На деяких файлообмінниках ще не встигли викласти запис свіжого фіналу Ліги Європи, а у Всесвітній мережі вже заплуталася качка: Маркевич йде з «Дніпра». Перша реакція була ледачою: «Підстрелите її. Смажене м’ясо так високо не літає».
Розжовувати парадоксальність подібного ходу подій не має сенсу: щоб не говорили про цей трансфер рік тому, але Маркевич став першим тренером в історії українського футболу, хто вивів команду у фінал єврокубка в перший же рік керівництва нею, не обіцяючи при цьому поголитися наголо, завести вуса або зробити татуювання. Майже впевнений, що похвалитися подібним досягненням можуть лише одиниці, серед наставників не топових європейських клубів. Здавалося б, далі перед бравим молодцем по імені «Дніпро» – покажчик з однією-єдиною дорогою: «Боротьба за золото чемпіонату і путівка в Лігу чемпіонів». Але це якщо йти прямо. Однак є й альтернатива, за якої можна і коня (чи то пак, тренера) втратити. Тому таким макаром, звичайно, не повернеш. За спиною – глухий кут. Але на місці протопчешься довго. І, знаєте, як виявилося, такий варіант теж в тренді.
Не знаю, яку траєкторію польоту свого клубу малювали менеджери дніпропетровців ще рік тому, але раніше все було просто: за «Дніпро» грала прізвище наставника. Будь-який агент-ламер, пропонує своєму клієнту-футболістові варіант продовження кар’єри, міг клікнути на назву клубу і в графі «головний тренер» обидва побачили би ім’я людини, який двічі поспіль наводив свій клуб – до речі, «Севілью», до перемоги в Кубку УЄФА, а потім тренував «Реал». Під Хуанде Рамоса можна було запрошувати в команду навіть когось серйозніше Джуліану і Калінича. Але Рамос пішов, причому, саме в той момент, коли його команда нарешті завоювала путівку в Лігу чемпіонів і показувала досить струнку акцентовану гру. І концепція тут же змінилася.
***
Економічні реалії не дозволяли гнути ту ж стратегію «тренера-зірки». Цой був прав: на брезентовому полі можуть рости тільки алюмінієві огірки. Проте рік потому сталося диво. «Дніпро» став брендом самостійно – без допомоги запрошеної зірки і відповідної розкрутки. Тепер він сам міг обирати своє майбутнє. Стати каліфом на годину – зразок доползших до фіналу Ліги Європи «Фулхема» і «Браги» або ж клубом поступального розвитку – як, наприклад, мадридський «Атлетіко».
Головний парадокс полягав у тому, що, здавалося б, давно упершийся в стелю власних можливостей Маркевич з першого разу зробив те, чого йому дев’ять років не вдалося мав куди більше підстав на те «Металістом». Згадаймо, харків’яни при Мироне Богдановічеві в групових турнірах Ліги Європи змітали на своєму шляху все живе. Але потім наставала зима, і на стадії плей-офф життя в теплолюбних латиноамериканця було не більше, ніж у прораставших з-під товщі льоду весняних квітів.
У «Дніпрі» Маркевич планував тривалу перебудову, що торкалася, насамперед, стилю гри: контратакуючу флангову гру Рамоса повинен був замінити повний контроль гри, позиційний напад, тривалий розіграш в один-два дотики. Вічний вогонь на зміну спародическим спалахів. Однак, по суті, Маркевич майже нічого не встиг. Ледь зберігши Ротаня і втративши по ходу сезону назавжди або на час величезна кількість системоутворюючих гравців (Жуліано, Стрініч, Матеус, Эжидио, Мазух, Зозуля), він перед кожним матчем вигадував велосипед і ліпив команду з того, що було. Здорово, що святе місце зайняли Лучкевич, Федорчук і Матос, але все повинно було бути зовсім не так…
***
Розмірковуючи про можливий відхід Маркевича сьогодні, всі знають потенційну причину розлучення: тренер хоче підсилити команду класними гравцями, президент не хоче витрачати на них грошей. Але ж рік тому все було точно також: наставник просив купити п’ять нових гравців. Натомість отримав Ксьонза, Федорчука, Безуса, Папу Гуйє і Чигринського, причому, трьох останніх лише взимку. Так, ну і ще повернувся Федорчук. Про Эжидио у цьому контексті краще не згадувати. Збережемо свої нерви.
Для того щоб зрозуміти, що президент «Дніпра», взагалі, не схильний до серйозних футбольним витрат, зовсім необов’язково прослуховувати опубліковані записи його телефонних розмов з Сергієм Курченко. Ось вам суха статистика: у списку найдорожчих трансферів в історії українського футболу, який переїхав у Дніпропетровськ за 6 мільйонів євро Нікола Калініч займає 55-е місце, а проследовавшие у той же пункт призначення Нері Кастільо і Селезньов замикають сьомий десяток. Все вище стоять в цьому рейтингу переходи до команди Ігоря Коломойського ніякого відношення не мають.
Але що з цим робити Маркевичу, який після свого безперечного успіху має право озвучувати свої прохання, якщо не у вигляді вимог (вимагати від Коломойського – собі дорожче), то хоча б переконливих рекомендацій. З іншого боку, якби «Дніпро» все ж потрапив в Лігу чемпіонів, прав на це у Мирона Богдановича було б більше. А так ситуація має дещо двозначний характер, адже президент цілком зможе процитувати лідера «Громадянської оборони» Єгора Лєтова: «Все йде за планом. Ви і так непогано справляєтеся. Що ж, продовжуйте в тому ж дусі».
Але продовжувати в тому ж дусі Маркевичу вже нецікаво. Добра третина його команди або доповзла, або переступила тридцятирічний рубіж. На ключовій позиції плеймейкера (а для Мирона Богдановича гравець з таким прізвищем існує) то грає, то відбуває номер Роман Безус, якого сам наставник поки називає «валізою без ручки». Маркевичу не потрібен правоногий і до того ж травмований Мазух, а Переймів і Близниченко, швидше за все, будуть віддані в оренду. І це говорить про те, що на відміну від засиявшего всупереч будь-якій логіці Лучкевича, в цих людях тут і зараз тренер не зацікавлений.
Отже, Мирону Богдановичу потрібно п’ять чоловік: в пріоритеті на папері – лівий захисник (Матос – варіант авральний), опорник (Ротаню – скоро 34, Федорчук хороший, але поки що недостатньо) і плеймейкер (про Безусе все сказано). В голові – ще двоє. Думається, класний нападник і левоногий центрбек. Але амбітний президент як і раніше планує викрутитися власними силами. Читай – доморослої молоддю або більш досвідченими українцями. Про молоді ми вже знаємо, з приводу національних кадрів все непросто. «Дніпро» не має права першої ночі: він лише третій в списку тих, хто може вибирати. І, по суті, «Шахтар» і «Динамо» не залишають йому гідного прикупу. Це не «техаський холдем», за допомогою вмілого блефу тут не перемогти. Тут важливі карти!
Єдиний фінансовий резерв Коломойського – продаж Коноплянки за умови підписання ним нового контракту. Ситуація делікатна. Начебто Євгенію було запропоновано два варіанти – довгостроковий контракт з великою сумою відступних і високою зарплатою або річне угоду з невисокою клаусулой, але дуже високою зарплатою. Враховуючи те, що зарплата і там, і там приємна, це не пропозиція, від якого можна відмовитися. А інакше збільшив Коноплянку «Дніпро» залишиться біля розбитого корита. І головної зірки клубу не уникнути закидів у неетичній поведінці і малопривабливих порівнянь з Андрієм Ярмоленко. Що поробиш, ці двоє адже майже в кожній розмові йдуть поруч як Потап і Настя, або «Христос» і «воскрес».
Про прорахунки дніпровського менеджменту в ситуації зі своїм лідером зайвий раз говорити не будемо. Західні клуби – навряд чи з благородства – чомусь не стали брати те, що погано лежить. А Коноплянка останнім часом лежав дуже погано, про що знають навіть автори «95-го кварталу». Ну і, на думку, наближених до «імператора» людей, Коломойський напевно знайде важелі впливу на волелюбного хавбека. Думаю, Ігорю Валерійовичу цілком досить буде сказати: «Не по понятіям це якось Жека…».
Як би те ні було, торішній гасло Коломойського: «Придбання будуть, але чим менше витратимо – тим краще», швидше за все, збереже свою актуальність. І тоді в наступному сезоні «Дніпро» знову залишиться на других ролях, а отже, де-факто третім. Адже і сам Маркевич поки не приховує, що не бачить реальних можливостей посунути українських небожителів.
А через півроку Мирону Богдановичу буде 65. Наближається час, коли, як він сам каже, треба пожити для себе. Мільйон відступних, який йому начебто доведеться виплатити клубу в разі розірвання контракту, не бідного Маркевича не злякає. Все краще, ніж проходити чергове коло дантовского пекла для тренерів, чиї бажання не збігаються з можливостями.
Сьогодні керманич «Дніпра» нагадує дівчину, яка пошила собі гарну сукню і збирається піти у ньому якесь пристойне місце. Одна біда – сукня це зі змійкою ззаду. І застебнути її нікому. Ось і доводиться дівчині сидіти вдома в старому халаті.
