Сербський українець, покинув Катар після піврічної оренди, розповів про плани на майбутнє. Взимку 2014-го він був одним з перших, хто залишив почав свій шлях в нікуди «Металіст», підписавши контракт з «Рубіном». Спочатку в Казані справи у Девіча йшли добре, але через півроку роль сербського українця в команді помітно зменшилася, а після того, як команду очолив Рінат Білялетдінов – він опинився в дублі і в пошуках ігрової практики змушений був відправитися в далекий Катар.
В «Аль-Райана», добывшем путівку у вищий дивізіон місцевого чемпіонату, Марко провів останні півроку і за цей час зіграв 18 матчів, в яких записав на свій рахунок 11 м’ячів.
Нещодавно Девіч на кілька днів по особистим справах приїхав у Харків. Набравши номер, після кількох гудків почув фразу по-українськи: «Привіт, друже!». Мало хто знає, що після відходу в оренду в «Аль-Райан» Девіч взяв паузу у спілкуванні з пресою, але для «СЭ» він зробив виняток.
– Ваша піврічна оренда в «Аль-Райана» завершилася. Яким ви бачите подальше продовження своєї кар’єри? – першим ділом запитав у 31-річного нападника.
– В Катарі я виступав на правах оренди, яка завершилася в кінці травня. З 1 червня я є гравцем казанського «Рубіна», в розташування якого повинен прибути в кінці цього місяця – 27-го червня. Тому поки я перебуваю у відпустці, а по його завершенні – відправлюся в розташування «Рубіна».
– Після того, як ви підписали орендна угода з «Аль-Райаном» була інформація про те, що катарський клуб може викупити контракт у «Рубіна» за п’ять мільйонів євро. Це відповідає дійсності?
– Наскільки я знаю, такий пункт в контракті дійсно є. Але в «Аль-Райана» зараз змінився головний тренер – замість іспанця Маноло Хіменеса прийшов італієць Даніеле Баньоль. Він і буде комплектувати команду на наступний сезон. Я впевнений, що своєю грою залишив в «Аль-Райана» хороше враження, але, чесно кажучи, не горю бажанням залишатися в Катарі. Не скажу, що у вищому дивізіоні, куди вийшов «Аль-Райан», низький рівень футболу, але я ще хочу грати в Європі. Для мене поїздка в Катар була можливістю повернутися в футбольне життя, і, вважаю, її використовував на сто відсотків.
ПАОК НЕ ЗМІГ ПОТЯГНУТИ ЗАРПЛАТУ
– Знаю, що взимку у вас був варіант з грецьким ПАОКом. Чому не опинилися в Греції?
– Дійсно, інтерес з боку ПАОКа присутній, але із грецьким клубом не домовилися з фінансових моментів мого контракту. «Аль-Райан» повністю взяв на себе мої контрактні зобов’язання, і це в повній мірі влаштувало казанський клуб. В принципі, я задоволений, що ці півроку провів в Катарі. В ігровому плані, вважаю, не втратив, а навпаки виграв, оскільки мав постійну ігрову практику.
– Головною мотивацією переходу в «Аль-Райан» було відновити ігрові кондиції. Чи вдалося це зробити?
– Так, можливість постійно грати була для мене основною. Вважаю, я їй скористався. За півроку зіграв 18 матчів, в яких забив 11 м’ячів і найголовніше – обійшовся без травм. Мені здається, після ігрової паузи в «Рубіні», я отримав необхідну психофізичну навантаження, яка допоможе мені повернутися на той рівень, який у мене був на «Металісті» та збірній України.
– В Україні не багато знають, що собою являє «Аль-Райан»…
– В Катарі «Аль-Райан» вважається великою командою. Так, останній сезон цей клуб провів в другому дивізіоні, але за кількістю вболівальників він випереджає лідерів еліти – «Аль-Саад», куди перейде Хаві з «Барселони» і «Лехвию», де головним тренером працює Мікаель Лаудруп. У «Аль-Райан», на відміну від багатьох інших представників місцевого чемпіонату, є традиції. За цей клуб раніше виступали такі гравці як Фернандо Йерро, Маріо Баслер, брати де Бури, Нілмар, Сабрі Лямуши. Для Катару «Аль-Райан» – знакова команда.
– У минулому сезоні крім вас в «Аль-Райана» були легіонери?
– Так. Найвідоміший – Лучо Гонсалес, колишній гравець «Порту», «Олімпіка» і збірної Аргентини. Також був бразильський півзахисник Родрігу Табата, який до переїзду в Катар виступав в «Бешикташі». Він вже чотири роки виступає в «Аль-Райана» – багато забиває і віддає гольові передачі. Ще був один кореєць Кім (Чо Ен Хен, – прим. С. Ц) і аргентинець Хуан Форлін, який чотири сезони виступав в «Еспаньолі». Він повернувся з оренди в «Бока Хуніорс», але заявити його на сезон не встигли. Тому Форлін тільки тренувався з командою, а в іграх участі не приймав.
– По іменах непогана компанія підібралася…
– Була б можливість – вони б ще більше сильних іноземних легонеров запрошували. Але в Катарі є ліміт. Можна запросити тільки чотирьох гравців з-за кордону.
У чемпіонаті «Аль-Райан» легко здобував перемоги, виграючи у суперників з непристойним рахунком. Складно було налаштовуватися на матчі, знаючи, що можна виграти на одній нозі?
– Зрозуміло, що в класі нам поступалися всі команди. Друга ліга Катару – це, по суті, турнір дублерів. З сімнадцяти клубів чотирнадцять – були дублюючими командами клубів, які грають у першому дивізіоні. Тому, звичайно, нам було легко в цих матчах. Але коли ми грали в кубкових змаганнях, то рівень там вже був набагато вище. Де я шукав мотивацію? Мені не потрібно було цього робити, оскільки перед цим я багато пропустив, для мене кожен матч був в задоволення. Таким чином, піднімав собі настрій.
– Як був облаштований ваш побут в Катарі?
– Спочатку жив у готелі, потім переселився в квартиру. Клуб надав нову машину – Mitsubishi Pajero. У цілому можу сказати, що ставлення до мене було дуже хороше, клуб вирішувала всі побутові моменти, які виникали.
– Сім’я весь час перебувала з вами?
– Ні. Але Міліца і Сара приїжджали до мене два рази. Останній раз були в травні – поїхали до Сербії за два дні до того, як завершилася моя оренда в «Аль-Райана».
У ТРАВНІ ГРАЛИ ПРИ ТЕМПЕРАТУРІ В СОРОК ГРАДУСІВ
– Що найчастіше друзі запитували про Катарі?
– Найбільше запитань було, звичайно, про погоду. Також цікавилися, чому жінки носять хіджаб. Чому він чорний, а не білий. Про рівень життя запитували, про шейхів. Загалом, стандартний набір питань.
– Як боролися із спекою?
– В принципі, нормально. Перші три місяці – з лютого по квітень погода була взагалі супер. У мене не було ніяких проблем з акліматизацією. Але в травні, скажу чесно, було важкувато. Ми грали при температурі під сорок градусів, а вночі стовпчик термометра не опускався нижче 33-34 градусів. Але спека – це ще не найстрашніше. Набагато гірше велика вологість – 70-80 відсотків.
– Яку суму преміальних отримали гравці «Аль-Райана» за вихід у вищий дивізіон?
– Преміальні за це не були передбачені, оскільки всі й так знали, що ми вирішимо цю задачу. Після деяких матчів премії були, але не такі божевільні, як у «Металісті» або «Шахтарі». Десь за дві тисячі євро, максимум – чотири. Але це так було у другому дивізіоні. Можливо, коли команда буде грати серед найсильніших, будуть інші суми.
– Що найбільше запам’яталося за час, який провели в Ер-Райані?
– Там все дуже спокійно, немає суєти. Якщо треба щось зробити – ніхто не хапається за голову і не засукує відразу рукава. У них такий менталітет. Ще катарці практично не працюють. В країні дуже високий рівень життя, вони можуть собі дозволити не працювати стільки, скільки українці. Думаю, в Україні їм було б дуже складно, вони б взагалі не змогли жити в такому ритмі.
– З наставником «Аль-Райана» – іспанцем Маноло Хіменесом швидко знайшли спільну мову?
– Так. Маноло Хіменес – дуже хороший фахівець. Багато років він працював у структурі «Севільї» і «Аль-Райану» намагався прищеплювати схожий стиль гри. Він завжди знаходив потрібні слова і змушував викладатися на полі по максимуму навіть при температурі в сорок градусів. Я дуже задоволений, що попрацював під керівництвом такого спеціаліста.
– У «Рубіні» слідкували за вашою грою?
– Впевнений, що стежили. Кілька разів після вдалих матчів дзвонив генеральний директор клубу (Айрат Гараєв. -Прим. С. Ц.), казав, щоб я продовжував у тому ж дусі, не зупинявся. Стосунки з керівництвом у мене залишилися хороші, і це не може не радувати.
КОНФЛІКТУ З БІЛЯЛЕТДІНОВИМ НЕ БУЛО
– Наставник «Рубіна» Рінат Білялетдінов минулої осені сильно вас критикував у пресі. Сказав, що Девіч вважає себе примою, не викладається на тренуваннях, з кожного приводу радиться зі своїм реабілітологом і нічим не виділяється навіть в «Рубін-2». У вас був з ним конфлікт?
– Думаю, ті люди, які мене знають за дев’ять років виступів у чемпіонаті України, розуміють, що ті речі, про які він сказав, просто неможливі. Конфлікт? Я б не сказав. Може бути, якесь непорозуміння і було, але не більше того. Я прийшов в «Рубін» і, вважаю, перші півроку зіграв на хорошому рівні. Але потім раптом я став робити не так… Якщо чесно, не хочу про це говорити. В першу чергу, я професіонал і звик завжди викладатися максимально. А Рінату Билялетдинову я бажаю всього найкращого.
– Виступаючи в Катарі, стежили за чемпіонатом України?
– Звичайно! Адже Я стільки років провів в Україні, став тут гравцем. Як я можу не стежити. Прилетівши до Харкова, відразу відправився на базу «Металіста», де провів багато років. Поспілкувався з хлопцями, персоналом, масажистами. Звичайно, за півтора року команда сильно змінилася, але знайомих я все одно зустрів.
– «Дніпро» в цьому сезоні дійшов до фіналу Ліги Європи. Це – заслуга Мирона Маркевича?
– Думаю, так. Мирон Богданович – дуже сильний тренер і він заслужив того, щоб його команда виграла трофей. Я вітав його після того, як «Дніпро» виходив у півфінал і фінал. Хотів, щоб він здійняв над головою Кубок і прапор України підняли над стадіоном у Варшаві, але не склалося. Хоча, і так Маркевич і його команда зробили велику справу.
– Переставши грати в «Рубіні», ви автоматично випали з обойми національної збірної України. Ще розраховуєте колись одягнути синьо-жовту футболку?
– Звичайно, мені б цього хотілося! Розумію, що для цього потрібно показувати той футбол, в який я грав раніше. Але мені ще тільки 31 і я відчуваю, що готовий виступати на хорошому рівні. Якщо не в «Рубіні», то де-то в Європі, думаю, ще кілька років я точно ще пограю…
