Захисник «Динамо» розповів про вивчення російської мови, хуліганстві, дружбу з тренером московського «Спартака», Олега Блохіна, Сергія Реброва та Мохамеде Салахе. З Драговичем ми перш практично не спілкувалися. Зустрічаючись на зборах, тренування або перед матчами, обмінювалися рукостисканнями – і всякий раз вираз обличчя Алекса було однаково непроникним.
На відміну від партнерів по «Динамо», чия міміка найчастіше з головою видає емоції, серб з австрійським паспортом (або, мабуть, більшою мірою австрієць з сербськими корінням) вміло їх приховував.
Зустрівшись з ним минулого тижня в клубному офісі і поговоривши півгодини на самі різні теми, побачив зовсім іншого Драговича – задумливого, усміхненого, часом заразливо сміється. Динамівський менеджер селекційної служби по балканському регіону Берислав Станоєвич, який опікується ним в команді сербських і хорватських футболістів, допоміг з перекладом, хоча більшість питань – як і я чималу частину відповідей – хлопець розумів з ходу.
– Адже ви ще минулої осені розмістили в інтернеті свою фотографію з підручниками під пахвою, супроводивши її твердою обіцянкою досконало освоїти російську. І як успіхи? – цікавлюся, перш ніж включити диктофон.
– Раніше у мене було більше вільного часу вистачало навіть на відвідування уроків. Причому мова я вчив серйозно, розуміючи, що одного англійської в спілкуванні з партнерами вже не вистачає. Але потім ігровий графік ущільнився, і заняття довелося відкласти. А знань, отриманих до цього часу, мені достатньо, щоб розуміти все, що говорять хлопці. В розмовах з ними вставляю російські слова і навіть цілі фрази, однак давати інтерв’ю на цій мові поки не готовий.
***
– Відразу після перемоги над «Дніпром», яка забезпечила «Динамо» дострокове чемпіонство, в інтернеті розійшлося відео з роздягальні, де ви на радощах виливаєте шампанське на голову президента клубу Ігоря Суркіса. Чи Не занадто ризикований вчинок – навіть з урахуванням урочистості моменту?
– Це були емоції, простимі гравцеві, команда якого шість років не перемагала в чемпіонаті. Президент святкував з нами, він частина команди, тому точно так само я міг полити когось з партнерів. Наш головний тренер тоді теж виявився мокрим буквально з ніг до голови і не ображався, бо був щасливий. Але якщо президент виявиться на мене за це сердить, – Драгович наморщив лоба, – що ж, я готовий вибачитися.
– Ця історія з шампанським нагадала, як три роки тому, вигравши з «Базелем» Кубок Швейцарії, ви під час вручення трофею раптом поплескали по лисині повернувшегося до вас спиною майбутнього президента Швейцарії Улі Маурера. Таке хуліганство, виходить, у вас в крові?
– Не хуліганство – емоції. Це по-перше. По-друге, я його не поплескав, а всього лише погладив по голові. Ваші колеги-телевізійники просто роздули потім історію, показавши уповільнений повтор моєї жарти більше разів, ніж повтори голів у матчі. Є ще по-третє: чоловік був віце-президентом Швейцарії, а тепер – президент. Можливо, це не випадково. (Посміхається).
***
– З президентом Суркісом вам, судячи з усього, доводиться часто спілкуватися останнім часом, адже інтерес до футболіста Драговичу, якщо довіряти пресі, виявляють «МЮ», «Арсенал», «Баварія», «Інтер», а спортивний директор «Тоттенхема» Франко Бальдіні спеціально літав у Флоренцію, щоб подивитися на вас у поєдинку з «Фіорентиною»…
– У пресі з’являлося останнім часом чимало недобросовісних повідомлень на цей рахунок, нічого спільного з реальністю не мають. На даний момент я гравець «Динамо», пов’язаний контрактом з клубом ще на три роки і повністю сконцентрований на що залишилися до кінця сезону матчів, включаючи фінал Кубка України з «Шахтарем». Але якщо в міжсезоння надійде гідна пропозиція, ми з президентом неодмінно його обговоримо – щоб мій перехід, якщо він відбудеться, влаштував і мене, і клуб, і мою родину.
– Прочитав в інтернеті: «Баварія» виходила на вашого агента, і переговори про майбутній трансфер вже почалися. Ця новина теж з розряду недобросовісних?
– А хто це таке написав?
– Першоджерело за безліччю передруків тепер не знайти, але скрізь – посилання на ваші слова.
– Все, що можу сказати: це написали погані журналісти, – Драгович навіть не посміхнувся.
***
– Не знаю, хороші журналісти привели вашу наступну цитату чи ні, але ви начебто сказали, що єдина команда, заради якої готові залишити на даному етапі «Динамо», це «Реал»…
– (Сміється). А я так жартома завжди відповідаю, коли мене запитують про зміну клубу. Я знаю багато хороших команд в Європі, і «Реал» серед них, але, повторюся, говорити про мій від’їзд з Києва, як мінімум, передчасно.
– Можу, ні на що не натякаючи, поцікавитися, за чемпіонатами яких країн ви стежите особливо пильно – і за які клуби вболіваєте?
– Ну, якщо не натякаючи… (Посміхається). Дивлюся по телевізору італійську, англійську, німецьку лігу. Остання особливо цікава з двох причин: по-перше, знаю мову, а по-друге, за «Баварію» виступає мій найкращий друг Давид Алаба.
– Кажуть, «Інтер» виявляв до вас інтерес влітку 2013-го одночасно з «Динамо», а тепер, знову повернувшись до кандидатури Драговича, був змушений відмовитися від ідеї придбати вас у зв’язку з високою трансферною ціною. Спростуєте?
– Тільки наполовину. Два роки тому міланський клуб дійсно конкурував з київським за мій трансфер, але я зробив вибір на користь «Динамо» – і ні про що, чесно кажучи, не шкодую. А цікавий я зараз «Інтеру» – запитайте краще у президента. Вести будь-які переговори з приводу своїх гравців може тільки він.
***
– Але московський «Спартак» ледь не публічно говорив про готовність віддати за вас 20 мільйонів євро…
– Напевно, всі ці розмови пов’язані з тим, що в «Базелі» я грав під керівництвом Мурата Якіна, який зараз тренує російський клуб. З цим наставником у мене збереглися відмінні, навіть дружні стосунки, ми іноді спілкуємося. Востаннє – коли грали збірні Австрії та Росії.
– Він не розповідав вам, що свого часу міг очолити «Динамо»?
– (Загадково посміхається). Ні, вперше чую це від вас.
– Знову ж таки не називаючи конкретних клубів: налаштовані взагалі покинути цього літа Київ – або перспектива зіграти в груповому турнірі Ліги чемпіонів з командою, для чемпіонства якій ви зробили так багато, переважує?
– Знаючи потенціал нашої команди, не сумнівався, що в цьому сезоні виграємо чемпіонат і безпосередньо потрапимо в груповий турнір Ліги чемпіонів. Зіграти там, вважаю, престижно для кожного футболіста, тому пропозиції від середніх за рівнем клубів – якими умовами заманювали – я навіть розглядати не має наміру. Та й чи захоче президент у такий момент розлучатися з гравцями основного складу?
***
– Продовжимо спростовувати або підтверджувати ваші цитати з інтернету. Ще одна фраза, нібито сказана в інтерв’ю: у Києві все спокійно, причин для занепокоєння немає. Але якщо когось із знайомих футболістів покличуть, наприклад, в «Іллічівець», ви порадите йому взяти з собою на всяк випадок шолом і щит…
– У мене немає друзів, яких запрошували в «Іллічівець». Але якщо говорити про команди цього регіону, то мені щиро шкода футболістів – всі матчі їм доводиться проводити на нейтральних полях. В той же час вони гідні поваги: мотивацію в такій непростій ситуації знаходити вкрай складно.
– А якби одного покликали в український клуб з верхньої частини турнірної таблиці – не стали б відмовляти?
– Навпаки. Незважаючи на те, що відбувається в східній частині країни, «Динамо» дійшло до півфіналу Ліги Європи, «Дніпро» вийшов у фінал, «Шахтар» втримав нульову нічию в матчі з «Баварією», хоч через тиждень і зазнав в Мюнхені розгромну поразку. З моєї точки зору, футбол у вашій країні при всіх проблемах слабшим не став.
– Ви по сезону відіграли в «Динамо» під керівництвом Олега Блохіна та Сергія Реброва, при обох стабільно потрапляли до складу, а значить, маєте право порівнювати. У чому, як ви вважаєте, їх схожість і в чому відмінність?
– Виховання не дозволяє мені критикувати тренерів. Тим більше, що Блохін – це легенда не тільки клубу – всієї країни. Він був відомий як гравець, а як наставник довів збірну до 1/8 фіналу чемпіонату світу, на який пробився з першого місця в групі. У кожного тренера свій підхід, при цьому результат – штука тонка: сьогодні є, завтра немає, а вже післязавтра ти знову на коні. Біда в тому, що багато часу на впровадження своїх ідей, як правило, не дають: якщо команда програє, винен тільки тренер.
***
– І все ж для багатьох це загадка: з Блохіним команда зовсім не добивалася результату, а з Ребровим – з першої спроби виграла чемпіонат.
– Блохін – представник старої школи, Ребров – молодий. Тренери його покоління жадібно вбирають всі сучасні футбольні тенденції, звідси, напевно, і результат. Плюс – при колишньому наставнику одночасно прийшла велика група нових гравців, яких слід було вписати в склад. Потрібно було час, щоб вони адаптувалися і заграли так, як зараз.
– Команда не зазнала жодної поразки в чемпіонаті, впевнено виступала в Лізі Європи. Після розгрому, вчиненого «Евертону» на «Олімпійському», могло здатися, що і «Фіорентина» вам по плечу. Що не склалося?
– Якщо б не пропустили вдома гол на останніх хвилинах, через тиждень все напевно вийшло б по-іншому. Але особисто мені здалося, що італійців ми все-таки переоцінили…
– Може, недооцінили?
– Я сказав те, що сказав. Ми зіграли з «Фіорентиною» аж надто обережно. При більшої агресивності могли забити будинку на гол-два більше – і мати у Флоренції відчутний запас міцності. Навіть удесятьох перевели б гру в додатковий час – але і в Києві, і через тиждень на чужому полі нам просто не пощастило. Так що переоцінити суперника іноді ще небезпечніше, ніж недооцінити.
***
– У «Фіорентині» грає ваш друг ще з часів «Базеля» Мохамед Салах. Тренери «Динамо» не розпитували перед матчами про його сильних і слабких сторонах?
– Таких розмов не було хоча б тому, що концентруємося при підготовці до тієї чи іншої зустрічі не на окремих футболістів, а на команду в цілому. Скажімо, вивчаємо тактику майбутнього супротивника в оборонному або атакуючому варіанті. Звичайно, Салах чудовий гравець, але в «Фіорентині» є й інші заслуговують уваги виконавці.
– Ви пропускали через перебір карток матч виїзний матч, але в першому, київському, перетиналися з Салах на поле і, думаю, спілкувалися до і після гри. Обговорювали зустріч на «Олімпійському»?
– Ми не поговорили. До поєдинку не знайшлося вільної хвилинки, під час – було не до того. От після – перекинулися парою слів: я привітав його з відмінним результатом і побажав успіху на «Артеміо Франкі». Маючи на увазі, зрозуміло, не перемогу над нами.
– «Фіорентину», у свою чергу, двічі здолала «Севілья», з якою в середу належить зіграти в фіналі з «Дніпром». Мирон Маркевич зробив ставку на цей матч, давши зрозуміти, що готовий пожертвувати заради нього внутрішнім чемпіонатом…
– Насправді, у «Дніпра» було не так багато шансів виграти чемпіонат. Я б навіть сказав, що шансів практично не було. Ось перспектива посісти друге місце реальна – і я не виключаю, що за підсумками сезону «Шахтар» залишиться третім (Драгович говорив це ще до суботньої поразки гірників на «Дніпро-Арені». – Прим. Д. І.). Ось у кубковому турнірі дніпропетровці повинні були виходити у фінал.
– Дивилися повторну зустріч іншої півфінальної пари?
– Застав у роздягальні кінцівку телетрансляції, але й останньої чверті години вистачило, щоб зрозуміти, хто більше заслуговував на перемогу. Проте всі карти змішав неоднозначний пенальті, який і дозволив «Шахтарю» пройти «Дніпро».
***
– Олег Гусєв пізніше сказав, що, мабуть, суддя просто хотів побачити у фінальному матчі динамівців і гірників…
– Може бути. (Сміється). У будь-якому випадку, бажаю «Дніпру» перемогу у Лізі Європи. У фіналі шанси суперників завжди рівні – навіть якщо на боці однієї з них досвід, а за іншу говорить лише воля до перемоги.
– Дострокове чемпіонство вам забезпечила перемога якраз над «Дніпром», який виставив проти «Динамо» не основний склад. Чому ж так складно ця гра далася вашій команді?
– Лава дніпропетровців, як показала практика, не дуже-то поступається основі: у розпорядженні Маркевича два десятки гравців, здатних вийти з перших хвилин – і нічого не зіпсувати. Крім того, не секрет, що запасний футболіст, отримуючи шанс, чіпляється за нього зубами. Він гранично мотивований і часом здатний на чудеса.
Уявіть, що такі хлопці виходять проти сильної команди, над якою висить тяжким вантажем відповідальність за результат: виграти чемпіонство хочеться саме перед своєю публікою, ціна помилки зростає багаторазово. А цим хлопцям – нема чого втрачати. Але нічого, погана гра забувається, а в пам’яті уболівальників залишиться те, що після перемоги над «Дніпром» ми стали недосяжними для «Шахтаря».
***
– Найчастіше в центрі оборони вам доводиться грати з Євгеном Хачеріді. Вірно враження, що після того, як дружина народила йому двійню, хлопець став спокійнішим і на полі, і в звичайному житті? Адже саме йому спокою перш особливо бракувало.
– Повинен сказати, що вважаю Женю найкращим українським центральним захисником – і ставлюся до нього з великою повагою. Одним з перших привітав його з поповненням у сімействі. А що стосується спокою… Хачеріді великий професіонал, а такі люди не люблять програвати. Згадайте, як у повторному півфіналі з «Олімпіком» при рахунку 3:1 він мало не побився зі своїм суперником – все тому, що хотів, щоб все було по справедливості.
– З ким у команді у вас складаються найбільш дружні стосунки?
– З партнерами я завжди рівно спілкувався в «Базелі», що в «Динамо», що у збірної Австрії. Те ж стосується персоналу: Берислав, з яким ми по-справжньому дружні, у всіх питаннях мене підтримує. Ось і зараз – допомагає нам з перекладом. З Відою ми найчастіше спілкуємося, бо говоримо на одній мові, з Велозу і Ленсом відточую свою англійську, а з Ярмоленко і Гармашем – українська.
– Судячи з ваших сторінок в соціальних мережах, ви спускалися в метро і у Відні, і в Києві. Робили це для постановочних кадрів – або вас насправді іноді можна зустріти в підземці?
– У «Динамо» мені видали службовий джип Mitsubishi, так що пересуватися по місту волію на автомобілі – навіть якщо ризикую потрапити в пробку. Ну, а в метро в обох столицях спускався лише по разу: у Відні – щоб зробити фотографію, а в Києві – щоб відзначитися на найглибшій станції в Європі, якщо не в світі, «Арсенальної».
***
– Джермейн Ленс активно публікує в інтернеті фотографії свого дозвілля – то він грає з доньками на автоматах в розважальному центрі, то вибирається на пікнік в Ботанічний сад. А як ви проводите тут вільний час?
– Коли у тебе напружений графік ігор, дуже важливо як слід відпочити. В останні півроку намагався використовувати для відновлення сил кожну вільну хвилину. А ось коли з’явиться можливість розслабитися, до мене приїдуть друзі, ми замовимо піцу або посмажимо м’ясо, погуляємо по місту. Не думаю, що з мене вийде хороший гід, але найцікавіші місця показати їм зможу.
Ми вже прощалися, коли я помітив на правій литці Драговича татуювання «Never give up» – «Ніколи не здавайся».
– Це мій девіз, – Алекс перехопив цікавий погляд журналіста. – У збірній у мене був непростий момент, я не потрапляв в основний склад – в заявку, дивився ігри з трибуни. Може, це всього лише збіг, але коли вирішив зробити цей напис – все у мене налагодилося…
