не подарувати і друге місце команді, яка його заслужила куди більше, ніж гірники? Ну, дарувати – так дарувати! Чому не розширити атракціон небаченої щедрості? Шанс ще є, панове, проявіть широту душі і інтелігентність натури! Ну? Або це жест щедрості план нинішнього року не входить, і «Шахтар» вирішив приберегти його на наступний рік? Шкода, ви навіть не здогадуєтеся, скількох простих трудівників ви ощасливили! Так що час для роздумів ще є.
А що ж наш позашлюбний син Мірчі Луческу? Де гнівні промови? Де викривальні монологи? Де п’ятисантиметрові положення поза грою, злісно не помічені боковими арбітрами і чітко зафіксовані незрозуміло звідки взялася і невідомо ким визнаною і затвердженою програмою об’ємного моделювання, яку «Про футбол» без жодних докорів сумління використовує як істини в останній інстанції?
Де, нарешті, скрупульозний розбір «очевидного небажання боротися» чергової жертви войовничого базіку? Ну, чим ще можна пояснити небажання двох осіли в середині турнірної таблиці команд влаштувати гладіаторський поєдинок за три нікому з них не потрібних турнірних очки до кривавих сопель і зламаних ніг?
Звичайно, тільки одним: бажанням насолити улюбленому дітищу Ігоря Валерійовича!
А ось як тільки лідери стануть грати між собою по чотири матчі, так життя одразу зміниться! Це обов’язково підвищить амбіції команд-середняків, як і бажання «вломити» кожного з лідерів, аж до зламаних хребців.
Тут же все логічно, правда ж? В сенсі того, що для підвищення якості чемпіонату Іспанії потрібно призначити тридцять матчів між «Реалом» і «Барселоною», чим різко підняти рівень футболу в країні. І нехай вб’ють один одного.
Так, так я відволікся…
Слухаючи нашого спадкоємця всіх циган, мимоволі згадувалися рядка незабутнього Олександра Вертинського:
Ви сьогодні ніжні,
Ви сьогодні бліді,
Ви сьогодні блідіше місяця…
Ви читали вірші,
Ви вважали гріхи,
Ви зовсім, як дитина тихі.
Мабуть, так вплинуло на нього поява у студії Даріо-дарувальника. Чому так сталося – боюся гадати… Можливо, побоювався, що після свого чергового випаду проти хамського «неДнепра», отримати пропозицію від Срни зіграти у футбол прямо в студії, один на один, позмагатися в знанні футбольних правил або повіджиматися від підлоги на рахунок. Розуміючи, який конфуз в цьому випадку відбудеться, причому прямо на очах самої Саші Лободи, наш недоцыган вважав за краще не вплутуватися. Тому що розумів, що навіть Лобода в бікіні його не врятує.
Коротше, циганча притих так, що навіть не згадав про якісь зовсім вже дивні незасчитанных гола у ворота його генетично рідних «Карпат». Ні, не буду кричати, за доброю традицією наших спортивних горе-браузерах «Скандал!», але, погодьтеся, незарахований гол Кравця цікавий не тільки зовсім не зайвим пунктом в колекції забитих м’ячів Артема, але і у чисто методичному плані. Так сказати – у повчання нащадкам.
Проте, мабуть, у той самий момент, коли «Дніпро» втратив будь-які шанси на особисту зустріч з «Динамо» у фіналі національного Кубка, київський клуб начисто випав із сфери інтересів всіх спортивних програм від Игроя Коломойського. Просто перестала для них існувати. У всякому разі, я вже давно не чув від коментаторів каналу «2+2» такої байдужості до репортажу про матч «Динамо». Не повірите, але за весь час жодного разу не було сказано, що наш суперник грає натхненно і грамотно, а «Динамо» – грубо і невиразно. А рахунок 7:0 абсолютно не відображає хід матчу, мабуть, під цим маючи на увазі надії Ігоря Валерійовича…
Навіщо я це все пишу?
Ну, далеко не всі змогли у неділю змусити себе долучитися до витонченою логікою «двічі два». Причому, не сумніваюся, що з кожною наступною передачею таких бажаючих буде все менше і менше, що цілком відображає рівень і методи цього агіт-каналу.
Крім того, для мене все більше стає загадкою, а навіщо в цьому фарсі погоджуються брати участь екс-динамівці і відповідальні працівники клубу. Як і просто адекватні люди. Адже стиль і методи цієї передачі цілком розташовують до того, щоб докласти зусиль для повернення постійним і єдиним «експертом» Віктора Леоненка. Просто Віктор Євгенович вже досяг дна, а «Про футбол» до нього невпинно наближається.
Скоро слід очікувати зустріч, причому знизу ніхто не постукає…
Автор – Олександр Франклін Осборн
