Навіть на «москальською мовою» ясно, що мова не про поштові послуги. Ось і Михайло Фоменко пояснив, чому не викликав самого бойовитого у складі збірної. Причина дискваліфікації, і тільки в ній. І є час оглянутися.Велика надія у Варшаві народилася після пасу Федецького через усе поле на Калініча. А вона покинула дніпрян, коли Артем був останнім, хто намагався зупинити колумбійського голеадора «Севільї».
Тому згадати незабутній фінал Ліги Європи я вирішив з гравцем, який часто опинявся у фокусі подій. Крім участі в чисто ігрових епізодах, Федецький першим кинувся до Матеуса, чиє падіння шокувало всіх. А вже після матчу він показав себе справжнім батьком, чиї почуття оцінив сам Мішель Платіні.
– Артем, давайте по хронології. Ваш пас через голови всіх суперників, явно застав їх зненацька. Гравцям «Севільї», напевно, здалося, що вони вийшли грати проти «Барселони»…
– Так (посміхається) і «Барселони»… Але бажання у нас було величезне. І граємо ми разом не перший матч. Нікола пас чекав, а потім чудово розпорядився м’ячем Матеус.
Дійсно: маневру, паузі і подачі нашого бразильця міг поплескати в долоні навіть Мессі. Але, забивши швидкий гол, «Дніпро» опинився під жахливим тиском команди, яка у своїй Прикладі на рівних грала з уже згаданої «Барселоною» і «Реалом».
КОНДУКТОР, НАТИСНИ НА ГАЛЬМА
На думку «видатного» експерта Леоненко, дніпряни відкрили рахунок занадто рано (?!). Цим, мовляв, і розпалили сильного суперника.
– Артем, як вам таке припущення?
– Мене все менше цікавить чужа думка. Особливо таких знавців, як Леоненко. Він, що, коли-небудь грав у фіналі єврокубка? Усі експертні оцінки навчають: дивись, хто говорить і замовляє ці мови. Наприклад, видання «Марка» завжди не шкодує компліментів «Реалу»… Але про «Дніпро» вся іспанська преса висловилася з повагою.
– Чого вартий лише один образ «маленька команда з великими яйцями»…
– Яка у нас команда, було видно у Варшаві. Ми дали бій і намагалися забити вирішальний м’яч першими. Адже за рахунку 2:2, гра йшла до гола. На жаль, забили його не ми.
Не раз переглядав дії «Дніпра» в обороні, перед тим, як колишній кондуктор Бакка поховав наші надії. До цього епізоду дніпряни оборонялися більш-менш злагоджено. Не без героїзму, але все ж намагалися за іспанцями встигати. І раптом зі свічки Лео Матоса грянуло якесь колективне божевілля. Дуглас кинувся вперед допомагати Ротаню, а в результаті не встиг нікуди. Як і у всій грі в цілому. Передбачити, куди піде м’яч від ноги Витоло в цій свистопляску, зумів лише Бакка…
– Артем, я не буду питати, чому не ви. Хоча експерт «Профутбола» Олександр Іщенко зазначив, що ви могли б «звузитися» з Дугласом, загальмувати колумбійця і навіть запропонував ведучому передати вам привіт…
– Я теж передаю всім привіт, але говорити, хто і що міг, вже дуже пізно. Мирон Богданович одразу підвів риску під вирішальним епізодом: вирішальний гол ми самі собі привезли. Але в цілому нашими діями у фіналі наставник залишився задоволений.
«ДРУГИЙ БАТЬКО»
Перш, ніж поринути в атмосферу на полі після матчу, я нагадав Артему його розмова з відомої Катею Осадчою.
– В жанрі світських новин ви сказали, що головний поціновувач вашої гри – дружина Юлія, а найбільш допитливим експертом є теща…
– Ось саме, що в жанрі. Але поза полем, Юля і її мама завжди мене підтримують, і це я дуже ціную.
– Прямо відлягло. А то я згадав про грізного нападника Андрія Стефановича Федецького…
– Так батько був на матчі з «Севільєю». У професійному сенсі, він мій головний експерт і порадник. Навіть суворіший, ніж Маркевич. Взагалі, мені вже важко розділяти цих людей. Коли я народився, Мирон Богданович був у Луцьку тренером, а батько капітаном. І ось доля тепер вже мене звела з «іншим батьком», і разом з «Дніпром» ми вже в перший рік його роботи піднялися високо. Зараз згадую, як у п’ять років разом з сином Маркевича Юрою подавали футболістам м’ячі і не віриться…
– Андрій Стефанович оцінив атакуючу міць «Севільї»?
– Батько в першу чергу оцінив нашу гру. Він дуже пишається «Дніпром», де кістяк складають українські футболісти. А ще вважає Мирона Богдановича видатним тренером. Це без всякої лестощів. Повірте, складно бачити велич людини, якого сто років знаєш. Ми говорили і дивувалися: Маркевич досяг успіху в «Металісті» з латиноамериканцями, але і в ситуації з «Дніпром» довів, який він тренер і психолог.
МЕДАЛЬ ВІД ПЛАТІНІ ТЕЖ ХОРОША
Мирон Маркевич дуже дбайливо підійшов до спадщини Рамоса, безсумнівно, додавши свої фарби і власне розуміння гри. А головним надбанням залишилася готовність кинутися на допомогу одноклубнику в будь-якій ситуації.
– Повернемося до самого сумного епілогу фіналу. Під завісу завмерли гравці і затихли трибуни. На полі без видимих причин впав Матеус. Ви перший кинулися до нього…
– Я просто був ближче за всіх. Ситуація була зловісна, в голові промайнули всі трагічні випадки у футболі. Потім підбігли хлопці, а за ними лікарі…
На щастя, Матеус просто віддав на полі всі сили. Хоча до цієї самовідданості додавалися перелом носа та забій голови. А незабаром пролунав свисток, після якого вже нічого було не змінити.
Багатьох зворушило фото стоїть на одному коліні Артема з сином Адріаном. Обидва в наброшеных національних прапорах. Наймолодшого Федецького втішає Витоло, а за картиною заохочувально спостерігає капітан «Дніпра» і багатодітний батько Руслан Ротань.
– І що сказав спадкоємця роду Федецких автор останньої гольової передачі?
– Втішав, причому по-англійськи. Найцікавіше, що після виїзду зі стадіону запитає у мене сам Адріан…
У футбольній родині Федецких завжди були здатні на сюрпризи. Класичний випадок: дід Адріана Андрій їде на гру в Рівному, а в автобусі за домовленістю з мамою ховається п’ятирічний Артем. Приїжджають, а до капітана під сміх команди вибігає ще один Федецький.
– Артем, нагадаю про одному подиві Каті Осадчої. Вона цікавилася, як ви примудрилися порушити «регламент УЄФА» на церемонії нагородження…
– Не знаю, який протокол я порушив. Я ж не кого попало, привів, а сина. Та й Мішель Платіні показав себе справжнім європейським людиною. Президент УЄФА удостоїв моєю медаллю сидить на руках п’ятирічного Адріана. Але коли все закінчилося, син мене запитує: «Тату, а де ж кубок?»
Залишалося лише з’ясувати: заспокоївся спадкоємець, повернувшись в Дніпропетровськ, або Адрианчик раніше чекає доставки головного трофею Ліги Європи. Артем Федецький сміється: «Та ні, не чекає. Вже заспокоївся. Каже медалька теж хороша».
