Фінальним акордом вітчизняного футболу в сезоні-2014/2015 стане битва за Кубок України, в якій 4 червня зійдуться столичне «Динамо» та донецький «Шахтар». Гра обіцяє бути що треба, адже на кону, крім чаші, в яку нічого не можна влити, варто ще дуже багато! У випадку перемоги киян вони підуть на другий десяток чаш у своїй історії, а гірники можуть оформити десяту, ювілейну посудину для медалей, хоч покласти в неї можуть лише срібло. Про передматчеві розклади і не тільки ми поговорили з культовим екс-форвардом «Шахтаря» Андрієм Воробеєм.
«ФУТБОЛІСТИ «ШАХТАРЯ» ПОВИННІ РОЗУМІТИ: ЦЕ ОСТАННІЙ ШАНС ЩОСЬ ВИГРАТИ»
– У фіналі Кубка хотілося б побачити цікаву бойову гру, все ж зійдуться принципові суперники, – почав розмову Андрій. – Але є у мене з цього приводу і певні побоювання, адже останнім часом «Шахтар» грає не дуже видовищно, незважаючи на велику кількість голів у ворота його опонентів. У мене склалося враження, що у деяких футболістів донецького клубу ще до закінчення чемпіонату з’явилося таке собі «чемоданний настрій», звідси і результат, такий, як, наприклад, у матчі проти «Карпат». Але, з іншого боку, виконавці «Шахтаря» повинні розуміти, що фінальний матч – останній шанс хоч щось виграти в цьому сезоні.
– Хто фаворит у битві за Кубок України?
– Важко сказати з повною упевненістю, хто фаворит. Як на мене, це буде гра двох рівних команд. Однак поєдинок пройде в Києві, і практично весь стадіон буде вболівати за «Динамо», а це безсумнівний плюс для киян. Грубо кажучи, «Шахтар» виступить на виїзді, тому певний перевагу все ж є у «біло-синіх».
– Якщо «Шахтар» поступиться «Динамо», можна буде вважати, що сезон гірники повністю провалили?
– Напевно, так. Адже закінчувати сезон такій команді, як «Шахтар», без золотих медалей і без Кубка. Гірники в останні роки звикли самі привчили своїх уболівальників і до чемпіонства, і до Кубка. Упевнений, що керівництво клубу перед командою явно не таке завдання ставило на початку сезону. У донеччан є багато аргументів для виправдання, але навіщо всі вони, якщо можна просто вийти і перемогти у фіналі, завоювавши Кубок і хоч якось утішивши своє самолюбство.
– Трохи нестандартний питання – як вам дизайн Кубка України? По суті, це і не кубок, адже рідини в нього не наллєш.
– Нормальний дизайн, а гравці команди, яка переможе, собі і в роздягальні налити по закінченні матчу зможуть (посміхається).
– Андрій, ви шість разів брали участь у фіналі Кубка країни. Тричі здобували трофей, тричі – ні. Який фінал найбільш пам’ятний?
– Безумовно, це фінал Кубка 2002 року, тоді нас тренував Невіо Скала. Класснейшая гра у нас з «Динамо» вийшла, було багато атакуючого футболу. Для глядачів, як говориться. Ми перемогли киян – 3:2, а мені вдалося забити вирішальний гол наприкінці поєдинку, вже в овертаймі, на 99-й хвилині.
– Мірча Луческу в минулому сезоні постійно говорив, що «Шахтар» спеціально намагаються зіштовхнути з трону, що всі «працюють» на «Динамо», і ще багато чого… Ви поділяєте цю точку зору?
– В деяких висловлюваннях Луческу було багато емоцій. А взагалі мені важко відповідати на це питання – адже я не знаю таємницю, не знаю, що відбувається в ФФУ або Прем’єр-лізі. Може, Містер щось знає, але я ні. Так, в якийсь момент склалося враження, що мали привілеї киянам. Проте я не стану заперечувати очевидний факт: «Динамо» абсолютно заслужено, у чесній боротьбі виграло чемпіонат.
«ДИНАМО» АБСОЛЮТНО ЗАСЛУЖЕНО, У ЧЕСНІЙ БОРОТЬБІ ВИГРАЛО ЧЕМПІОНАТ»
– У чому основна причина того, що в нинішньому сезоні донеччани не змогли нав’язати киянам справжню боротьбу?
– У киян. Вони видали шикарний сезон, дуже потужний. Давайте дивитися правді в очі – у минулому сезоні «Динамо» було сильніше за «Шахтаря», що і довело в очних протистояннях. Та й взагалі, підопічні Сергія Реброва дуже рівно пройшли всю турнірну дистанцію. Крім того, однозначно вплинула на гру донецької команди ситуація в країні, хто б що не говорив. Я впевнений, якщо б «Шахтар» виступав на рідній арені, трохи по-іншому проходили б деякі матчі. А так, всі поєдинки на чужому полі, то на нейтральному – дискомфортно так грати. У багатьох футболістів клубу в Донецьку жили сім’ї, будинки-квартири залишилися. Якщо ти виходиш на гру, а думаєш не тільки про неї, це не може не позначитися.
– Останнім часом із завидною регулярністю Луческу сватають в різні клуби, то в «Бешикташ», то в «Галатасарай». Як думаєте, може, ера Містера в «Шахтарі» дійсно закінчена і треба розлучитися з клубом полюбовно?
– Якби Луческу в даній ситуації проміняв «Шахтар» на якийсь інший клуб, це було б негарно з його боку. Знаєте, хотів би він по-справжньому піти, давно б це зробив. Думаю, що справа навіть не в грошах. На кону стоїть набагато більше – його репутація. Впевнений, для Містера це справа принципу – залишитися в «Шахтарі» і довести всім, що навіть у такій ситуації, яка склалася зараз, клуб може досягати результатів.
– Знайомий журналіст з Донецька якось розповідав мені, що коли одного разу «Шахтар» завоював Кубок України, трофей більше тижня в багажнику своєї машини возив Анатолій Тимощук. Правда?
– Це факт. Але скільки саме днів Анатолій провозив його в багажнику свого авто, я вам точно сказати не можу (посміхається).
«НЕХАЙ ЗАЛИШИТЬСЯ 12 КОМАНД, ЗАТЕ БУДУТЬ ПОВНІ ТРИБУНИ, БУДЕ ІНТРИГА»
– У чому, на вашу думку, секрет перемоги в Кубку?
– В характері. «Шахтар» завжди вирізнявся саме цим, недарма ж ще в радянський час за командою закріпилося таке визначення, як «кубкова». Так, багато води утекло з тих пір, гірники вже грають інакше, академічний футбол, скажімо так, але дух і характер нікуди не поділися. Сподіваюсь, Луческу перед фіналом знайде для підопічних потрібні слова, пояснить їм, що потрібно показати все, на що вони здатні, продемонструвати характер, бійцівські якості – це всього один матч, а не чемпіонат. Треба викластися на сто, двісті, триста відсотків, але спробувати виграти.
– У фіналі будете вболівати за рідний клуб або просто насолоджуватись футболом?
– Звичайно ж, буду вболівати за рідну команду.
– Зараз, після закінчення чемпіонату, сама животрепетна тема – це обговорення нового формату розіграшу Прем’єр-ліги. Деякі схиляються до варіанту з 12-ма клубами в еліті, інші ратують за 16 команд. Яка ваша позиція?
– Я за те, щоб чемпіонат урізали. Нехай краще буде 12 клубів, але вони зможуть самі себе утримувати, а не мучитися. Щодо формату, то його потрібно грамотно продумати. Не знаю, може, доречно грати у два кола, а потім ділити команди на групи в боротьбі за медалі та за виживання, може, в чотири кола. Зараз у нас чотири-п’ять команд реально не тягнуть рівень Прем’єр-ліги. Кому це потрібно? Це не футбол, а мука! У багатьох містах просто немає глядачів, у деяких клубів немає грошей, гравцям місяцями не платять заробітну плату. Деякі футболісти спробували судитися. А з ким? Контракти укладені так, і ми, на жаль, живемо в такій країні, в якій це невдячна справа. Хіба що з клубу знімуть пару очок в турнірній таблиці, а гравцям що, від цього легше?
Нам потрібен нормальний чемпіонат, нехай і з 12-ма командами. Зате будуть повні трибуни, буде інтрига.
– Давайте перемкнемося на іншу тему. В оранжево-чорній футболці ви відіграли 10 років, але у 2007 році покинули «Шахтар». У чому полягала основна причина відходу?
– У мене не було достатньої кількості ігрової практики. Луческу мені її надавати не став, штучно вводячи до складу «своїх» виконавців. У мене зачаїлися на тренера образи. Потім підвернувся варіант виступати за «Дніпро», і я без вагань прийняв пропозицію дніпропетровського клубу. Знаєте, сидіти на лавочці два-три роки – вже точно не пригадаю, скільки у мене ще діяв контракт з «Шахтарем», – я не хотів.
– Чи Правда, що «Металіст» ви покинули з-за конфлікту з Мироном Маркевичем?
– Конфлікт мав місце бути. Але розпалив його не я.
– Як ви зважилися пограти на аматорському рівні за клуб «Десна» з селища міського типу Погреби? Заради забави?
– Тренер та гравець цього клубу мій товариш. Він мені якось запропонував, я погодився. А що, вдома сидіти, черево ростити? Як-ніяк, а навіть на такому рівні грати у футбол корисно. Може це і смішно, але у таких команд теж є свої цілі і завдання, скажімо, в чемпіонаті району, і якщо я можу допомогти в досягненні мети, то чому б і ні.
– Ви народилися і виросли в Донецьку, але зараз у силу всім зрозумілих обставин проживаєте в Києві. Вже освоїлися в столиці?
– Та ніяких проблем з цим у мене не виникло. А якщо б вони виникли, то, знаєте, будь-яку проблему можна вирішити. Немає таких проблем, які не вирішуються.
«СТУКАТИ В ЗАКРИТІ ДВЕРІ АБО СТАВАТИ НА КОЛІНА Я НЕ БУДУ»
– Чим займаєтеся в даний момент?
– Власне. Нічим (посміхається). Але своїх справ вистачає. Виховую сина, підтримую фізичну форму, граю у футбол просто заради задоволення. Максимові вже сім років, він ходить в підготовчу школу столичного «Арсеналу», тренується під керівництвом Олександра Дорофєєва. Говорити про якісь успіхи поки рано – вік не той, а далі подивимося, як воно вийде.
– Багато колишні футболісти, з якими вам довелося грати пліч-о-пліч не один рік, наприклад, Орбу, Зубів, Ателькін, що зараз працюють в структурі клубу. Вам надійшла пропозиція попрацювати в «Шахтарі»?
– Ні. Ніхто до мене не звертався. Прикро мені? Не дуже приємно говорити на цю тему. Звичайно, хотілося б працювати в тій команді, якій віддав найкращі роки життя, але стукати в закриті двері або ставати на коліна перед ким-то я не буду.
– До речі, а тренерська ліцензія у вас є?
– Ні. Але якщо на горизонті з’явиться пропозиція, і мені потрібен буде тренерської диплом тієї чи іншої категорії, мені не складе праці його отримати. Буде робота – буде ліцензія, а поки моя ліцензія вже є в мене в голові (посміхається).
